Постанова КЦС ВС № 766/14757/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Київ справа № 766/14757/24 провадження № 61-15825св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., Червинської М. Є. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою адвоката Каплієнка Віталія Євгеновича як представника ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 01 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Склярської І. В., Воронцової Л. П., Майданіка В. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він є власником спірного житлового приміщення, у якому зареєстровані його донька ОСОБА_3 та колишня дружина ОСОБА_2 . В грудні 2020 року відповідачі за особистим бажанням виїхали з квартири з усіма особистими речами на постійне місце проживання за межі м. Херсона, з цього часу квартирою не цікавились і не користувались, за комунальні послуги не сплачують, витрат з утримання квартири не несуть. Відповідач не чинив перешкод у користуванні житловим приміщенням. Реєстрація відповідачів створює перешкоди в користуванні житлом і позбавляє його вільно володіти, користуватись та розпоряджатись майном, не має можливості оформити субсидію на житлово-комунальні послуги. Відповідачі втратили право користування житловим приміщенням у зв`язку з тривалою (понад один рік) без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації на підставі статті 405 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 17 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовив. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач фактично чинив перешкоди відповідачам у користуванні майном, самостійно змінив замки у квартирі. Тривалий період часу квартира є постійним житлом відповідачів. Обставин, за яких відповідачі добровільно, безперешкодно та без примусу покинули житлове приміщення, не встановлено. Наявність у ОСОБА_2 у власності нерухомого майна не може бути єдиною, самостійною підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Херсонський міський суд Херсонської області додатковим рішенням від 02 жовтня 2025 року стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 900,00 грн. Короткий зміст рішення апеляційного суду Херсонський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє Сачаєва І. О. , задовольнив. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Зі скасуванням рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року втратило силу. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту залишення відповідачами житлового приміщення у 2020 року ОСОБА_2 не порушувала у судовому порядку питання про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до нього. Із рішення Шевченківського районного суду м. Києва відомо про волевиявлення ОСОБА_2 проживати в м. Києві. ОСОБА_2 на праві приватної власності належать чотири квартири. Втрата ОСОБА_2 права користування спірною квартирою не порушить права відповідача і забезпечить дотримання балансу інтересів сторін. На час виникнення спірних правовідносин неповнолітня ОСОБА_3 весь час проживала з матір`ю, яка визначила своє місце проживання у судовому порядку в квартирі у м. Києві шляхом вселення до неї. Права ОСОБА_3 при ухваленні судового рішення про задоволення позову порушені не будуть. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи У касаційній скарзі адвокат Каплієнко В. Є. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 335/9885/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4010/13-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 336/6086/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що неподання відповідачем позову про вселення свідчить про відсутність перешкод у користуванні житлом. ОСОБА_2 зверталась до поліції щодо зміни замків і коду сигналізації, що є належним доказом наміру проживання у житлі та наявності перешкод. Перебіг строку, передбачений статтею 405 ЦК України, не може розпочинатись для неповнолітньої особи, яка в силу віку не має можливості визначити самостійно місце проживання. На час припинення апеляційний судом права користування житлом ОСОБА_3 була неповнолітньою. Суд поклав відповідальність за конфлікт між батьками на дитину, позбавивши її права користування житлом. Апеляційний суд не врахував, що квартира у м. Києві є спільною сумісною власністю сторін, і відповідач також чинив перешкоди у доступі до неї. Відповідачі не мають доступу до квартири у м. Києві, у зв`язку з чим ОСОБА_2 зверталась до поліції у 2025 році. Село Кохани, де розташований належний ОСОБА_2 будинок, перебуває під тимчасовою окупацією військ рф. Квартира на АДРЕСА_2 розташований в зоні інтенсивних бойових дій в межах міста. Нежитлові приміщення (кафе, склад) не є житлом. Апеляційний суд не встановив наявності у відповідачів реального, безпечного і доступного альтернативного житла, а тому виселення їх із спірної квартири є непропорційним втручанням. У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Сачаєвої І. О. як представника ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду. Відповідачі добровільно не проживали у квартирі понад один рік. Твердження в касаційній скарзі про поодинокі звернення до правоохоронних органів не є належним доказом наявності постійних перешкод у користуванні житлом. Апеляційний суд не порушив права дитини. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено дію постанови Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. 30 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 27 червня 2020 року. Відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні з 07 грудня 2012 року. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року у справі № 766/9196/17 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі № 761/21596/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення задоволено частково. Усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передати дублікати ключів від вхідних дверей та повідомленням коду доступу охоронної сигналізації. Вселено ОСОБА_2 у цю квартиру. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відповідно до постанови державного виконавця від 03 грудня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа № 761/21596/19, закінчене, оскільки вимоги виконавчого документа виконано в повному обсязі, згідно з актом державного виконавця від 02 грудня 2020 року боржник передав дублікат ключа нижнього замка від вхідних дверей та повідомив код доступу охоронної системи. 13 жовтня 2020 року ОСОБА_2 зверталась до Корабельного ВН ГУНП в Херсонській області із заявою щодо усунення перешкод у доступі до квартири АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована і проживає зі малолітньою донькою ОСОБА_5 . У поясненнях зазначила, що вона є єдиним опікуном своєї неповнолітньої доньки, з 2007 року вони проживають у цій квартирі. Колишній чоловік позбавив їх доступу до житла шляхом заміни замків та коду сигналізації, коли вона з донькою була в лікарні. У квартирі залишились її цінні особисті речі, ювелірні вироби, гроші, документи, техніка, меблі, які були придбані особисто нею для облаштування житла, на загальну суму понад 3 000 000 грн. ОСОБА_1 не проживає у квартирі з 2016 року, не сплачує за комунальні послуги й інші витрати з утримання квартири. Листом від 20 жовтня 2020 року № 36/2-3963 Корабельне ВП ГУНП в Херсонській області на звернення ОСОБА_2 повідомило, що її заяву за фактом протиправних дій зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, уважно розглянуто та проведено перевірку. За результатами перевірки не вбачається складу кримінального чи адміністративного правопорушення. Листом № 484/36.2/01-21 відділ № 2 ХРУП ГУНП в Херсонській області на звернення ОСОБА_6 повідомив, що 10 січня 2021 року о 19:32 надійшло повідомлення від ОСОБА_2 про те, що за адресою: АДРЕСА_4 , колишній чоловік, ОСОБА_1 , змінив замки до квартири, та заявниця з неповнолітньою донькою не може потрапити до квартири. Цей факт зареєстровано до Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за №

