Постанова 4852 № 280/6966/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6966/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року в адміністративній справі №280/6966/25 (головуючий суддя першої інстанції - Кисіль Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач 08.08.2025 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.06.2025 року №155850006064 про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 17.04.1985 по 01.04.1987 року, період роботи з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року; - зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 11.06.2025 року та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2025 року №155850006064 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком періоди роботи з 17.04.1985 року по 01.04.1987 року, з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з не повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що за поданими документами позивачу до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 17.04.1985 року по 01.04.1987 року, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу про прийняття, період роботи з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення, яке не завірене в встановленому порядку. Уточнюючі документи на забезпечення усунення вищезазначених недоліків Головному управлінню не надано. Вважає, що не підлягає відповідно до норм діючого законодавства зарахуванню до страхового стажу позивача період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року, оскільки відсутні дані у реєстрі застрахованих осіб. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.06.2025 року звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2025 року №155850006064, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За змістом вказаного рішення зазначено, що вік позивача становить - 60 років. Страховий стаж складає 26 років 09 місяців 20 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: - з 17.04.1985 року по 01.04.1987 року, оскільки в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 відсутня дата наказу прийняття, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року №162; - з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 виправлена та не завірена підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата наказу на звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року №58. Стаж частково зарахований згідно даних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - перебування на обліку в центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року, оскільки відсутні дані у реєстрі застрахованих осіб. З наданого відповідачем розрахунку страхового стажу позивача вбачається, що до цього стажу відповідачем враховані наступні періоди: з 01.09.1982 року по 21.02.1985 року 2 роки 5 місяців 21 день; з 25.02.1986 року по 01.04.1987 року 1 рік 1 місяць 7 днів; з 02.04.1987 року по 22.02.1988 року 10 місяців 21 день; з 23.02.1988 року по 24.02.1989 року 1 рік 2 дні; з 01.01.1998 року по 31.08.2000 року 2 роки 8 місяців; з 01.10.2000 року по 30.11.2000 року 2 місяці; з 11.12.2000 року по 08.09.2001 року 8 місяців 28 днів; з 18.08.2003 року по 31.12.2003 року 4 місяці 14 днів; з 01.01.2004 року по 07.09.2010 року 6 років 7 місяців 5 днів; з 21.11.2011 року по 31.12.2017 року 6 років 1 місяць 12 днів; з 01.01.2018 року по 31.08.2022 року 4 роки 8 місяців, що загалом складає 26 років 9 місяців 20 днів. Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач оскаржила таку відмову до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (в редакціях на час виникнення спірних правовідносин). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон №1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно зазначив, що на час заповнення трудової книжки позивача (18.05.1983 року), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412) (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу. За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 2.2 Інструкції № 58 передбачено, що до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з ним винагороди. Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З урахуванням наведеного, не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 17.04.1985 року по 01.04.1987 року, оскільки в трудовій книжці позивача відсутня дата наказу прийняття, та з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення, то суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірний період та отримання нею загального трудового стажу. Суд першої інстанції правильно зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що незалежно від наявності зазначених неточностей в оформленні записів трудової книжки, відповідачем було враховано до страхового стажу позивача період з 01.01.1998 року по 31.08.2000 року. Згідно записів 15-16 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , в період з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року позивач отримувала в Кам`янсько-Дніпровському районному центру зайнятості допомогу по безробіттю, відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до частин першої, третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи. Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить всі необхідні записи про перебування позивачки на обліку у Кам`янсько-Дніпровському районному центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року, а саме відомості про установу, дату призначення допомоги позивачці, дані про реквізити наказів про початок та закінчення виплат, печатку центру зайнятості, тому ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивачки. Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Як передбачено частинами четвертою, шостою, десятою статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Отже, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки. Крім того, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 року (справа №688/947/17), від 30.09.2019 року (справа №316/1392/16-а), від 23.03.2020 року (справа №535/1031/16-а), за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) відомості про сплату страхових внесків за позивача у період з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року відсутні. Тобто, фактично, внаслідок невиконання Центром зайнятості обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач була позбавлена соціальної захищеності та страхового стажу за час перебування на обліку, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Враховуюче наведене, наявність заборгованості Центру зайнятості перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду перебування позивача на обліку до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, а наявність заборгованості зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування на обліку в Центрі зайнятості. Також, статтею 64 Закону № 1058-IV передбачено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача від 18.06.2025 року №155850006064 прийняте без всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є протиправним, а отже підлягає скасуванню. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести зарахування до страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком періоди роботи: з 17.04.1985 року по 01.04.1987 року, з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року та повторно розглянути заяву позивача від 11.06.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року в адміністративній справі №280/6966/25 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року в адміністративній справі №280/6966/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко