Постанова 4805 № 295/18501/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/18501/25 Головуючий у 1-й інст. Костенко С. М. Номер провадження №33/4805/982/26 Категорія ч.1 ст.483 МК України Доповідач Костюкович С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 року м.Житомир Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Костюкович С.І., з участю секретаря судового засідання Колодяжного О.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , її захисника адвоката Пасенко В.П., представника митниці Кондратюка А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Житомирі апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В., на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2026 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 Митного кодексу України закрито за відсутністю складу правопорушення, встановив: Постановою Богунського районного суду м.Житомира від 28 квітня 2026 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України закрито за відсутністю складу правопорушення. При прийнятті постанови місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 переміщувала зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення транспортний засіб на підставі доручення ОСОБА_2 , була лише перевізником, жодних дій на переміщення товарів через митний кордон з приховуванням від митного контролю не вчиняла, умисел ОСОБА_1 на підроблення документів чи подачу неправдивих відомостей митному органу відсутній. Не погодившись із постановою суду першої інстанції представник Кондратюк А.В., діючи на підставі довіреності, в інтересах Житомирської митниці подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Богунського районного суду м.Житомира від 28 квітня 2026 року та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України і застосувати до неї стягнення у відповідності до санкції статті. Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки судом не прийнято до уваги докази у справі, наявні фінансові документи продавця, експортні документи, покази свідка і інші докази, які вказують на наявність вини ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні. Зазначає в апеляційній скарзі, що для кваліфікації дій за ст.483 Митного кодексу України не має значення мотив і мета їх вчинення, а також чи настали від цього шкідливі наслідки. Переконує, що суб`єктивна сторона цього правопорушення виражається як у формі умислу та і у формі необережості. Доводить, що ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на переміщення легкового автомобіля FORD KUGA вартістю 4000 євро через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання митному органу як підстави для його переміщення договору купівлі-продажу від 23.04.2024, що містить неправдиві відомості щодо одержувача (покупця) цього автомобіля та його дійсної вартості. За змістом апеляційної скарги позиція митного органу у цій справі полягає в тому, що за результатом опрацювання інформації, наданої митними органами Литовської Республіки, у тому числі, експортної декларації MRN від 24.04.2024 № 24LTLG300000B861B9, договору купівлі-продажу від 23.04.2024 № б/н та декларації придбання автомобіля від 23.04.2024 №322694314 виданою державною компанією «Regitra» встановлено, що одержувачем (покупцем) вищезазначеного автомобіля є ОСОБА_3 (тобто особа, яка притягується до адміністративної відповідальності), а не ОСОБА_4 , як те вказала ОСОБА_1 митним органам України при ввезенні автомобіля на митну територію України. Також, митний орган зазначає, що вартість автомобіля FORD KUGA становить 4000 євро, а не 6800 євро, як те повідомила митним органам ОСОБА_1 . В розвиток своєї позиції представник митниці вказав у апеляційній скарзі, що жодних документів на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснювала дії по перевезенню транспортного засобу як перевізник не надано, факту укладення договору перевезення ОСОБА_1 в ході судового засідання не змогла підтвердити, а тому власником транспортного засобу є ОСОБА_1 . Звідси представник митниці висновує, що ОСОБА_1 , будучи власником транспортного засобу, не могла не усвідомлювати які саме нею подавались документи, в тому числі щодо відправника, одержувача та вартості транспортного засобу. Звертає апелянт увагу і на те, що факт достовірності договору, укладеного в Литві, де є покупцем транспортного засобу саме ОСОБА_1 , підтверджується докладно зазначеними ним в апеляційній скарзі реєстраційними документами та експортною митною декларацією Литовської Республіки за номером 24LTLG300000B861B9. Також представник митниці обгрунтовуючи свою позицію посилається на довіреність від 19.04.2024 і доводить, що для кваліфікації дій особи за ч.1 ст.483 МК України є достатньою та обставина, що ОСОБА_1 вказала неправдиві відомості щодо відправника, одержувача транспортного засобу та його вартості. Звертає увагу і на те, що для кваліфікації за ст.483 МК України як приховування від митного контролю достатньо не тільки фізичного приховування, але і приховування даних про товар. Також зазначає, що судом не надано належну оцінку показанням ОСОБА_2 . Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення представника митниці на підтримання поданої ним апеляційної скарги із зазначених у ній підстав, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги, оцінивши додатково подані суду у цій справі письмові пояснення представника митниці, зареєстровані Житомирським апеляційним судом 18.05.2026 за вхідним №ЕП-2838/26, а також врахувавши доводи поданого захисником відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Вимогами ст.280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України, ґрунтується на матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні доказах, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції. Так, частиною 1 ст.2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. За змістом завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України (ст.62) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Апеляційний суд зазначає, що єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, в тому числі і за порушення митних правил, є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення. Обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення є його суб`єктивна сторона, обов`язковою ознакою якої є вина. Суд зазначає, що наявність суб`єктивної сторони правопорушення, зокрема, такої її обов`язкової ознаки як вина, підлягає обов`язковому доказуванню поряд з іншими елементами правопорушення і не може припускатись. Правопорушення, передбачене ч.1 ст.483 Митного кодексу України є умисним. Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Частиною 4 ст.2 КУпАП установлено, що питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України. Відповідно до ст.487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відповідальність за ч.1 ст.483 МК України настає за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості. Передбачене ч. 1 ст.483 МК України правопорушення із суб`єктивної сторони може бути вчинене лише з прямим умислом, тобто коли особа, яка переміщує товари через митний кордон України, усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення нею товарів, предметів і речовин через митну територію України, передбачає суспільно шкідливі наслідки таких дій, а саме що внаслідок такого переміщення товарів цією особою матиме місце приховування від митного контролю і встановлений законом порядок переміщення товарів через митний кордон України внаслідок таких її протиправних дій буде порушено, та бажає настання цих наслідків продовжуючи свою протиправну поведінку в обраний нею спосіб. Фактично особа в такому випадку знає, що документи, які вона надає митному органу, як підставу для переміщення товару, містять неправдиві дані, але особа свідомо продовжує такі дії бажаючи незаконно перемістити товар (з приховуванням від митного контролю у визначений диспозицією ч.1 ст.483 МК України спосіб). Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» не можна розглядати як контрабанду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію України, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України. Згідно ч.2 ст.460 Митного кодексу України перевізники несуть відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення цих товарів документів, що містять неправдиві відомості (стаття 483 цього Кодексу), виключно у разі якщо ці відомості стосуються кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, а перевізниками не вжито заходів до перевірки правдивості зазначених відомостей або у разі неможливості такої перевірки не внесено відповідного запису до міжнародної автомобільної накладної (CMR). Судом встановлено, та що не оспорюється митним органом, 19.04.2024 року ОСОБА_2 видала, зокрема, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Звягельського районного нотаріального округу Житомирської області Качан В.А., зареєстровано в реєстрі за № 3588, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с.26-27). Згідно цієї довіреності ОСОБА_2 уповноважила, зокрема, ОСОБА_1 дослівно на наступне: «Купити за кордоном на моє ім`я будь-які автомобілі будь-яких марок (легкові, вантажні) та перегнати їх транзитом до мого постійного місця проживання: м.Звягель Житомирської області». Зміст цієї нотаріально посвідченої довіреності відповідає письмовим поясненням гр. ОСОБА_2 , наданими нею Житомирській митниці, які також наявні у матеріалах справи (а.с.91). Відповідно до їх змісту ОСОБА_2 пояснила, що вона видала довіреність на трьох осіб, зокрема, на ОСОБА_1 , вона сплатила для ОСОБА_5 7600 доларів, а далі дослівно зазначила у своїх поясненнях: «транспортний засіб був доставлений у місто звягель і переданий мені». Відповідно до пояснень ОСОБА_1 , наданих нею в суді першої інстанції, та що зазначено у постанові місцевого суду, транспортний засіб FORD KUGA ОСОБА_1 забрала з Литви на підставі доручення як перевізник (водій) та доставила в Україну. Вартість автомобіля, яка була домовлена між покупцем та продавцем в сумі 6800 євро вона передала готівкою продавцю, а митним оформленням документів займався митний брокер. Оцінюючи ці докази як кожен з них окремо, так і в сукупності та взаємозв`язку апеляційний суд вважає, що місцевий суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 переміщувала транспортний засіб на підставі довіреності, виступала в якості перевізника і доставила вказаний транспортний засіб саме його власнику. Згідно ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.1002 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Також, частиною 1 статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст.244 ЦК України). Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК України). Отже, із змісту виданої для ОСОБА_1 нотаріально посвідченої довіреності, пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом об`єктивно встановлено, що ОСОБА_1 передавши продавцю обумовлену купівельну ціну за автомобіль, пригнавши (перевізши) цей автомобіль в Україну і передавши його ОСОБА_2 , діяла таким чином як представник (повірений) ОСОБА_2 за довіреністю, від імені та в інтересах ОСОБА_2 , не набувши самостійних майнових прав на цей автомобіль в силу імперативних норм ч.1 ст.237, ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України та встановлених у цій справі фактичних обставин, оскільки ОСОБА_2 підтвердила митному органу у письмових поясненнях, що пригнаний автомобіль був переданий саме для неї. Тобто майнові права на автомобіль виникли у довірителя ( ОСОБА_2 ), яка видала довіреність, а не у ОСОБА_7 , яка лише була її представником. Суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин, правильно встановив фактичні обставини цієї справи, які підлягали доказуванню, надав їм належну правову оцінку і зробив обгрунтований і підставний висновок про те, що ОСОБА_1 не була покупцем цього автомобіля. Наявність у матеріалах справи на аркушах 20, 45 двох перекладів, здійснених головним державним інспектором ВАР УБК та ПМП ОСОБА_8 , договору купівлі-продажу транспортного засобу від 23.04.2024, які різняться між собою в частині покупця транспортного засобу, на переконання апеляційного суду, не спростовує вищенаведеного, встановленого судом першої інстанції на підставі оцінки досліджених доказів в сукупності, а саме що за довіреністю, поясненнями ОСОБА_2 , електронною митною декларацією, яку подав ФОП ОСОБА_9 та рештою досліджених доказів покупцем ввезеного ОСОБА_1 автомобіля була саме ОСОБА_2 , якій зрештою цей автомобіль і було передано у місці її проживання, та яка, за її поясненнями, передавала кошти для оплати цього автомобіля (замовляла придбання і доставку цього автомобіля). Щодо письмових пояснень представника митниці, які зареєстровані апеляційним судом 18.05.2026 за вхідним № ЕП-2838/26, то апеляційний суд не погоджується з доводами про те, що за наданим представником митниці свідоцтвом про тимчасову реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником зазначеного в ньому транспортного засобу, оскільки в рядку «С1» згідно директиви від 14.04.1999 року щодо реєстрації документів на транспортні засоби, яку також надано представником митниці разом із письмовим поясненням, значиться не «власник транспортного засобу», а «власник реєстраційного сертифікату», що не є тотожним. Посилання представника митниці на тотожність змісту рядків «С1» і «С2» за встановлених судом першої інстанції обставин не дозволяє зробити висновок про те, що саме ОСОБА_1 є його покупцем, адже на підставі досліджених і оцінених доказів в сукупності судом встановлено протилежне. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд відхиляє аргументи представника митниці щодо зазначення ОСОБА_1 неправдивих відомостей про одержувача транспортного засобу, оскільки вони повністю спростовані вищенаведеним. Представником митниці не надано підтверджуючих документів чи інших достатніх доказів тому, що пригнаний ОСОБА_1 автомобіль був зареєстрований в Україні за нею. Навпаки, в матеріалах цієї справи містяться пояснення ОСОБА_2 , які вона надала митниці, що автомобіль був доставлений в Україну і переданий для неї. За таких обставин позиція митного органу про те, що за результатом опрацювання інформації, наданої митними органами Литовської Республіки встановлено, що власником вищевказаного транспортного засобу є ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 не відповідає дійсності та спростовується сукупністю встановленим судом першої інстанції доказів, з яких об`єктивно встановлено, що ОСОБА_2 лише уповноважила ОСОБА_1 діяти від її імені і пригнати автомобіль для неї, що і було зроблено, передача автомобіля відбулась і ОСОБА_2 це митному органу у письмових поясненнях підтвердила, в той час як митний орган доказів протилежного суду не надавав. Не спростовано належними і достатніми доказами, що купівля-продаж автомобіля FORD KUGA в Литві відбулась за 6800 євро, як те вказано митним брокером та ОСОБА_1 під час митного оформлення цього автомобіля і його ввезення на митну територію України, а не за 4000 євро, про що переконує представник митниці. До того ж, рішення суду не можуть грунтуватися на припущеннях. В жодному разі ця обставина не зумовила недоплату митних платежів, оскільки фактично за доводами апеляційної скарги представника митниці, ОСОБА_1 вказала значно більшу вартість транспортного засобу, а ніж він вартує (6800 замість 4000 євро), тому і в цій частині не вбачається наявність умислу ОСОБА_1 на вчинення передбаченого ч.1 ст.483 МК України правопорушення. Решта доводів апеляційної скарги є непереконливими і не спростовують правильності зроблених судом першої інстанції висновків з огляду на встановлені вище обставини. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом при розгляді адміністративної справи були порушені вимоги закону, які б призвели до неправильного її вирішення. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В. залишити без задоволення, а постанову Богунського районного суду м.Житомира від 28 квітня 2026 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України закрито за відсутністю складу правопорушення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.І. Костюкович