650. При виїзді на місце події працівників поліції та зі слів ОСОБА_2 встановлено, що колишній чоловік ОСОБА_1 незаконно виселив її з квартири, і потрапити до житла вона не може. У квартирі мешкають квартиранти. Матеріали було списано немотивованим висновком у справу відділення від 13 січня 2021 року №

373. В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області з 2017 року знаходиться на розгляді цивільна справа № 766/12340/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя. ОСОБА_2 є власницею: - квартири двокімнатної площею 45,0 кв.м на АДРЕСА_5 , житлового будинку АДРЕСА_6 ; -квартири однокімнатної на АДРЕСА_7 , площею 31,9 кв. м, -двокімнатного приміщення у комунальній квартирі на АДРЕСА_8 , площею 75,5 кв. м. -квартири спільного заселення на АДРЕСА_8 , площею 29,0 кв. м. -квартири однокімнатної на АДРЕСА_9 площею 29,2 кв. м; - земельної ділянки площею 0,033 га на АДРЕСА_10 ; -комплексу на АДРЕСА_10 , кафе А площею 122,1 кв.м, склад Б площею 16,2 кв.м, мостіння-літній майданчик І 130 кв. м. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2021 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки) у справі № 766/6361/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Корабельної районної ради у місті Херсоні, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням та виселення за адресою: АДРЕСА_4 , усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири залишено без розгляду. Позивач сплачував за комунальні послуги за розподіл природного газу (розрахунковий період травень 2021 року), спожитий газ (розрахунковий період травень, жовтень 2021 року, грудень 2023 року), на утримання будинку (листопад 2021 року, січень 2024 року), водопостачання та водовідведення (розрахунковий період травень 2021 року) (копії платіжних інструкцій). Відповідно до акта про непроживання особи за місцем реєстрації від 24 липня 2024 року, складеного представником ОСББ «Санаторний» Костильєвою С. П., свідків, мешканців будинку на АДРЕСА_11 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за ініціативою власника квартири № 5 ОСОБА_1 складено акт про те, що за цією адресою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровані, але не проживають з 01 січня 2021 року до цього часу.

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань. Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу(стаття 156 ЖК України). Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За обставинами цієї справи, відповідачі вселилися у спірну квартиру як члени сім`ї власника квартири та зареєстровані у спірній квартирі востаннє з 07 грудня 2012 року. Відповідачі залишили спірне житлове приміщення у 2020 році. Встановивши, що ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення у квартиру у місті Києві, який був задоволений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року, що вказує про волевиявлення ОСОБА_2 на проживання в місті Києві, врахувавши, що неповнолітня дитина ОСОБА_10 проживає разом із матір`ю, з огляду на те що із цим позовом ОСОБА_1 звернувся у 2024 році, тобто після спливу значного часу з моменту підтвердження відповідачем наміру проживати в іншій квартирі, врахувавши наявність у ОСОБА_2 на праві приватної власності чотирьох квартир та дотримавшись балансу інтересів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та втрату відповідачами права користування спірним житловим приміщенням, адже відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік є підставою для втрати права користування житлом. Доводи касаційної скарги про звернення до правоохоронних органів у 2020 році щодо наявності перешкод у користуванні спірним житлом не спростовують встановлених обставин щодо волевиявлення ОСОБА_2 проживати в іншій квартирі та фактичного вибуття її зі спірного житлового приміщення. Твердження касаційної скарги про порушення прав дитини ОСОБА_3 на увагу не заслуговують. На час виникнення спірних правовідносин неповнолітня ОСОБА_3 весь час проживала з матір`ю, яка визначала місце свого проживання у судовому порядку у квартирі в м. Києві шляхом вселення до неї, і на момент ухвалення рішення суду першої інстанції 17 вересня 2025 року ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла повноліття. При цьому апеляційний суд врахував, що 15 січня 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про відкладення розгляду справи, посилаючись на намір після досягнення повноліття подати відзив на позовну заяву, з вимогами якої вона не погоджується та вважає їх безпідставними. Однак після досягнення повноліття та до ухвалення рішення суду будь-яких відзивів, заяв чи клопотань від неї до суду не надходило. За таких обставин ОСОБА_3 була забезпечена можливість реалізувати свої процесуальні права, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ухвалення рішення у справі про задоволення позову не призведе до порушення її прав чи законних інтересів. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За встановлених судами обставин, рішення апеляційного суду не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Оскільки дію постанови Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року було зупинено ухвалою Верховного Суду 18 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, її дію необхідно поновити. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу адвоката Каплієнка Віталія Євгеновича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Херсонського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Поновити дію постанови Херсонського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев М. Ю. Тітов М. Є. Червинська