Постанова 4855 № 320/45260/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/45260/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28.08.2024 №930050837335 про відмову в перерахунку пенсій ОСОБА_1 на підставі заяви від 21.08.2024; - зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області з 21 серпня 2024 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90 % від заробітної плати працюючого народного депутата України - члена комітету Верховної Ради України з урахуванням надбавки за інтенсивність праці та доплати за науковий ступінь доктора наук на підставі довідки про заробітну плату народного депутата України діючого скликання, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, від 25.07.2024 №15/59-1035, без обмеження граничного розміру пенсії. Позов мотивовано тим, що положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, нова редакція положень Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 18 липня 2025 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що нове правове регулювання спірних правовідносин не може обмежувати та/або звужувати обсяг належних особі прав. У зв`язку із цим, апелянт вважає, що новий порядок призначення та виплати пенсії, встановлений законами не поширюється на народних депутатів України, пенсія яким призначена до набрання чинності змін до законодавства. Крім того, на думку апелянта, такі зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку. В обґрунтування своїх вимог апелянт стверджує, що судом першої інстанції не надано оцінку новій редакції положень статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", що суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 та від 10.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 був народним депутатом України другого, третього та четвертого скликань. З 25.07.2007 позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, яка діяла станом на дату призначення пенсії, у розмірі 90% місячної заробітної плати працюючого народного депутата України на момент її призначення. ОСОБА_1 21.08.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії відповідно до довідки від 25.07.2024 №15/59-1035, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України. За результатом розгляду заяви, за принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням ПФУ в Сумській області з прийняттям рішення від 28.08.2024 №930050837335 про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Підставою прийняття рішення пенсійним органом зазначено, що на теперішній час зміни до законодавства не внесені, підстав для проведення перерахунку пенсії немає. Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про залишення без задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії, чинне законодавство, у тому числі Закон №1058-IV, не передбачало можливості здійснення перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону №2790-XII до 01.10.2017, у випадку зміни заробітної плати працюючого народного депутата України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Спірні правовідносини по справі врегульовані Конституцією України, Законом №1058-IV, Законом України від 17.11.1992 №2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон №2790-XII). Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Як вбачається з матеріалів справи, спір між позивачем та відповідачем виник з приводу правомірності дій пенсійного органу щодо відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивача на підставі довідки про заробітну плату народного депутата України діючого скликання, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, від 25.07.2024 №15/59-1035, без обмеження граничного розміру пенсії. Визначаючись щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, колегія суддів враховує наступне. Статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначені Законом №2790-XII. Відповідно до частини 12 статті 20 Закону №2790-XII (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини. 01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, згідно з пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України. Також у відповідний період діяли положення пункта 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, згідно яких у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до, зокрема, Закону України №2790-ХІІ. Відповідні положення втратили чинність з 18 червня 2020 року - дня прийняття Конституційним Судом України рішення №5-р(ІІ)/2020. Водночас, 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (далі - Закон України №2148-VIII), пунктом 14 якого частину 12 статті 20 Закону України №2790-ХІІ викладено у новій редакції. Згідно таких змін з 11 жовтня 2017 року пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Фактично у зв`язку із набуттям чинності цього Закону, норми частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність. Разом з тим, Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України. Крім цього, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів. Також слід зазначити, що згідно пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка набрала чинності з 11 жовтня 2017 року, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до, зокрема, Закону України «Про статус народного депутата України», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа, відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що пенсія народного депутата України є видом пенсії, яка призначається за спеціальним законом, зокрема відповідно до Закону України «Про статус народного депутата» (станом на момент призначення позивачу пенсії). Між тим, станом на сьогодні, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», це визначено Законом України від 30 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Таким чином, за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії законодавець такої можливості у випадку зміни заробітної плати не передбачив. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, а саме 21.08.2024, положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено можливості здійснення перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про статус народного депутата України» до 01 жовтня 2017 року. Вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок). Враховуючи те, що на момент коли, як вважає апелянт, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу. Позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах 16 жовтня 2023 року (справа № 560/3312/22) та 14 грудня 2023 року (справа № 640/8366/20). Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду. Колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі за заявою «Великода проти України», яким звернуто увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Крім цього, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по-новому врегульовано відносини у даній сфері. Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, що може бути кваліфіковано судом як визнання позову, колегія суддів зазначає таке. Вирішення питання, чи вважати неподання відзиву визнанням позову, є правом, а не обов`язком суду у розумінні частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. За змістом частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Із аналізу зазначеного вище вбачається, що сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій. Більше того, неподання суб`єктом владних повноважень-відповідачем відзиву на позов без поважних причин не є безумовною підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 826/13340/17. Колегія суддів приймає до уваги під час розгляду апеляційної скарги доводи апелянта про допущення судом першої інстанції ряду технічних описок у тексті судового рішення, а саме судом невірно зазначено, в якому пенсійному органі перебуває позивач на обліку, дату звернення позивача із заявою до пенсійного органу, а також номер, дату довідки, на підставі якої позивач просив здійснити перерахунок пенсії. Однак, вказана підстава не входить до переліку випадків, обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбаченого частиною третьою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України. З метою усунення вищевказаних порушень, Кодексом передбачено спосіб звернення до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі №320/45260/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина Судді І.О.Грибан В.Ю.Ключкович