Постанова Одеський апеляційний суд № 522/644/26

Номер провадження: 33/813/1044/26 Номер справи місцевого суду: 522/644/26 Головуючий у першій інстанції Циб І. В. Доповідач Артеменко І. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.05.2026 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Артеменко І.А., за участю: секретаря судового засідання Подуст Т.П., прокурора Кравцової О.О., особи, яка притягається до відповідальності, - ОСОБА_1 , захисника Садаклієва І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Садаклієва Івана Ілліча в інтересах ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 07 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст судового рішення Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 07.04.2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 850 грн. на користь держави, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн. ОСОБА_1 визнано винною у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік. Зокрема, ОСОБА_1 , припинивши 11.04.2023 діяльність на посаді спеціаліста відділу фінансового забезпечення ОТЦК та СП, являючись суб`єктом, на яку поширюються дія Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно 16.04.2024, без поважних причин, подала шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, чим порушила вимоги абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону, та вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП, а саме: несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Короткий зміст доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі захисник Садаклієв І.І. просив скасувати постанову Приморського районного суду м.Одеси від 07.04.2026 та закрити провадження у справі у відповідності до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, за закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч.4 ст.38 КУпАП. В обґрунтування скарги захисник послався на те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом не враховано, що адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинила саме: 01.04.2024, а ні 16.04.2024 (як зазначив суд всупереч складеному протоколу, в якому датою вчинення правопорушення зазначено 01.04.2026). Отже на день розгляду справи (07.04.2026) строк накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 сплинув, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП. При цьому, у разі закриття провадження у справі у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, у суду відсутні повноваження з`ясовувати і встановлювати вину особи, яка притягається до відповідальності. Поєднання закриття провадження у справі з одночасним визнанням вини особи у вчиненні правопорушення є взаємовиключними рішеннями. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та в її інтересах захисник Садаклієв І.І. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги. Захисник також просив суд у разі встановлення апеляційним судом дотримання строків накладання стягнення, закрити провадження у справі за ст.22 КУпАП (за малозначністю). Прокурор Кравцова О.О. заперечувала проти задоволення скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції, заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, захисника та прокурора, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Мотиви апеляційного суду Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. За положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП). Зі змісту апеляційної скарги захисника Садаклієва І.І. в інтересах ОСОБА_1 вбачається, що вона не містить доводів щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення стягнення, передбачених ст.38 КУпАП. За обставин не оспорювання апелянтом доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, та кваліфікації її дій, з огляду на положення ч.7 ст.294 КУпАП судом апеляційної інстанції в цій частині судове рішення не перевіряється. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розгляду справи спливли строки притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені ст.38 КУпАП, для даного виду адміністративного правопорушення, є необґрунтованими, з огляду на таке. Так, відповідно до ч.4 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених ст.ст.212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. З матеріалів справи вбачається, що: - 11.04.2023 ОСОБА_1 припинила діяльність, пов?язану з виконанням функцій держави, у зв`язку з чим, будучі суб`єктом декларування, була зобов`язана до 01.04.2024 подати в установленому законом порядку щорічну декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік; - 16.04.2024 ОСОБА_1 за відсутності поважних причин подала декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, тобто з пропуском строку, встановленого ч.2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», чим вчинено правопорушення, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП; - 16.01.2026 уповноваженою особою відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, за №89/2026, в якому зокрема зазначено, що датою і часом вчинення правопорушення є 16.04.2024 о 12:31, а датою виявлення правопорушення 16.01.2026 (дата завершення уповноваженою особою збору та аналізу усіх необхідних документів, що підтверджують відсутність поважних причин затримки та підтверджують склад адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією) (а.с.6). За положеннями ч.1 ст.172-6 КУпАП несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, для наявності об`єктивної сторони правопорушення необхідно встановлення не лише факту несвоєчасного подання декларації, а й поважності причин такого діяння. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд не погодився з твердженням захисту про те, що моментом виявлення правопорушення за ч.1 ст.172-6 КУпАП є автоматична дата фіксації подання декларації в реєстрі декларацій, а саме 16.04.2024, оскільки сама по собі наявність декларації в системі з відміткою про час не є достатньою підставою для встановлення складу адміністративного правопорушення в діях особи. Для притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією, орган зобов`язаний встановити не лише факт несвоєчасного подання декларації, а також наявність у особи статусу суб`єкта декларування на момент виникнення обов`язку декларування, відсутність поважних причин несвоєчасного подання такої декларації, наявність суб`єктивної сторони правопорушення. З матеріалів справи встановлено, що саме станом на 16.01.2026 уповноваженою особою було завершено збір та аналіз усіх необхідних документів, що підтверджують відсутність поважних причин затримки та підтверджують склад адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією. Тому суд дійшов висновку, що у даному конкретному випадку, саме ця дата є днем виявлення правопорушення в розумінні ч.4 ст.38 КУпАП. Оскільки правопорушення вчинено ОСОБА_1 саме 16.04.2024 (а не 01.04.2024 як безпідставно стверджує захисник), а станом на момент розгляду справи (07.04.2026) дворічний строк, встановлений ч.4 ст.38 КУпАП, для корупційних правопорушень, не сплив, а шестимісячний строк з дня його виявлення 16.01.2026 дотримано, тому суд дійшов висновку, що підстави для закриття провадження на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП - відсутні. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду. Слід зазначити, що для визначення початку перебігу строку давності притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, має істотне значення як день його вчинення, так і день виявлення правопорушення. В апеляційній скарзі захисник не погоджується саме із визначеною судом датою вчинення правопорушення у цій справі. День вчинення правопорушення у цій справі - 16.04.2024 (дата несвоєчасної подачі декларації). Посилання захисника на те, що датою вчинення правопорушення є 01.04.2024, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Так, у даній справі ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, об`єктивну сторону якого становить саме несвоєчасне подання без поважних причин відповідної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 виконала обов`язок щодо декларування та подала щорічну декларацію за 2023 рік 16.04.2024, з порушенням строку, встановленого абз.2 ч.2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції». Відтак, саме 16.04.2024 є датою фактичного вчинення інкримінованого правопорушення. Натомість станом на 01.04.2024 обов`язок із подання декларації виконано не було, тож апеляційний суд звертає увагу, що ця дата є днем початку періоду прострочення, а не датою вчинення правопорушення у формі несвоєчасного подання декларації. Суд апеляційної інстанції наголошує на необхідності розмежування складів правопорушень: за умисне неподання суб`єктом декларування декларації передбачено кримінальну відповідальність за ст.366-3 КК України. Оскільки ОСОБА_1 декларацію все ж подала, хоч і з порушенням встановленого законом строку, її дії кваліфіковано саме за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Твердження захисника про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення датою його вчинення визначено 01.04.2024, повністю спростовуються змістом самого протоколу №89/2026 від 16.01.2026. Зокрема, на сторінці 6 складеного протоколу чітко зазначено: «Датою і часом вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією ОСОБА_1 , є фактичний час і дата несвоєчасної подачі декларації особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік, тобто 16.04.2024р. о 12 год.31 хв.». З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Таким чином, на момент розгляду судом справи (07.04.2026) дворічний строк, встановлений ч.4 ст.38 КУпАП, з дня вчинення правопорушення (16.04.2024) не сплив, що виключає застосування встановлених п.7 ч.1 ст.247 КУпАП наслідків спливу строку накладення адміністративного стягнення. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість висновків місцевого суду та відсутність підстав для закриття провадження у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ч.4 ст.38 КУпАП. З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції дотримання місцевим судом строків накладення стягнення, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у суду повноважень з`ясовувати і встановлювати вину особи, яка притягається до відповідальності, під час закриття провадження у справі на п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, не мають правового значення. Посилання захисника на можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП на підставі ст.22 КУпАП, у зв`язку з малозначністю правопорушення, є необґрунтованими. Так, з матеріалів справи вбачається, що стороною захисту відповідне клопотання було надано суду першої інстанції 13.03.2026 та розглянуте судом 07.04.2026. В оскаржуваному судовому рішенні місцевим судом належним чином обґрунтовані підставі відмови у задоволенні вказаного клопотання. Зокрема, суд виходив з того, що: -декларант за законом має значний проміжок часу для подання відповідної декларації; -відключення електроенергії в окремі години чи дні не позбавляло особу можливості скористатися альтернативними способами, а саме: пункти незламності, використання мобільного інтернету, подання в інші часові проміжки та інше; - стороною захисту не надано доказів безперервної відсутності електроенергії та Інтернету протягом усього періоду, коли у ОСОБА_1 виник обов`язок подати декларацію, що свідчило б про об`єктивну неможливість виконання закону; - посилання захисника на факт належного виконання обов`язків у минулі роки не звільняє особу від відповідальності за порушення, вчинене зараз, оскільки сумлінна поведінка в минулому є обов`язком державного службовця. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі за малозначністю вчиненого діяння на підставі ст.22 КУпАП. Крім того, апеляційний суд наголошує, що звільнення від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, передбачене ст.22 КУпАП, є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності. Ураховуючи конкретні обставини справи, зокрема, відсутність поважних причин несвоєчасної подачі відповідної декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, таке адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, не може бути визнане малозначним. Слід зазначити, що вчинення посадовими особами адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, свідчить про ігнорування антикорупційної політики держави, підриває авторитет країни, а також завдає шкоди демократичним засадам управління суспільством і функціонування державного апарату. Уникнення відповідальності за такі діяння дискредитує державу та руйнує превентивний механізм, визначений Законом України «Про запобігання корупції». Водночас, одним з основоположних принципів протидії корупції є невідворотність покарання. Безпідставне звільнення від відповідальності тягне за собою підрив довіри до органів влади та завдає суттєвої шкоди суспільним інтересам. Зважаючи на викладене, звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі ст.22 КУпАП, не буде відповідати загальним засадам запобігання та протидії корупції в державі. На переконання апеляційного суду вид та міра стягнення, застосована до ОСОБА_1 , відповідає принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання. Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення відповідає санкції ч.1 ст.172-6 КУпАП, при цьому суд застосував найнижчу межу стягнення, враховуючи положення ст.33 КУпАП. Таким чином, апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у даній справі з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає. З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Садаклієва Івана Ілліча в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 07 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко