Постанова КЦС ВС № 521/22368/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ Справа № 521/22368/21 Провадження № 61-7350св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Радіонова Олександра Леонідовича на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 рокув складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості здійснених поліпшень домоволодіння та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з 2008 року вона та ОСОБА_2 разом із їхніми спільними дітьми проживали в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Нею за рахунок її трудових та грошових затрат було реконструйовано та відремонтовано вказаний житловий будинок, тому вона є добросовісним володільцем грошової суми, на яку збільшилася вартість домоволодіння. У 2021 році вона дізналася, що ОСОБА_2 у цей час перебував в шлюбі з ОСОБА_3 і житловий будинок є спільним майном подружжя. Просила стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості здійснених нею поліпшень домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, в розмірі 1 389 726,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості здійснених нею поліпшень домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, в розмірі 1 389 726,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 22 травня 2024 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості здійснених нею поліпшень домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, в розмірі 1 389 726,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості здійснених нею поліпшень домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, в розмірі 1 389 726,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення грошової компенсації вартості здійснених поліпшень домоволодіння доведені та обґрунтовані. 15 квітня 2025 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості здійснених поліпшень домоволодіння залишено без задоволення. Апеляційний суд керувався тим, що висновок експерта від 29 червня 2023 року не може вважатися належним доказом для відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість домоволодіння, оскільки у ньому відсутні відомості про його ринкову вартість до та після ремонту. Під час дослідження експертом не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень. Вартість будівельних робіт у цінах станом на час проведення експертизи у розмірі 3 860 151,00 грн не відображає суму для відшкодування, оскільки необхідним є визначення вартості, на яке збільшилось майно, а не вартості самих будівельних робіт. Під час розгляду іншої справи № 521/21224/13-ц ОСОБА_3 та його представник стверджували про те, що спірне домоволодіння було збудоване за кошти ОСОБА_2 , які отримані за рахунок продажу належних йому особисто автомобілів та іншого домоволодіння. ОСОБА_1 надавала в цій справі показання як свідок і не спростовувала доводи ОСОБА_2 та не повідомляла суду про її участь у реконструкції цього будинку за рахунок її особистих коштів. За таких обставин колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 про наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ознак суперечливої поведінки. Короткий зміст вимог касаційної скарги 09 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Радіонов О. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду: -від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 15 червня 2020 року в справі № 904/5726/19, про те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; - від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, щодо визначення вартості, на яке збільшилося майно. Вважає, що суд першої інстанції дослідив зібрані в справі докази та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував указаних висновків Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Розенбойм Ю. О. зазначив, що постанови Великої Палати Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин. Висновок експерта від 29 червня 2023 року не містить жодних даних про визначення дати проведення будівельних робіт, указаних позивачкою, а лише визначає їх вартість відповідно до переліку робіт, наведених у локальних кошторисах. Отже, наведений доказ позовних вимог не доводить з огляду на інформацію, що міститься в ньому. Фактичні обставини справи, встановлені судами Із 21 листопада 2003 року до 22 січня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, що підтверджується копіями свідоцтв про шлюб та про розірвання шлюбу. На підставі рішення Малиновського суду м. Одеси від 03 червня 2005 року в справі № 2-5451/2005 житловий будинок на АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_2 ОСОБА_1 в позовній заяві стверджувала, що вона та ОСОБА_2 у 2008 році створили сім`ю, однак шлюб в державних органах реєстрації актів цивільного стану не реєстрували. Спільно проживали в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_5 . У період з 25 лютого 2009 року до 13 травня 2010 року подружня пара ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувала під наглядом у Центрі репродуктивної медицини з приводу проблеми вторинного безпліддя. У грудні 2013 року ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. 19 липня 2018 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/21224/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що відповідач підтвердив належними та допустимими доказами факт придбання ним житлового будинку на АДРЕСА_1 за особисті кошти. 23 червня 2021 року постановою Одеського апеляційного суду в справі № 521/21224/13-ц рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2018 року скасовано та ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні будинком з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 до вказаного будинку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 : грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки КАМАЗ 5511 (зелений), 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 84 785,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки MAN TGA 18.410 (червоний), 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 199 340,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки IVECO EUROCARGO 150Е18 (червоний), 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 98 475,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки KIA SORENTO, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у розмірі 111 229,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автопричепу ОДАЗ 9370, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у розмірі 14 220,00 грн, а всього в розмірі 508 049,00 грн. 10 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду в справі № 521/21224/13-ц у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено. Відповідно до висновку експерта (спеціаліста) № 22-12/21, складеного 22 грудня 2021 року Найдьоновим І. В. , вартість поліпшень, проведених за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівництво житлового будинку літ. Б, будівельних робіт у житловому будинку літ. И та благоустрою земельної ділянки склала 2 779 452,00 грн. Згідно із висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 червня 2023 року № 22-1470 вартість будівельних робіт, проведених за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівництва житлового будинку літ. «Б», будівельних робіт у житловому будинку літ. «И» та благоустрою земельної ділянки склала 3 860 151,89 грн.

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц). Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Тобто, добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна. Тлумачення частини четвертої статті 390 ЦК України дає підстави для висновку, що поліпшення майна повинні бути здійснені особою саме як добросовісним набувачем, тобто за відсутності обізнаності щодо протиправного вибуття цього майна з володіння власника. Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності (див. зокрема, постанову Великої Палати Верховного суду від 18 лютого 2026 року в справі № 911/969/24). У справі, що переглядається, встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому, як зазначає позивачка, нею здійснено відповідні поліпшення, належав на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського суду м. Одеси від 03 червня 2005 року в справі № 2-5451/2005. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 23 червня 2021 року постановою Одеського апеляційного суду в справі №521/21224/13-ц, яка набрала законної сили, про поділ майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину вказаного будинку та зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні цим будинком шляхом вселення ОСОБА_3 до нього. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 : грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки КАМАЗ 5511 (зелений), 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 84 785,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки MAN TGA 18.410 (червоний), 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 199 340,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки IVECO EUROCARGO 150Е18 (червоний), 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 98 475,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки KIA SORENTO, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у розмірі 111 229,00 грн; грошову компенсацію вартості 1/2 частини автопричепу ОДАЗ 9370, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , в розмірі 14 220,00 грн, а всього в розмірі 508 049,00 грн. Встановлено, що під час розгляду справи № 521/21224/13-ц ОСОБА_3 та його представник стверджували про те, що спірне домоволодіння було збудоване за кошти ОСОБА_2 , які отримані ним за рахунок продажу належних йому особисто автомобілів та іншого майна. Будь-яких відомостей, що будівництво або реконструкція будинка з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 відбувались за участі особистих коштів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 та його представник під час розгляду справи № 521/21224/13-ц у судах першої та апеляційної інстанцій не повідомляли. ОСОБА_1 , яка давала показання як свідок під час розгляду справи № 521/21224/13-ц, пояснювала, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 2008 року. До 2010 року вона проживала у брата ОСОБА_2 , оскільки в будинку АДРЕСА_1 здійснювалися ремонтні роботи. Водночас, вона не спростовувала доводи ОСОБА_2 про те, що реконструкція будинку на АДРЕСА_1 проводились за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 та не повідомила суду про її участь у реконструкції цього будинку за рахунок її особистих коштів. Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 стверджує, що ремонтні роботи (реконструкція) у будинку на АДРЕСА_1 проводились за рахунок її особистих коштів, що підтвердив і ОСОБА_2 , визнавши заявлені вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості здійснених поліпшень домоволодіння в повному обсязі. За таких обставинах колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак суперечливої поведінки Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Надаючи оцінку висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 червня 2023 року № 22-1470, апеляційний суд зазначив, що вартість будівельних робіт, проведених за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівництва житлового будинку літ. «Б», будівельних робіт у житловому будинку літ. «И» та благоустрою земельної ділянки склала 3 860 151,89 грн. Водночас у вказаному висновку експерта відсутні відомості про ринкову вартість домоволодіння до та після ремонту. У ході дослідження експертом не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень. Апеляційний суд правильно виснував, що вартість будівельних робіт у цінах станом на час проведення експертизи склала 3 860 151,00 грн, що не відображає суму для відшкодування, яка необхідна під час застосування частини четвертої статті 390 ЦК України, оскільки необхідним є визначення вартості, на яке збільшилось майно, а не вартості самих будівельних робіт. У висновку експерта (спеціаліста) № 22-12/21, складеного 22 грудня 2021 року Найдьоновим І. В. , вартість будівельних робіт в поточних цінах вказана станом на 01 грудня 2021 року. З огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання відповідного клопотання, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання клопотання про призначення експертизи, а також щодо поставлення власних запитань експертові, будучи забезпеченою представником у судовому засіданні, в якому вирішувалось питання про проведення експертизи. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Розглядаючи спір, який виник між сторонами в справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 15 червня 2020 року в справі № 904/5726/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, є безпідставним, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в справах, на які полається заявник, оскільки: - у справі № 487/10128/14-ц розглядався позов про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки; - у справі № 924/1473/15 розглядався позов про часткове визнання недійсним та скасування рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою; - у справі № 265/6582/16-ц розглядався позов про відшкодування майнової шкоди; - у справі № 487/10132/14-ц розглядався позов про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки; - у справі № 917/1739/17 розглядався позов про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства; - у справі № 904/5726/19 розглядався позов про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу; - у справі № 338/180/17 розглядався позов про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду; - у справі № 905/1926/16 розглядався позов про зобов`язання виконати умови договору, а саме прийняти виконання зобов`язань шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії; - у справі № 569/17272/15-ц розглядався позов про зобов`язання здійснити публікацію про порушення авторських прав та стягнення компенсації. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції по суті спору і спростовуються матеріалами справи. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Радіонова Олександра Леонідовича залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська