Постанова 4803 № 184/1993/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5148/26 Справа № 184/1993/25 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко В.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В., Учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Коваленко В.О. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог 12 вересня 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 25000,00грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом 5000,00грн та прострочена заборгованість за нарахованими процентами 20000,00грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що за Договором про відкриття кредитної лінії № 1201-4840, укладеним в електронному вигляді 06 травня 2023року між Товариством та ОСОБА_1 , позичальник отримав кошти в розмірі 5000,00грн, строком кредитування 300 днів, з базовим періодом 30 днів, які зобов`язався повернути з процентами на умовах обумовлених в Договорі, однак взятих на себе зобов`язань не виконав, через що утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути в меншому розмірі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1201-4840 від 06 травня 2023року в розмірі 8750,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виснував, що позичальник отримав кошти за Договором і не повернув кредит, та вважав підтвердженими обставини щодо досягнення сторонами Договору домовленості про розмір процентів, які, на думку суду, підлягали стягненню в розмірі згідно з графіком платежів, що складали 3750,00грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 28 лютого 2026року Товариство подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 8750,00грн та судового збору у розмірі 847,84грн, ухваливши нове рішення про стягнення на користь позивача загальної суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 25000,00грн. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано, що строк кредитування становить 300 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, протягом яких кредитодавець має право нараховувати проценти за користування кредитом в погодженому у договорі розмірі. Також, заявник стверджував про те, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами визначено за спільною згодою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 04 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №184/1993/25 витребувано із суду першої інстанції; та 18 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. 06 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 06 травня 2023року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua) укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1201-4840 (далі Кредитний договір, Договір), за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати позичальнику кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 5000,00грн; строк кредитування 300 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику; дата повернення (виплати) кредиту 29 лютого 2024року; базовий період 30 днів; стандартна процентна ставка 3 % за кожен день користування кредитом; пільгова та знижена процентні ставки 2,5% за кожен день користування кредитом /а.с.9-15/. Кредитні кошти за Договором Товариство видало за допомогою системи LiqPay 06 травня 2023року на платіжну картку № НОМЕР_1 /а.с.16/. Станом на 25 серпня 2025року Товариством нарахована заборгованість за Договором в розмірі 49250,00грн, з яких кредит 5000,00грн, проценти 44250,00грн, проте посилаючись на застосування програми лояльності та часткове списання позичальнику заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 24 250,00грн, заявлена до стягнення заборгованість позивачем визначена в розмірі 25000,00грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом 5000,00грн та прострочена заборгованість за нарахованими процентами 20000,00грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства з урахуванням суми процентів, зазначеної в графіку платежів, у розмірі 3750,00грн. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не повністю відповідають обставинам справи, та при ухваленні рішення не повністю додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості /стаття 6, частина перша статті 627 ЦК України/. Статями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію, за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України Про електронну комерцію, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав Кредитний договір використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 вищевказаного Закону. Заперечень щодо факту підписання Кредитного договору відповідач у відзиві на позовну заяву не наводив, визнавав позовні вимоги в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом в сумі 5000,00грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 3 750,00грн, а в іншій частині заявлений позивачем розмір процентів вважав несправедливим, непропорційним сумі кредиту та таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/. Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між сторонами у справі укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений кредитним договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять. Задовольняючи частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору на умовах, що в ньому визначені, з якими повністю погодився позичальник, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону. Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причини невідповідності розміру нарахованих процентів умовах Кредитного договору та з мотивів необхідності стягнення заборгованості за процентами у розмірі, зазначеному в графіку платежів. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за процентами, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такої відмови. Так, за період з 06 травня 2023року по 04 червня 2023року включно нарахування процентів відбувалось за зниженою процентною ставкою 2,5%, як це передбачено пунктом 10.1 Договору, за кожен день користування Кредитом протягом першого Базового періоду, який згідно з пунктом 4.4. Договору становить 30 календарних днів. За період з 05 червня 2023року по 29 лютого 2024року включно було застосовано стандартну процентну ставку 3,0%. Відповідно до пункту 4.8. Кредитного договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 29 лютого 2024року. Строк Договору є рівним строку кредитування. В частині виконання зобов`язань Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Після закінчення строку кредитування, а саме після 29 лютого 2024року нарахування процентів за користування кредитом було зупинене, що відображено в розрахунку заборгованості, а отже позивачем нараховувались проценти у відповідності до умов Договору, та у строк визначений Договором. Тож, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунки позивача не в повній мірі відповідають умовам Кредитного договору. Позивач нараховував проценти за користування кредитом згідно з пунктами 4.6. та 10.1. Кредитного договору за період з 05 червня 2023року по 29 лютого 2024року, тобто протягом строку кредитування, який визначений у пункті 4.8 Договору. Водночас, частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 44250,00грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачем у кредит 5000,00грн, навіть враховуючи те, що позивач просив стягнути відсотки не в повному обсязі, а у розмірі 20000,00грн. Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Тож, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом з підстав того, що їх нарахування у значно більшому ніж тіло кредиту розмірі, є несправедливим, не відповідає принципам розумності та пропорційності. Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 20000,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 5000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру 3750,00грн. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими процентами, але вказав неправильні мотиви такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026року в редакції цієї постанови. В решті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс». Рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 20 травня 2025року. Судді: