Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/3697/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3857/26 Справа № 185/3697/24 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., секретар: Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання договору недійсним в частині та стягнення моральної шкоди (суддя першої інстанції Бабій С.О.), В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк»звернувся Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути з відповідача на їх користь заборгованості станом на 11 грудня 2023 року в розмірі 89 557 грн. 61 коп., з яких 58 686 грн. 78 коп. прострочена заборгованість по кредиту та 30 870 грн. 83 коп. прострочена заборгованість по процентах, а також стягнути судовий збір у розмірі 3 028 грн. У вересні 2024 року до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк», в якій вона просила визнати недійсним частину заяви-договору від 28 вересня 2022 року, а саме: п. 2.2 розділу 2 в частині надання кредиту шляхом встановлення ліміту овердрафту, весь розділ 3 «Заяви та підтвердження», весь розділ 4 «Умови споживчого кредитування» та стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПАТ АБ «Укргазбанк»та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, а також судом не повно з`ясовано усі обставини що мають значення для справи. Зокрема зазначав, що банком належними та допустимими доказами доведено факт укладення із ОСОБА_1 саме кредитного договору, за яким у зв`язку із помилковим нарахуванням коштів, які у подальшому було списано, виникла заборгованість. Також зазначає, що відповідачка не заперечує що скористалась помилково перерахованими коштами, оскільки вважала їх своїми коштами, а не коштами банку. Тому вважає помилковим висновок суду про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Крім того звертає увагу, що в разі з`ясування в процесі розгляду справи того, що сторона посилалась не на ті норми права що фактично регулюють спірні правовідносини, суд повинен самостійно здійснювати правову кваліфікацію, а не відмовляти у задоволенні позовних вимог. Також вважає, що судом першої інстанції у повній мірі не досліджені надані позивачем на підтвердження між сторонами наявності договірних відносин документи. Враховуючи наведене просив скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість станом на 11.12.2023 року у розмірі 89 557,61 грн., а також витрати зі сплати судового збору у суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 6 661,60 грн. ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Представник банку Артемов А.О. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2022 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір шляхом підписання клієнтом через мобільний додаток позивача Заяви-Договору шляхом накладання електронного цифрового підпису. На підставі підписаної Заяви-Договору клієнту відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 та присвоєно програмним забезпеченням позивача номер договору 2022/І_С/000-106705 від 28.09.2022 р. Заява-договір разом з Правилами відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками, тарифним планом, умовами банківських продуктів є договором комплексного банківського обслуговування, який включає надання кредиту шляхом встановлення ліміту овердрафту. Також з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору відповідачу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було 17 років. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог банку суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на момент укладенні кредитного договору була не повнолітньою, а тому мала неповну цивільну дієздатність, та як неповнолітня особа мала право самостійно укладати договір банківського рахунку та розпоряджатися коштами на ньому. А також зазначав, що виникнення негативного сальдо рахунку у розмірі 58 686,78 грн., не є заборгованістю по кредиту (простроченою), а є безпідставно набутими відповідачем грошовими коштами. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. ЦК України розмежовує як самостійні способи захисту за своєю правовою природою реституцію (стаття 216 ЦК України) та кондикцію (стаття 1212 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 як на правову підставу заявлених позовних вимог, посилалася на положення статей 1212, 1213 ЦК України, обравши таким чином позадоговірний спосіб захисту - кондикцію. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України як і загалом норм глави 83 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Тобто кондиція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) та від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 (провадження №14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. З урахуванням того, що зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів, для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №912/2601/19, від 26.05.2021 у справі №202/7994/17-ц (провадження №61-975св21), від 23.11.2022 у справі №636/951/17 (провадження №61-18700св21), від 10.04.2024 у справі №183/5849/23 (провадження №61-18393св23), від 08.01.2025 у справі №757/31237/18-ц (провадження №61-10433св24). Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи під час інфраструктурного інциденту з недоступністю мережі IOR3235 на платіжну картку клієнта ОСОБА_1 надійшли помилково зараховані перекази на загальну суму 58 698,00 грн. Клієнт здійснив видаткові операції за рахунок цих коштів на суму 58 697,84 грн. (з яких: 58 366,00 загальна сума відправлених P2P переказів та 331,84 грн. загальна сума комісії за відправлені P2P перекази). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. У той самий час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19. Позивач зазначав, що 06 жовтня 2022 року він списав спірну суму з карткового рахунку відповідача в межах договірного списання помилково зарахованих коштів, згідно з п. 3.5.7.3 Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», що призвело до виникнення негативного сальдо рахунку у розмірі 58 686,78 грн. При цьому звертаючись до суду із позовом банк наголошував що між сторонами склались саме договірні відносини в рамках якої ОСОБА_1 було нараховано кредитну заборгованість. Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що між позивачем та відповідачем у справі було досягнуто домовленості про надання позивачу відповідачем конкретно визначеної суми коштів у позику (кредит) та узгодження ними всіх істотних умов такого кредиту розміру кредиту, строку кредитування, відсоткової ставки, порядку нарахування відсотків, умови продовження строку кредитування тощо, та що 58 698,00 грн. було надано відповідачу позивачу на виконання укладеного між ними договору. Відповідно до положень статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно до положень статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом. Апеляційний суд враховує, що до даних правовідносин слід застосовувати положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до положень п. 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (п.1.15 ст.1 вказаного вище Закону). Платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів (п.1.32 ст.1 вказаного вище Закону). Згідно статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (п.1.35 ст.1 вказаного вище Закону). Ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом (статті 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Статтею 23 вказаного вище закону передбачено, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором. Доводи апеляційної скарги про те, що заявлена сума заборгованості нібито за технічним (несанкціонованим) овердрафтом до стягнення не ґрунтується на умовах договору і на розрахунку спростовуються матеріалами справи. Так, сторонами не заперечується та обставина, що між ними існували договірні правовідносини з Договору комплексного банківського обслуговування. Також, як встановлено вище, спірні грошові кошти були перераховані Банком на рахунок відповідача без будь яких правових підстав, що класифікується як безпідставне отримання грошових коштів. За таких підстав суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що несанкціонована заборгованість (несанкціонований овердрафт) який банк просить стягнути з відповідача не є заборгованістю по кредиту (простроченою), а є безпідставно набутими відповідачем грошовими коштами, однак позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги ст. 1212 ЦК України, а тому правомірно відмовив у задоволенні таких позовних вимог. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. В неоскаржуваній частині щодо зустрічних позовних вимог рішення на предмет правомірності не перевірялось. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній частині судового рішення, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд . Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу банку слід залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк Повний текст судового рішення складено 19 травня 2026 року. Головуючий суддя О.В. Халаджи