Постанова 4857 № 300/8739/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8739/25 пров. № А/857/7876/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року (головуючий суддя Могила А.Б., м.Івано-Франківськ) у справі №300/8739/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 02.12.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсії №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.11.2025 №О/Р 262240000834 про відмову в переході на пенсію у зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про державну службу", визначивши її в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , та здійснити виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Позов обґрунтовує тим, що перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м.Києві та отримує пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До 13.09.2024 позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із чоловіком ОСОБА_2 , який за життя був суддею у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. У зв`язку зі смертю чоловіка, який був годувальником, позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу". На переконання позивача, оспорюваним рішенням протиправно відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника. Позивач вважає помилковими висновки відповідача стосовно того, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено призначення членам сім`ї померлого судді у відставці пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення відділу перерахунків пенсії №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.11.2025 №О/Р 262240000834 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про державну службу", визначивши її в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , та здійснити виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в м.Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Чоловік позивача ОСОБА_2 працював на посадах судді та після звільнення отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. У вересні 2024 року чоловік позивача помер. ОСОБА_1 11.11.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу". Пенсійним органом відмовлено позивачу у переведенні, оскільки питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника врегульоване лише нормами Закону №1058-ІV, а розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким в контексті спірних правовідносин є Закон України "Про статус суддів" та Закон України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме-судді. Тобто, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано вказаними Законами. Разом з тим, ОСОБА_2 пенсії за віком не отримував, а отже відсутні підстави для переведення позивача з пенсії по віку на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу". Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 17.03.2026 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 з 14.03.2019 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.03.2019. Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.09.2024, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки від 30.11.1972, ОСОБА_2 з березня 1993 року по червень 1996 року працював суддею Кіровського районного суду міста Донецька, із кінця червня 1996 року по грудень 2005 року суддею Донецького обласного суду (сьогодні апеляційний суд Донецької області), з кінця грудня 2005 року по жовтень 2010 року суддею Верховного Суду України, із кінця жовтня 2010 року обіймав посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.12.2017 №4009/0/15-17 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку. З грудня 2017 року ОСОБА_2 , як суддя у відставці, отримував щомісячне довічне грошове утримання судді. ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку в Головному управлінні ПФУ в місті Києві та отримуючи пенсію в зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", 11.11.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення її на пенсію в зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу". Територіальним органом ПФУ для розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності визначено Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 18.11.2025 прийнято рішення №О/Р №262240000834, яким у перерахунку щодо переведення з пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" відмовлено. У рішенні вказано, що положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Закону України "Про державну службу" не передбачено право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім`ї. Відповідно до частини 1 статті 142 Закон № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Однак, Закон № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті, а відтак не передбачено пенсії по втраті годувальника для членів сім`ї померлого судді. У свою чергу Закон України № 1058-IV не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак, цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом № 3723-ХІІ і за Законом № 1058-IV. Разом з тим, відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII "Про державну службу", крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частинами 12-13 ст. 37 Закону № 3723-XII передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Отже, утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника. Апеляційний суд наголошує, що Верховний Суд вже розглядав справу №236/3193/16-а, в якій висловлювався щодо права утриманців судді, що перебував у відставці, та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати судді. Відмовляючи у призначенні такої пенсії, відповідач наводив ті самі мотиви, що й у справі, що розглядається. Спірним у тій справі була правомірність дій відповідача щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за померлого судді у відставці відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. У постанові від 09.11.2018 у справі №236/3193/16-а Верховний Суд дійшов висновку: "… право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. … дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII". Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 сформував висновок, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі: (1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, або (2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів. Цей висновок прямо не суперечить правовому висновку, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Разом з тим, заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, колегія суддів вказує на можливість застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону № 1058-ІV. За приписами частини 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача працював на посаді судді більше 20 років. Таким чином, оскільки померлий чоловік позивача перебував на посаді судді (стаж, на якій підлягає зарахуванню до державної служби) більше 20 років, то його непрацездатна дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної їй на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу". Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі № 300/8739/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар