Постанова 4855 № 381/1853/26

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 381/1853/26 Суддя (судді) першої інстанції: Анапріюк С.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю., при секретарі судового засідання Харечко Ю.В., за участі представника позивача - Аніщенко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: - скасувати постанову від 10.11.2025 №1948 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП України та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок; - провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП закрити. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова не містить посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, на підставі яких суб`єкт владних повноважень прийняв рішення у формі постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Також зазначає, що справа розглянута за відсутності позивача та без всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням процесуального порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, прийнята за відсутності належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення позивачем, відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки під час її винесення допущене порушення норм процесуального права. Також звертає увагу, що в оскаржуваній постанові зазначена адреса позивача АДРЕСА_1 . Копія супровідного листа про направлення постанови до органу державної виконавчої служби позивачу також направлялась відповідачем за зазначеною поштовою адресою. Крім цього, зазначає, що він вчасно уточнив облікові дані та вказав адресу місця проживання АДРЕСА_2 . За цих обставин вважає постанову від 10.11.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом із закриттям провадження у справі. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2026 року відмовлено повністю у задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем порушена процедура складання адміністративного протоколу та винесення постанови. Вважає, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи. Апелянт зазначає, що в оскаржуваній постанові не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення позивачем, відтак, оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені. Стверджує, що у постанові відсутні будь-які докази скоєння адміністративного правопорушення позивачем, що на переконання відповідача, стало підставою для кваліфікації дій позивача за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 та від 18.05.2026 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду 12.05.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що на даний час позивач є внутрішньо переміщеною особою та його фактичним місцем проживання з 17.05.2025 є: АДРЕСА_3 . Відповідно, позивач своєчасно не повідомив про зміну місця проживання та не став на військовий облік за новим місцем проживання. Просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2026 року у справі №381/1853/26 без змін. Також заявляє клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Представник позивача - адвокат Аніщенко К.М. приймала участь у розгляді апеляційної скарги в режимі відеоконференції. В судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підтверджених витягом з системи «Резерв+» від 25.03.2026, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 . Адреса проживання: АДРЕСА_3 . Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Боярка), дата уточнення даних - 16.07.2024, дата взяття на облік та проходження ВЛК - 31.10.2025. Помічник начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 з правової роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 31.10.2025 склав протокол №1948 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП за порушення вимог, встановлених ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: не став на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 за новим місцем перебування протягом 7-денного строку. Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_3 10.11.2025 прийняв постанову № 1948, за змістом якої ОСОБА_1 не став на військовий облік за новим місцем перебування протягом 7 днів, своїми діями порушив частину третю статті 37, частину одинадцяту статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, цією постановою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Так, статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до частини третьої якої вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно частини першої зазначеної статті порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Згідно статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов`язаними законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відтак, притягнення до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП відбувається саме територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що ОСОБА_1 не дотримався вимог частини третьої статті 37, частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», чим скоїв правопорушення в особливий період, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Тобто, вбачається факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у зв`язку з порушенням останнім законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан. У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно). Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. За правилами статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. У той же час, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП). Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. При цьому, за правилами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Щодо доводів апелянта в частині порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема те, що позивач не отримував виклику від територіального центру комплектування та соціальної підтримки, колегія суддів зазначає таке. Під час апеляційного розгляду встановлено, що в матеріалах справи міститься протокол №1948 про адміністративне правопорушення від 31.10.2025, в якому містяться відомості про прізвище ім`я та по батькові позивача та підпис позивача у графі про повідомлення відповідачем про розгляд справи про адміністративне правопорушення, яке відбудеться о 10:00 10.11.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, із вищевказаного протоколу вбачається, що позивач ознайомлений з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Отже, позивач належним чином був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення, яке відбудеться о 10:00 10.11.2025. Таким чином, вказані доводи апелянта спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи. При цьому, процедурних порушень, що мали б реальний вплив на вирішення даного спору, колегією суддів не встановлено. Щодо доводів апелянта в частині відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суд зазначає таке. Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру резервістів, військовозобов`язаних та призовників ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 06.09.2004 року (а.с.51). Зі змістом оскаржуваної постанови від 10.11.2025 №1948 вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , уповноважена особа відповідача встановила, що він не став на військовий облік за новим місцем перебування протягом 7 днів. Керуючись статтями 37 та 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідач дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. На підтвердження вказаних обставин представником відповідача надано до суду витяг з АІТС «Оберіг» з відомостями про те, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 17.05.2025, однак взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_3 31.10.2025 (а.с.52). Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. Виходячи із зазначеного, позивач не виконав обов`язок, передбачений Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» та не став на військовий облік за новим місцем перебування протягом 7 днів. При цьому, у графі "пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності" протоколу №1948 від 31.10.2025 ОСОБА_1 зазначено, що він не став на військовий облік тому, що не знав. Тобто, позивач в своїх поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення №1948 фактично визнав обставини викладені в протоколі та погодився з адміністративним правопорушенням яке йому було інкриміновано. Вказані обставини свідчать про те, що позивач не дотримався вимог частини третьої статті 37, частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», чим порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, визначенні положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та скоїв правопорушення в особливий період, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП в частині несвоєчасної постановки на військовий облік протягом семи днів після прибуття до нового місця проживання. Доводи апелянта про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення позивачем; не зазначено дати впродовж якої позивач мав стати на облік; відсутнє посилання на протокол №1948 від 31.10.2025, як на підставу її винесення, колегія суддів оцінює критично, виходячи із такого. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Дослідивши зміст оскаржуваної постанови від 10.11.2025 №1948 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП України, суд встановив, що остання міститься всю необхідну інформацію, передбачену КУпАП. Твердження апелянта про те, що оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, винесено уповноваженою особою відповідача з пропуском строку визначеного положеннями статті 38 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. За приписами частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Згідно частини сьомої статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Згідно до висновку, викладеному Верховним Судом у Постанові від 11.04.2018 у справі №804/401/17, триваючим правопорушенням слід вважати проступок пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Суд зазначає, що непостановка на військовий облік як правопорушення триває з моменту, коли особа мала стати на облік, і до моменту фактичного виконання цього обов`язку або виявлення такого порушення ТЦК, що і відбулося у спірному випадку. Отже, ОСОБА_1 не виконав вимогу після прибуття до нового місця проживання щодо взяття на військовий облік. Оскільки це зобов`язання мало безперервний характер, правопорушення є триваючим і тривало до моменту його виявлення 31.10.2025. Таким чином, адміністративне стягнення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП накладено в межах закону - протягом трьох місяців з дня виявлення триваючої бездіяльності. Щодо посилання апелянта на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №644/8796/25, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі №642/1199/24 слід зазначити, що дані судові рішення, відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, їх висновки не є обов`язковими для врахування. Щодо твердження апелянта на невідповідність кваліфікації адміністративного правопорушення у протоколі №1948 від 31.10.2025, в якому є посилання на частину третю статті 210 КУпАП «Порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку», та у постанові №1948 від 10.11.2025, в якій є посилання на частину третю статті 210-1 КУпАП («Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), колегія суддів вважає необхідним відмітити, що помилкове зазначення у протоколі та у постанові різних статей КУпАП є суто технічною опискою, оскільки зі змісту останньої чітко вбачається суть адміністративного правопорушення - «не постановка на військовий облік за новим місцем перебування протягом семи днів». Крім того, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Проте, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Зокрема, сам факт складання уповноваженою особою протоколу про адміністративне правопорушення не свідчить про вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Тобто, правильність складання протоколів зобов`язаний перевіряти орган, до компетенції якого належить розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій протокол є доказом. Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Таким чином, протокол лише фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, а права та обов`язки для суб`єкта, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі протоколу, тобто у цьому випадку це є постанова. Відтак, протокол про адміністративне правопорушення і дії посадових осіб із включенням до такого протоколу певних висновків не породжують правових наслідків для особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, тобто не змінюють стану його суб`єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов`язків. Права позивача можуть бути порушені відповідачем внаслідок прийняття за результатами рішень, які можуть бути оскаржені в судовому порядку. У спірний ситуації позивач скористався правом подання адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови №1948 від 10.11.2025 про притягнення його до адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що забезпечило йому можливість відповідні пояснення по суті адміністративного правопорушення. Тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оспорювана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстави для її скасування відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Згідно частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2026 року у справі №381/1853/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді І.О.Грибан В.Ю.Ключкович