Постанова КЦС ВС № 752/18707/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ДОДАТКОВА) 20 травня 2026 року м. Київ справа № 752/18707/24 провадження № 61-9818св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Пророка В. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 , подану представником Простибоженком Олегом Сергійовичем , про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У вересні 2024 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, у якій просила застосувати до ОСОБА_3 на шість місяців обмежувальний припис у вигляді: - обмеження спілкування із постраждалою дитиною; - заборонити наближатися на 1 000 метрів до місця проживання (перебування) та навчання малолітньої ОСОБА_2 ; - заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; - заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_6 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 20 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Київський апеляційний суд постановою від 02 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року - без змін. У липні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису в повному обсязі. Київський апеляційний суд додатковою постановою від 01 жовтня 2025 року заяву адвоката Простибоженка О. С. в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 та користь ОСОБА_2 6 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. У задоволенні заяви в іншій частині відмовив. Верховний Суд постановою від 10 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року- без змін. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та її обґрунтування 21 листопада 2025 року представник ОСОБА_3 адвокат Простибоженко О. С. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, в якій просив: поновити пропущений строк для подання заяви; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 27 200,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Заяву мотивовано тим, що ані заінтересована особа ОСОБА_3 , ані його представник не отримували копії касаційної скарги. 23 жовтня 2025 року адвокат Простибоженко О. С., діючи як представник заінтересованої особи, звернувся до Верховного Суду із заявою про надання доступу для ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді в підсистемі «Електронний суд». Доступ до матеріалів справи в електронному вигляді було надано представнику заінтересованої особи 24 жовтня 2025 року. Отже, визначений ухвалою Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 04 серпня 2025 року п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу для заінтересованої особи спливав 08 листопада 2025 року, який припадав на суботу. Відзив на касаційну скаргу було подано через електронний кабінет представника заінтересованої особи у перший після вихідного робочий день - 10 листопада 2025 року, тобто з дотриманням установленого процесуального строку. Незважаючи на це, в ухваленій Верховним Судом постанові зазначено, що відзиви на касаційну скаргу не надходили, однак такі відомості не відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, з огляду на подання відзиву на касаційну скаргу в межах установленого процесуального строку, наявні правові підстави для розподілу судових витрат, понесених заінтересованою особою у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції. У відзиві на касаційну скаргу, зокрема, зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_3 поніс та очікує понести у зв`язку із підготовкою та розглядом справи в суді касаційної інстанції. Розмір таких витрат визначено виходячи з погодинної ставки за роботу адвоката у розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату здійснення кожного платежу, але не більше 100 000,00 грн. При цьому зазначено, що протягом п`яти днів після ухвалення Верховним Судом судового рішення у справі будуть подані докази понесення витрат на правничу допомогу на стадії касаційного провадження. Постанова Верховного Суду від 10 листопада 2025 року надійшла до електронного кабінету адвоката Простибоженка О. С. 19 листопада 2025 року. До цієї дати у сторони заінтересованої особибула відсутня будь-яка інформація про ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення, що свідчить про поважність причин пропуску строку для подання доказів понесення судових витрат. У зв`язку з наданням консультацій клієнту, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 поніс витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 27 200,00 грн (8,5 год х 3 200,00 грн), що підтверджується договором про надання правової допомоги та актом виконаних робіт, доданими до заяви. Короткий зміст заперечення проти розподілу судових витрат та його обґрунтування У грудні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_9 подала до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_3 про розподіл судових витрат, у якому просила залишити без розгляду заяву заінтересованої особи про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а у разі визнання такої заяви обґрунтованою - зменшити розмір заявлених витрат. Заперечення мотивовано тим, що адвокат Простибоженко О. С. не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку для подання доказів понесення судових витрат. Порушення представником заінтересованої особи процесуальних строків є наслідком неналежної організації роботи адвоката та не може бути підставою для стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок ОСОБА_1 у повному обсязі. Пропуск процесуального строку без поважних причин суперечить принципу добросовісності та не може винагороджуватися за рахунок протилежної сторони. Суд не повинен присуджувати витрати на правничу допомогу, якщо робота адвоката виконана неякісно або з порушенням процесуальних вимог. Згідно із супровідним листом Верховного Суду від 07 серпня 2025 року вих. №1 8027/0/222-25 сторонам судової справи, у тому числі ОСОБА_3 та його представнику адвокату Простибоженку О. С., було направлено копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 04 серпня 2025 року та копію касаційної скарги з додатками засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З огляду на це, байдужа поведінка учасника справи, що проявляється, зокрема, у не отриманні судових повідомлень, не повинна схвалюватися судом. Водночас положення частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин щодо дотримання стороною порядку та строків подання доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. У разі дотримання стороною зазначених вимог суд здійснює розподіл судових витрат, а у разі їх недотримання - залишає відповідну заяву без розгляду. У цьому конкретному випадку заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, представник ОСОБА_3 адвокат Простибоженко О. С. подав до суду після ухвалення судового рішення у справі. До цього ані ОСОБА_3 , ані його представник із заявами такого змісту до суду не зверталися, а документів, які б підтверджували понесені витрати на правничу допомогу, не подавали. За таких обставин суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав ані підстав, ані обов`язку вирішувати питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, заявлений ОСОБА_3 розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції є неспівмірним зі складністю виконаноїадвокатомроботи. Підготовка справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, а отже, не потребувала затрат значного часу та коштів у заявленому розмірі. Щодо послуги «ознайомлення з матеріалами касаційного провадження», зазначеної в акті наданих послуг № 1 (1,5 години, сума 4 800,00 грн), така послуга є складовою підготовки відзиву на касаційну скаргу та не підлягає окремій тарифікації. Під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позиція адвоката залишалася незмінною, відсутня була необхідність у вивченні додаткових джерел права чи законодавства, що регулює спірні правовідносини у цій справі. Матеріали справи не містять значної кількості документів, дослідження яких вимагало б істотних витрат часу, а також не містять доказів, що потребували додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин та стадії касаційного перегляду. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, та не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Позиція та висновки Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків. Щодо строків подання відзиву на касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва. Надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, який не може перевищувати п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали (том 4, а. с. 178, 179). Згідно із супровідним листом Верховного Суду від 07 серпня 2025 року №1 8027/0/222-25 сторонам судової справи, у тому числі ОСОБА_3 та його представнику - адвокату Простибоженку О. С., було направлено копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 04 серпня 2025 року та копію касаційної скарги з додатками засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення (том 4, а. с. 180). Зазначені документи не були вручені ОСОБА_3 та його представнику, оскільки повернулися до Верховного Суду з довідками поштового оператора Акціонерного товариства «Укрпошта» про причини повернення / досилання, в яких зазначено: «повертається за закінченням терміну зберігання» (том 4, а. с. 183-212). Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до пункту 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі -Положення), процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом. Дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню (пункт 28 Положення). Документи, що надійшли через «Електронний суд», реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя (пункт 39 Положення). Отже, право особи звернутися до суду через підсистему «Електронний суд» врегульовано наведеними нормативними актами. 23 жовтня 2025 року адвокат Простибоженко О. С., діючи як представник заінтересованої особи ОСОБА_3 , звернувся до Верховного Суду із заявою про надання доступу для ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді в підсистемі «Електронний суд» (том 4, а. с. 220, 221). Доступ до матеріалів справи в електронному вигляді було надано представнику заінтересованої особи 24 жовтня 2025 року. Отже, визначений ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу для заінтересованої особи спливав 08 листопада 2025 року, який припадав на суботу - вихідний день. Відповідно до частини третьої статті 124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Згідно з даними автоматизованої системи документообігу, яку використовує Верховний Суд, відзив на касаційну скаргу представник заінтересованої особи сформував, підписав та подав через підсистему «Електронний суд» у перший після вихідного робочий день - 10 листопада 2025 року о 16 год. 25 хв., тобто з дотриманням п`ятнадцятиденного строку, встановленого Верховним Судом з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі. Викладені обставини підтверджуються як відміткою у відзиві на касаційну скаргу про те, що документ сформовано в підсистемі «Електронний суд» 10 листопада 2025 року, так і квитанцією від 10 листопада 2025 року № 5019375 (час формування - 16:25) про доставлення документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС - Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, а також накладною поштового оператора Акціонерного товариства «Укрпошта» від 10 листопада 2025 року № 0113304454635 з описом вкладення про направлення відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Водночас Верховний Суд зареєстрував відзив на касаційну скаргу 11 листопада 2025 року, тобто у наступний робочий день після ухвалення постанови від 10 листопада 2025 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року- без змін. Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 227/477/21 (провадження № 61-9502св23) зазначив, що відправлення процесуального документа заявником та його отримання судом не є одномоментною подією та можуть не збігатися у часі, а для правильного обчислення процесуального строку визначальним є саме момент подання відповідного документа заявником за допомогою електронних засобів. Ототожнення понять «час реєстрації» та «час подання процесуальних документів» є необґрунтованим. Верховний Суд звертає увагу, що касаційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи, а саме суд касаційної інстанції перевіряє відповідність касаційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 392 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 390 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України). У частинах другій, четвертій статті 395 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. Тобто надання відзиву на касаційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності касаційної скарги. За таких обставин, з урахуванням того, що відзив на касаційну скаргу подано в межах строку, встановленого ухвалою суду касаційної інстанції про відкриття касаційного провадження, наявні правові підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених заінтересованою особою у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції. Щодо клопотання про поновлення строку для подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин. При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Отже, згідно з положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі (в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі), повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)). Оскільки у відзиві на касаційну скаргу адвокат Простибоженко О. С., діючи як представник заінтересованої особи ОСОБА_3 , заявив клопотання про стягнення судових витрат та зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу (не більше 100 000,00 грн), а також повідомив, що протягом п`яти днів після ухвалення Верховним Судом судового рішення у справі надасть докази понесення відповідних витрат на стадії касаційного провадження, після чого з моменту отримання 19 листопада 2025 року в електронному кабінеті постанови Верховного Суду від 10 листопада 2025 року зазначений адвокат подав такі докази у межах п`ятиденного строку, а саме 24 листопада 2025 року, то наявні підстави для поновлення строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, для подання доказів понесення витрат, пов`язаних з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Схожі за змістом висновки містяться у додаткових постановах Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23), від 10 серпня 2023 року у справі № 392/581/22 (провадження № 61-3383св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 367/1267/20 (провадження № 61-9573св22), від 22 листопада 2023 року у справі № 513/730/21 (провадження № 61-8320св23), від 17 січня 2024 року у справі № 357/6367/15-ц (провадження № 61-8282св23), від 02 квітня 2025 року у справі № 643/1342/17 (провадження № 61-12117св24). Щодо розподілу судових витрат Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16 (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, усі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та не відповідає критеріям розумності й справедливості. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критеріями реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи. Аналогічний підхід застосовує і Європейський суд з прав людини, який у рішенні у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268) вказав, що компенсації підлягають лише фактичні, неминучі та обґрунтовані витрати. Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20) також звернув увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат саме собою не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі, оскільки такі витрати мають бути доведеними, документально підтвердженими та відповідати критеріям реальності й розумності. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 викладено правовий висновок про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається та розподіляється судом відповідно до умов договору про надання правничої допомоги за наявності належних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, незалежно від того, чи такі витрати вже сплачені стороною, чи лише підлягають сплаті. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення та розподілу судових витрат суд має враховувати критерії їх дійсності, необхідності та розумності розміру з огляду на конкретні обставини справи й фінансовий стан учасників процесу. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що із запровадженням змін до процесуального законодавства роль суду у позовному провадженні визначена як роль арбітра, який оцінює подані сторонами докази та доводи й не може діяти на користь будь-якої зі сторін. Принцип змагальності, зокрема, знайшов своє відображення у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та обґрунтування підстав для їх зменшення. Отже, під час вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати конкретні обставини справи, критерії реальності та розумності таких витрат, а також надавати оцінку насамперед тим доводам і запереченням щодо розміру заявлених витрат, які наведені іншою стороною спору. У заяві про розподіл судових витрат представник ОСОБА_3 адвокат Простибоженко О. С. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 27 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з ознайомленням із матеріалами касаційного провадження, підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу, заявник надав: - договір про надання правничої допомоги від 15 квітня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 та Адвокатським бюро Олега Простибоженка в особі керуючого бюро Простибоженка О. С., відповідно до пункту 3.1 якого розмір оплати за надання правничої допомоги визначається у відповідних додатках до договору; - додаток № 4 до договору про надання правничої допомоги від 15 квітня 2024 року, підписаний ОСОБА_3 та адвокатом Простибоженком О. С., згідно з пунктами 2-4 якого вартість послуг адвоката у справі № 752/18707/24 у суді касаційної інстанції визначається з урахуванням погодинної ставки у розмірі 40 % мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату здійснення відповідного платежу; сторони також погодили, що час, витрачений на складання процесуальних документів, обчислюється з розрахунку однієї години на один друкований аркуш документа та додатково однієї години на весь документ у цілому, а оплата наданих послуг здійснюється не пізніше 30 календарних днів з дня ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення; - акт № 1 наданих послуг від 20 листопада 2025 року, відповідно до якого загальна вартість наданої правничої допомоги становить 27 200,00 грн, з яких: 4 800,00 грн - ознайомлення 24 жовтня 2025 року з матеріалами касаційного провадження (1,5 години), 22 400,00 грн - складання та подання 10 листопада 2025 року відзиву на касаційну скаргу (7 годин). Як зазначалося вище, у грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_3 про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: - має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними частиною четвертою статті 137 ЦПК України, зокрема співмірністю розміру витрат зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, однак лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); - за наявності заперечень сторони або з власної ініціативи може відмовити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, а саме: пов`язаністю витрат із розглядом справи; обґрунтованістю та пропорційністю їх розміру до предмета спору; значенням справи для сторін; поведінкою сторін під час розгляду справи; діями сторін щодо досудового врегулювання спору; а також співмірністю заявлених витрат із попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат та відсутністю зловживання процесуальними правами (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21). Подібні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд вправі зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виключно за клопотанням іншої сторони. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечень сторони або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі заявлені витрати на професійну правничу допомогу або присудити їх частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)). Критерії оцінки реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також розумності їх розміру, застосовуються з урахуванням конкретних обставин справи та мають оціночний характер. Вирішення питання щодо відповідності заявлених до відшкодування витрат зазначеним критеріям належить до повноважень суду, який розглядає конкретну справу та має визначити розмір відшкодування з урахуванням усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про судові витрати. Верховний Суд зазначає, що саме лише подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі, оскільки такі витрати мають бути доведеними, документально обґрунтованими та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат, їх фактичності й необхідності, а також розумності з огляду на конкретні обставини справи. Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати, Верховний Суд керується тим, що витрати щодо ознайомлення з матеріалами касаційного провадження не є самостійним видом правничої допомоги, а охоплюються підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку із чим не можуть бути компенсовані окремо. Верховний Суд також враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої вони присуджуються, та не повинно перетворюватися на додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17). Разом із тим наведені загальні правила розподілу судових витрат підлягають застосуванню з урахуванням особливостей окремих категорій справ, для яких процесуальним законом установлено спеціальний порядок компенсації судових витрат. Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судового рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною третьою статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, компенсуються за рахунок держави. Наведена норма є спеціальною та підлягає застосуванню незалежно від результатів розгляду справи у судах першої, апеляційної чи касаційної інстанцій. У справах цієї категорії судові витрати не підлягають розподілу між учасниками справи, а компенсуються за рахунок держави. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу за рахунок держави у справах про видачу обмежувального припису не є розподілом судових витрат між учасниками справи у розумінні статті 141 ЦПК України. Така компенсація є спеціальним процесуальним механізмом, установленим частиною третьою статті 350-5 ЦПК України, який застосовується незалежно від результатів вирішення справи та виключає покладення відповідних витрат на іншого учасника справи. Отже, витрати на професійну правничу допомогу, понесені заінтересованою особою у зв`язку з поданням відзиву на касаційну скаргу, не можуть бути стягнуті із заявника, оскільки законом установлено спеціальний порядок компенсації таких витрат у справах про видачу обмежувального припису. Разом із тим матеріалами справи підтверджується факт понесення ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, які є документально підтвердженими та пов`язаними з розглядом цієї справи. З урахуванням принципів розумності та співмірності, характеру й складності справи, обсягу наданої правничої допомоги, а також результатів касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Оскільки Верховний Суд постановою від 10 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, проте питання про компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не вирішив, наявні підстави для ухвалення додаткової постанови про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Керуючись статтями 141, 270, 350-5, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Поновити ОСОБА_3 строк для подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Заяву ОСОБА_3 , подану представником Простибоженком Олегом Сергійовичем , про компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції. У задоволенні решти вимог заяви відмовити. Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. А. Калараш В. В. Пророк