Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 758/15577/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/15577/25 Головуючий у 1 інстанції: Войтенко Т.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Ключковича В.Ю. За участю секретаря Данилюк Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5651631 від 05.09.2025 про накладення адміністративного стягнення за частиною 3 статті 122 КУпАП на ОСОБА_1 - скасувати, та провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що наданий відповідачем відеозапис з нагрудної камери поліцейського не містить фіксації самого факту порушення Правил дорожнього руху, зокрема, моменту руху транспортного засобу по смузі для маршрутних транспортних засобів, подачі поліцейським сигналу про зупинку та процесу зупинки автомобіля, а лише відображає перебування позивача біля вже припаркованого транспортного засобу, у зв`язку з чим, на думку апелянта, такий відеозапис не є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Також, апелянт вказує, що суд помилково розцінив окремі пояснення позивача як визнання вини, тоді як обов`язок доказування покладається виключно на суб`єкта владних повноважень. 30 березня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Також, 19 травня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Устіч Романа Сергійовича надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ЕНА № 5651631 від 05.09.2025, водій ОСОБА_1 о 12 год. 08 хв., керуючи автомобілем AUDI А6, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Києві здійснював рух по проспекту Степана Бендери 16, в смузі руху для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8, яка забороняє рух і зупинку транспортного засобу на цій смузі, чим порушив п. 17.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, у зв`язку із чим, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Положеннями частини 1 статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до частини 3 статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху. Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху закріплено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно пункту 17.1 Правил дорожнього руху, на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі. Як вбачається з матеріалів справи, інспектором 1 взводу 3 роти 4 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у місті Києві старшим лейтенантом поліції Логін Олександром Станіславовичем винесено постанову серії ЕНА № 5651631 від 05 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с. 13). Згідно оскаржуваної постанови відповідача, 05.09.2025 водій, керуючи транспортним засобом, здійснив рух на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8, чим порушив пункт 17.1 ПДР. Разом з тим, позивач заперечує порушення ним Правил дорожнього руху. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що вчинення правопорушення позивачем підтверджується записом з нагрудної камери поліцейського, який зазначено у оскаржуваній постанові, поясненнями позивача безпосередньої після зупинки. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів. За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів. Матеріали справи свідчать, що на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та правомірності притягнення його до адміністративної відповідальності, відповідач посилається на відеозаписи з нагрудних відеокамер поліцейського. Колегія суддів зазначає, що на вказаних відеозаписах не зафіксовано порушення позивачем Правил дорожнього руху, а саме, рух на смузі для маршрутних транспортних засобів, оскільки, відеозаписи містять лише фіксацію процесу складання інспектором патрульної поліції матеріалів про адміністративне правопорушення. Таким чином, надані відповідачем відеозаписи не можуть вважатися належними доказами, що підтверджують факт порушення позивачем Правил дорожнього руху. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №524/1284/17. Також, колегія суддів зазначає, що сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи». Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 є не доведеним. Враховуючи вищезазначене, постанова інспектора 1 взводу 3 роти 4 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Логін Олександра Станіславовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5651631 від 05 вересня 2025 року є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Отже, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП підлягає закриттю. Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, колегія суддів зазначає, що воно задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до пункту 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Колегія суддів зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови серії ЕНА № 5651631 від 05.09.2025 інспектором 1 взводу 3 роти 3 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Логіном О.С. дотримано строки, передбачені статтею 38 КУпАП, оскільки, вказану постанову винесено у день виявлення та фіксації адміністративного правопорушення. Таким чином, підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, відсутні. Водночас, подальше оскарження в судовому порядку постанови серії ЕНА № 5651631 від 05.09.2025 не впливає на строки, передбачені статтею 38 КУпАП. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 1 взводу 3 роти 4 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Логін Олександра Станіславовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5651631 від 05 вересня 2025 року. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП - закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Ключкович В.Ю.