Ухвала КЦС ВС № 132/3785/20

У х в а л а 14 травня 2026 року м. Київ Справа № 132/3785/20 Провадження № 61-6342ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Геращенко Тетяна Василівна (далі - адвокат), на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі разом - відповідачі) про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності на 1/2 частину будинку, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування реєстрації права власності та в с т а н о в и в :

1. У провадженні Калинівського районного суду Вінницької області перебувала справа за вказаним позовом. 16 січня 2026 року цей суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі. 2. 22 січня 2026 року відповідачі звернулися до суду із заявою про стягнення зі скаржниці 66 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 та 49 500,00 грн таких витрат на користь ОСОБА_3 . 3. 2 лютого 2026 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

4. Не погоджуючись із цією ухвалою, відповідачі подали на неї апеляційну скаргу. 5. 15 квітня 2026 року Вінницький апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідачів ухвалив постанову, згідно з якою скасував ухвалу суду першої інстанції від 2 лютого 2026 року й ухвалив нове судове рішення про задоволення заяви про стягнення витрат. 6. 6 травня 2026 року адвокат в інтересах скаржниці подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає. 7.1. За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. 7.2. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). 7.3. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України). 7.4. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України). 7.5. Скаржниця подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, згідно з якою цей суд скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу й ухвалив нове судове рішення про задоволення цієї заяви. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначив виключний перелік ухвал суду першої інстанції, які у касаційному порядку можна оскаржити окремо від рішення суду після їхнього перегляду в апеляційному порядку. Ухвали суду першої інстанції як щодо визначення розміру судових витрат, так і щодо відмови ухвалити додаткове рішення (пункти 13 та 20 частини першої статті 353 ЦПК України) у цьому переліку відсутні. Відповідно немає гарантованого права касаційного оскарження ні тих ухвал, ні постанови апеляційного суду за результатами їхнього перегляду. З огляду на те, що скаржниця подала касаційну скаргу на судове рішення, касаційне оскарження якого не передбачене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

8. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 8.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 8.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 8.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 8.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 8.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій, зокрема, мала можливість навести аргументи проти мотивів заяви про стягнення з неї витрат на правничу допомогу. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною. 8.6. Скаржниця подала касаційну скаргу на судове рішення, яке не можна переглянути у касаційному порядку. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність її права на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності на 1/2 частину будинку, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування реєстрації права власності.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко