Ухвала КЦС ВС № 752/5518/24

УХВАЛА 18 травня 2026 року м. Київ справа № 752/5518/24 провадження № 61-5709 ск 26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив: стягнути з ОСОБА_2 на його користь 203 004,50 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2 500,00 грн витрат, понесених на проведення автотоварознавчого дослідження, 1 150,00 грн витрат, понесених на послуги вантажного автомобільного перевезення (евакуатора), а також 15 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди

2. Голосіївський районний суд міста Києва заочним рішенням від 27 серпня 2024 року частково задовольнив позов. 2.1. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 203 004,50 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди, 2 500,00 грн витрат, понесених на проведення автотоварознавчого дослідження, 1 150,00 грн витрат, понесених на послуги вантажного автомобільного перевезення (евакуатора), а також 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. 2.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. 2.3. Вирішив питання компенсації судових витрат.

3. Київський апеляційний суд постановою від 12 лютого 2026 року скасував заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року та ухвалив нове судове рішення. 3.1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнив частково. 3.2. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати понесені на послуги вантажного автомобільного перевезення (евакуатора) в розмірі 1 150,00 грн та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 3.3. В решті позову відмовив. 3.4. Вирішив питання компенсації судових витрат.

4. У квітні 2026 року до Верховного Суду за допомогою засобів поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

5. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

7. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

8. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

9. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

10. Ціна позову в цій справі становить 221 654,50 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн). Тобто судові рішення у справі № 752/5518/24 не підлягають касаційному перегляду в силу вимог закону.

11. Касаційна скарга містить посилання на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у випадках, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

12. Так обґрунтовуючипосилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник, зазначає, що оскільки значна кількість справ цієї категорії є малозначними справами і не оскаржується в касаційному порядку, задля визначення правозастосовної практики щодо застосування статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є необхідним надання правових висновків щодо питання застосування вказаної норми права, а саме: з якої суми вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, визначеної експертом (суб`єктом оціночної діяльності) слід виходити при визначенні ремонту економічно необґрунтованим: вартості відновлювального ремонту КТЗ чи вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу.

13. Обґрунтовуючи посилання на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник, зазначає, що висловлення Верховним Судом правової позиції матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики справ зазначеної категорії, а враховуючи значну кількість аналогічних справ, які вирішуються та будуть вирішуватись в судовому порядку, ця справа становить значний суспільний інтерес.

14. Наведені скаржником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не містить належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтування заявника зводиться до незгоди з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та судовими рішеннями в цілому. Таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

15. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

16. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

17. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

18. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

19. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

20. Разом з тим, заявник не обґрунтовує в чому полягає подібність правовідносин у цій справі та у справах № 753/11069/16 та № 753/17190/18 на правові висновки Верховного Суду у яких посилається скаржник. На думку ж Верховного Суду такі правовідносини не є подібними, фактичні обставини справи № 369/12281/20 та у наведених заявником справах не є однаковими.

21. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.

22. Також не дає достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в цій справі, наведена скаржником обставина про виняткове значення для нього цієї справи, оскільки обґрунтовуючи підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України він фактично дублює обґрунтування підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, іншим скаржник свої доводи належним чином не обґрунтував та не долучив жодних доказів на їх підтвердження. Незгода скаржника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.

23. Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували б на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства. Формальне посилання заявника на поширеність цієї категорії справ не обґрунтовує наявності значного суспільного інтересу до цієї справи

24. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

25. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

26. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

27. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.

28. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

29. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

30. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

31. Вказане також узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10?р(ІІ)/2023 у справі № 3 ?88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), яким, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Так, у вказаному рішенні серед іншого, зазначено, що внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Конституційний Суд України вважає, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (пункти 7.8-7.10).

32. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

33. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

34. Враховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

35. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

36. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді /підпис/ В. В. Пророк /підпис/ А. А. Калараш /підпис/ Є. В. Петров