Постанова 4816 № 581/5/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м.Суми Справа №581/5/26 Номер провадження 22-ц/816/2131/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Щербаченко М. В. за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цієр Раїси Миколаївни на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 березня 2026 року, ухваленого в селищі Липова Долина у складі судді Кузьмінського О.В. у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 06 січня 2026 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі ТОВ «ФК«ЄАПБ») звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначає, що 23 січня 2023 року між ОСОБА_1 та АТ «ОТП БАНК» укладено кредитний договір № 2039526134,за яким відповідачка має заборгованість. 20 червня 2025 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №2039526134 від 23 січня 2023 року, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , перейшло до позивача. У зв`язку з невиконанням відповідачкою свого обов`язку щодо повернення кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на загальну суму 207425,09 грн, з яких: 157207,24 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 50217,85 грн - сума заборгованості за відсотками та сплачені судові витрати. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 березня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2039526134 від 23 січня 2023 року у розмірі 207425,09 грн, з яких: 157207,24 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 50217,85 грн - сума заборгованості за відсотками та 3111,38 грн судового збору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідачки подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм процесуального права та матеріального права, просить його скасувати, ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування відповідачеві коштів за кредитним договором. Матеріали справи не містять первинних розрахункових документів, таких як платіжні доручення, меморіальні ордери, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів. Надані позивачем розрахунки заборгованості є односторонніми та не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, як того вимагають положення законодавства України щодо доказування господарських операцій та ведення бухгалтерського обліку. Водночас належним та допустимим доказом отримання кредитних коштів і підтвердження заборгованості за тілом кредиту може бути, зокрема, банківська виписка по рахунку, яка підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до принципу всебічного та повного дослідження обставин. Крім того, зазначає, що заявлені позивачем відсотки за користування кредитом не підтверджені належними доказами погодження відповідачем умов їх нарахування, що ставить під сумнів їх правомірність у розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить принципам справедливості, добросовісності і розумності. Сума нарахованих відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов`язання. Наданий позивачем розрахунок не дає можливості встановити, яким чином враховані здійснені платежі та чи було реалізовано запропонований Банком механізм часткового списання боргу. Крім того, пред`явлення вимог про стягнення заборгованості у повному обсязі за наявності факту надання Банком пропозиції про часткове списання боргу та вчинення відповідачкою дій, спрямованих на її виконання, суперечить засадам добросовісності та послідовності поведінки сторін у цивільних правовідносинах. Кредитор не може ігнорувати власні дії та заяви, на які обґрунтовано поклалася інша сторона. За таких обставин заявлений позивачем розмір заборгованості не може вважатися доведеним та підлягає критичній оцінці судом, а позовні вимоги - відмові або зменшенню у частині, яка не підтверджена належними доказами. В апеляційній скарзі також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір заборгованості за тілом кредиту без урахування здійснених відповідачем платежів на загальну суму 15000 грн. На думку апелянта, позивач неправомірно спрямував зазначені кошти на погашення відсотків та штрафних санкцій, а наданий розрахунок заборгованості не підтверджений належними первинними бухгалтерськими документами. У зв`язку з цим апелянт вважає висновок суду про стягнення 157 207 грн 24 коп. передчасним та необґрунтованим. Крім того, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором № 2039526134 від 23 січня 2023 року, зокрема поштових квитанцій чи інших доказів її вручення або направлення, що, на думку апелянта, свідчить про те, що позивач не набув права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором у судовому порядку. 12 травня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволені апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що відповідачкою визнається укладення договору з первісним кредитором, тому відповідно вона визнає факт його укладення, отримання за цим договором коштів та визнає обізнаність щодо умов договору. Надані розрахунки заборгованості за кредитним договором складені первісним кредитором, а копія платіжного доручення меморіального ордеру від 23 січня 2023 року про перерахування коштів за кредитним договором є належним та допустимими доказом перерахування кредитних коштів. З наданих документів вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та здійснювала часткову оплату кредитної заборгованості, що є підтвердженням того, що вона визнала кредитний договір, отримала кредитні кошти та здійснювала певні заходи на погашення заборгованості, яка виникла на підставі зазначеного кредитного договору. Також вказує, що відповідач розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представників позивача та відповідачки надійшли заяви про проведення розгляду справи за відсутності сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам законодавства, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 січня 2023 року між ОСОБА_1 та АТ «ОТП БАНК» укладено кредитний договір № 2039526134 (далі Договір), за умовами якого загальний розмір кредиту визначений у сумі 177000,00 грн, дата остаточного повернення кредиту 23 квітня 2028 року, фіксована процентна ставка у розмірі 20,00% річних. Відповідно до пункту 3.4. Договору процентна ставка, яка визначена сторонами у п. 1.2 Кредитного договору, розраховується Банком на основі фіксованої процентної ставки з розрахунку річної бази нарахування процентів. Відповідно до пункту 4.1. Договору Сторони досягли згоди з усіх істотних умов Кредитного договору. Підписанням Кредитного договору Сторони підтверджують, що будь-які умови Кредитного договору є істотними і підлягають виконанню в порядку передбаченому Кредитним договором та Правилами кредитування. Відповідно до пункту 4.4. Договору Кредитний договір укладено у 2 (двох) оригінальних примірниках, по одному для кожної із Сторін Кредитного договору, кожен примірник має рівну юридичну силу. Підписанням Кредитного договору Позичальник підтверджує, що Банк надав підписаний зі сторони Банку оригінальний примірник Кредитного договору зі всіма невід`ємними частинами та всіма додатками до Кредитного договору, зокрема, Графік Платежів з Розрахунком загальної вартості Кредиту (Додаток № І до Кредитного договору). Кредитний договір є невід`ємною частиною Тарифів Банку та Правил кредитування, які розміщені на Офіційному сайті Банку. Підписанням Кредитного договору Позичальник заявляє, гарантує та підтверджує, що: 4.6.1. Позичальнику була надана вичерпна інформація про послуги, що йому надаються Банком та третіми особами і повністю роз`яснені всі питання, що мав Позичальник по Кредитному договору. Банк надав Позичальнику в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію передбачену Законодавством, що захищає права споживачів фінансових послуг. 4.6.2. Перед укладенням Кредитного договору Банк надав Позичальнику в повному об`ємі інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в тому числі шляхом надання Позичальнику доступу до такої інформації на Офіційному сайті Банку. Примірники Кредитного договору/Правил кредитування, Тарифів Банку Позичальником отримано у дату укладення Кредитного договору. Всі інші умови Кредитного договору, зокрема права, обов`язки, відповідальність Сторін, Сторони визначили у публічній частині Кредитного договору (у Правилах кредитування).4.6.3. Позичальника перед укладенням Кредитного договору ознайомлено з інформацією, визначеною Паспортом споживчого кредиту, необхідною для отримання Кредиту із порівнянням різних пропозицій Банку з метою прийняття обгрунтованого рішення щодо укладення Кредитного договору. Позичальник отримав Кредит на сприятливих для нього умовах. Відповідно до п. 5 Договору Заява-анкета є невід`ємною частиною Договору, Тарифів Банку, які розміщені на Офіційному сайті Банку. Шляхом підписання Заяви- анкети Клієнт підтверджує, що: він особисто отримав свій примірник Заяви-анкети, Договору, Тарифів Банку. З умовами Договору, Тарифами Банку, які розміщені на Офіційному сайті Банку, ознайомлений, приймає та погоджується з їх положеннями. Договір був підписаний власноручним підписом позичальника (а.с.5-9, 79-81). 20 червня 2025 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20/06/25 (далі Договір факторингу), за яким відбулося відступлення права вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Згідно п 1.1 Договору факторингу, Клієнт (первісний кредитор) передає, а Фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, та стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між Клієнтом і боржниками, у розмірі портфеля заборгованості. Відповідно до п.п. 1.2 -1.4 цього договору, Фактор передає грошові кошти у розпорядження Клієнта відповідно до умов цього Договору. За цим Договором Фактор одержує права (замість Клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за кредитними договорами. Фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі (а.с.16-18, 112-118). Відповідно до платіжної інструкції № 44 від 20 червня 2025 року ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перерахувало АТ «ОТП Банк» плату за договором факторингу № 20/06/25 від 20 червня 2025 року у розмірі 4 111323, 69 грн (а.с. 19). На підтвердження обставини переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором №2039526134 від 23 січня 2023 року від АТ «ОТП Банк» до ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів», надано реєстр боржників № 1 до договору факторингу № 20/06/25 від 20 червня 2025 року, відповідно до якого загальна заборгованість (сума відступленої грошової вимоги) становить 207425,09 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 157207, 24 грн, заборгованість по процентам 50217,85 грн (а.с. 20). Відповідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору №2039526134 від 23 січня 2023 року відповідачки станом на 20 червня 2025 року складає 207425,09 грн, з яких: 157207,24 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 50217,85 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 21,45). Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка порушила взяті на себе згідно кредитного договору зобов`язання з погашення заборгованості по тілу кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, а тому на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору позикодавець вправі вимагати повернення заборгованості. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України установлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З копії кредитного договору слідує, що Договір був підписаний власноручним підписом позичальника. Доводи апеляційної скарги відповідачки про недоведеність надання банком кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявна копія меморіального ордеру № 28800726 від 23 січня 2023 року про перерахування на рахунок відповідачки 177 000,00 грн (а.с.46). Таким чином, наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт перерахування відповідачці кредитних коштів та їх зарахування на її рахунок, що свідчить про фактичне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором. Зазначений документ свідчать про фактичне отримання відповідачкою кредитних коштів та їх зарахування на належний їй рахунок, що підтверджує виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором. Крім того, позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2039526134 від 23 січня 2023 року, що укладений відповідачкою з первісним кредитором (а.с. 45), який відображає нарахування заборгованості та її залишок, інформацію про дату та суми погашення кредитної заборгованості, що узгоджуються між собою та не суперечать іншим матеріалам справи. Відповідачкою наведені розрахунки заборгованості не спростовані, контррозрахунок заборгованості не надано. Таким чином, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, є належними та допустимими доказами у справі та підтверджують заявлені вимоги, зокрема з урахуванням вищевказаних розрахунків за кредитними договорами. Натомість відповідачкою належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, хоча обов`язок доказування відповідних обставин покладається на сторону, яка їх заперечує. Крім того, з наданих позивачем доказів, встановлено, що відповідачкою здійснювалося часткове погашення кредитної заборгованості в період з 23 лютого 2023 року по 18 червня 2024 року. На обставини сплати кредитних коштів посилається відповідачка і в апеляційній скарзі. Згідно постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц факт виконання кредитного договору може свідчити про визнання договірних правовідносин. Таким чином відповідачкою фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 177000 грн, що підтверджується матеріалами справи, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості у заявленій сумі. Що стосується доводів апеляційної скарги про несправедливе нарахування відсотків в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 1.2 Договору Протягом дії кредитного договору для розрахунків процентів за користування Кредитом буде використовуватись: фіксована процентна ставка у розмірі 20,00% річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2039526134 від 23 січня 2023 року заборгованість відповідачки перед позивачем станом на 30 листопада 2025 року в загальному розмірі складає 207425,09 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту складає - 157207,24 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 50217,85 грн (а.с.21). Згідно з вищезазначеним розрахунком заборгованості та умовами кредитного догвору нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснювалося за процентною ставкою, що становить 20% річних від залишку неповерненої суми кредиту. В той же час відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Отже, нараховані позивачем відсотки у розмірі 50217,85 грн не перевищують п`ятдесят відсотків від суми основного зобов`язання за кредитом та відповідають умовам кредитного договору щодо процентної ставки, погодженим сторонами при його укладенні. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що умови кредитного договору щодо нарахування відсотків не є несправедливими в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів направлення позивачем досудової вимоги колегія суддів приходить до такого висновку. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до правової позиції, викладеної у пунктах 20 - 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, частина 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, втратили чинність, проте аналогічним чином обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту передбачено частиною 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно наданих суду доказів встановлено, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а відтак на спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про споживче кредитування». Враховуючи, що кредитні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору, то спірні правовідносини, що стосуються дострокового повернення кредиту, врегульовані положеннями частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Тобто, якщо кредитор за вищевказаними наслідками бажає дострокового повернення всього кредиту, то повинен направити вимогу клієнту та повідомити його, що у випадку не погашення прострочки протягом 30 днів (60днів за іпотекою) настане момент сплати всієї суми виданих коштів. Протягом вказаного строку позичальник може погасити вказану суму, що призведе до втрати чинності вимоги кредитора та, як наслідок, до повернення у графік платежів. За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав, ні. Умовами договору не перебачено встановлення обов`язку повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа. Позивачем не надано доказів на підтвердження виконання вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою врегульовано порядок дострокового погашення кредиту. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за споживчим кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у відповідача виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором. За таких обставин повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що вони одержали або мали одержати повідомлення, але не одержали його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження направлення відповідачці досудової вимоги щодо дострокового стягнення заборгованості. Як наслідок позивачем не доведено дотримання порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку, а тому термін повернення кредиту в повному обсязі не настав. Враховуючи те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, а позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення (неналежним чином сплачувала періодичні платежі), що не заперечується нею, наявні правові підстави для стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентах, строк погашення яких настав. Отже, як встановлено матеріалами справи позивачем порушено питання стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів, за якими строк сплати настав. А тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором не заслуговують на увагу. Щодо доводів про недобросовісну поведінку позивача та надсилання відповідачці пропозиції про прощення (списання) частини заборгованості за кредитним договором (а.с. 193), а також сплату відповідачкою 15 000,00 грн, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не підтверджуються матеріалами справи. Надана відповідачкою копія листа-пропозиції про прощення боргу від 23 січня 2023 року не містить повної інформації щодо умов та строків списання заборгованості, у зв`язку з чим такі докази є неналежними та недостатніми, а тому не можуть бути взяті судом до уваги. Також відповідачкою не надано доказів на підтвердження досягнення згоди між сторонами кредитного договору на реалізацію пропозиції прощення боргу. Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення заявлених вимог позову. Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цієр Раїси Миколаївни залишити без задоволення, а рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 березня 2026 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - А. П. Сидоренко Судді: О. І. Собина М. В. Щербаченко