Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2018/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2018/25 пров. № А/857/32708/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Дерех Н.В. у м. Тернопіль) у справі № 500/2018/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 №192050004956 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з частиною 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати з 28.01.2025 ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 17.12.1987 по 31.12.1991 на посаді віднощика скловиробів та з 01.01.1992 по 04.05.1993 на посаді відпальника скловиробів; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити з 28.01.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до абзацу 4 п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213- VIII. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 28.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зниженням пенсійного віку, оскільки мала більше половини необхідного стажу для призначення пенсії за Списком №2. Однак, 05.02.2025 позивач отримав лист відповідача-2, до якого долучено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 №192050004956 про відмову у призначенні пенсії за віком за Списком №

2. Позивач вказує, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 № 192050004956 зазначено, що вік позивача - 57 років 05 місяців 17 днів; страховий стаж позивача - 24 роки 04 місяці 24 дні. Позивач вказує, що відповідно до вищезазначеного рішення, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, відповідач-1 відмовив позивачу у призначенні пенсії згідно з частиною 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що із розрахунку стажу (форма PC-право) вбачається, що відповідач-1 все таки врахував позивачу до пільгового стажу періоди роботи за Списком №2 з 17.12.1987 по 31.12.1991 (04 роки 00 місяців 15 днів) та з 01.01.1992 по 04.05.1993 (01 рік 04 місяці 04 дні) (в загальному - 05 років 04 місяці 19 днів), проте у вищевказаному рішенні про відмову у призначенні пенсії цього не зазначив. З такими твердженнями відповідача-1 позивач не погоджується, вважає вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у зарахуванні періодів роботи до пільгового стажу, та відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зниженням пенсійного віку, протиправними, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 №192050004956 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з частиною 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2025 щодо призначення пенсії на пільгових умовах, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку за Списком №2 відповідно до ст.13 Закону України №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-УІІІ. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач 28.01.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 №192050004956 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи. ГУ ПФУ в Закарпатській області також вказало, що до страхового та пільгового стажу роботи позивача зараховано всі періоди роботи згідно поданих документів. Вважаючи протиправним вказане рішення пенсійного органу, позивач звернувся з даним позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV). В розумінні ст. 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою ст.24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з приписами ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637). Також відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Також, відповідно до пункту 1 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт і професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок застосування Списків №383), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №1) та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №2), затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, які мали право на пенсію за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Пунктом 3 Порядку застосування Списків №383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. Пунктом 10 Порядку застосування Списків №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Державну службу України з питань праці (Держпраці). Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Водночас, суд зауважує, що згідно п.4.2. Порядку №383, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. При цьому, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації (зокрема, довідок) з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17. Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах. З матеріалів справи видно, що відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 23.06.1987, 17.12.1987 позивач прийнята на роботу на Бережанський склозавод в цех вироблення віднощиком гарячих виробів на відпал по І розряду (запис № 6 трудової книжки); 01.09.1988 позивачу присвоєно І розряд відпальника скловиробів (запис № 7 трудової книжки). 04.05.1993 позивач звільнена з роботи за власним бажанням (запис № 8 трудової книжки). Також, як встановлено судом, 27.01.2025 за № 27/01/4 ВАТ «Бережанський склозавод» позивачу видано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. У вказаній довідці зазначено, що в періоди часу з 17.12.1987 по 31.08.1988 (00 років 08 місяців 15 днів) позивач виконувала роботу в шкідливих умовах в скляному виробництві - відносила гарячі скловироби вручну на відпал за професією, посадою віднощик скловиробів (вказана посада передбачена Списком № 2 розділом XIX підрозділом 12 постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173), та з 01.09.1988 по 04.05.1993 (04 роки 08 місяців 04 дні) позивач виконувала роботу в шкідливих умовах в скляному виробництві - відпалювала гарячі скловироби вручну за професією, посадою відпальник скловиробів (вказана посада передбачена Списком № 2 розділом XIX підрозділом 9 постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, Списком № 2 постанови КМ СРСР від 26.01.1991 № 10). Колегія суддів зазначає, що посада «відпальник скловиробів», атестована і за результатами атестації умов праці обґрунтовано підтверджено право працівників, що працювали на цих посадах на пільгову пенсію за Списком №

2. Зазначене підтверджується висновком щодо якості проведеної атестації робочих місць за умовами праці від 02.10.2002 № 138/05. Із розрахунку стажу (форма РС-право) вбачається, що Головне управління ПФУ в Закарпатській області врахував позивачу до пільгового стажу періоди роботи за Списком № 2 з 17.12.1987 по 31.12.1991 (04 роки 0 місяців 15 днів) та з 01.01.1992 по 04.05.1993 (01 рік 04 місяці 04 дні) (в загальному - 05 років 04 місяці 19 днів), проте у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії цього не зазначив. Так, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року. Згідно п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам». Суд констатує, що у регулюванні спірних правовідносин має місце колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з іншого боку, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Вказаний висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20. Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З огляду на викладене суд вважає, що у цій справі підлягають застосуванню норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отож, у сукупності наведених обставин, суд вважає, що на момент звернення до відповідача-2 (28.01.2025) із питанням призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, позивач досягнула віку 57 років 05 місяців 17 днів (необхідно 53 роки (55 років - 2 роки зниження віку); мала стаж роботи за Списком №2 - 05 років 04 місяці 19 днів, з нього - 05 років 04 місяці і 19 днів до 01.04.2015, що становить більшу половину необхідного пільгового стажу 10 років, і дає право позивачу на зниження пенсійного віку на 2 роки (4 роки/2); загальний страховий стаж - 24 роки 04 місяці 24 дні (необхідно 20 років). За такого правого регулювання та встановлених судом обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку за Списком №2 відповідно до ст.13 Закону України №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-УІІІ. В свою чергу, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.02.2025 №192050004956 є протиправним та таким, що підлягає до скасування. З огляду на наведене, колегія апеляційного суду вважає, що пенсійний орган приймаючи оскаржуване рішення, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняло необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Таким чином, суд вважає, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 308 КАС України, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 500/2018/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула