Постанова 4824 № 378/1/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 378/1/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8605/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Скороход Т.Н., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У грудні 2025 року представник позивача ТОВ «Іннова-Нова» - Андрущенко М.В. звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути зі ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за договором позики у розмірі 20 000, 00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 422, 00 грн (а.с. 2-7). На обґрунтування позову зазначав, що 26 червня 2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 8666400625, який разом із Правилами надання споживчих кредитів, затвердженими 17 листопада 2024 року, складає єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документу, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з врахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі 8 000,00 грн шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки ( НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно з п. 2.6.1., п.п. 4.1.-4.2. та п. 4.4. цього договору, його додатків. Вказував, що основними умовами договору щодо надання коштів у позику є: п. 2.4. тип кредиту - кредит, п. 2.7. мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби, п. 2.5. строк кредиту (строк дії договору) 360 днів, п. 3.2. дати надання кредиту 26 червня 2025 року або наступний за ним календарний день; п. 2.6. тип процентної ставки - фіксована, п. 2.6.1. стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього договору, 0,87 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат, яка настане раніше); п. 2.2. Товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. На підтвердження факту укладення договору позики між кредитодавцем та позичальником у додатку до позовної заяви позивач додає доказ підтвердження направлення одноразового ідентифікатора для підпису договору позики № 8666400625 та паспорту споживчого кредиту на фінансовий номер телефону позичальника - НОМЕР_2 . Зазначені одноразові ідентифікатори вказані також у договорі позики та паспорті споживчого кредиту після його підписання сторонами. Перерахування коштів позичальнику у розмірі 8 000 грн. в рамках виконання умов договору було здійснено шляхом грошового перерахування, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної відповідачем під час укладення договору, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів. Вказував, що всупереч умовам договору позики позичальник зобов`язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив, у зв`язку з чим загальна (поточна) заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання грошових коштів у позику № 8666400625 від 26 червня 2025 року станом на день підготовки позовної заяви становить: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн - заборгованість за процентами за період з 26 червня 2025 року по 23 грудня 2025 року включно. Розрахунок заборгованості, зокрема процентів, обумовлено тим, що відповідачем у справі було здійснено захід, спрямований на визнання боргу, а саме те, що проведено часткову сплату за договором про надання грошових коштів у позику № 8666400625 від 26 червня 2025 року на загальну суму 3 600, 00 грн, з якої погашено: 2 400, 00 грн - проценти нараховані до 23 грудня 2025 року за стандартною ставкою у розмірі 1, 00 % (п. 2.6.1. договору), 1 200, 00 грн - комісія за надання кредиту (а.с. 2-7). Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року позов ТОВ «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» заборгованість по договору надання грошових коштів в кредит № 8666400625 від 26 червня 2025 року в сумі 20 000, 00 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40 грн (а.с. 87-89). Не погодившись з рішенням районного суду, 25 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ламза Д.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд (а.с. 141-144). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказував, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази: фактичного вручення судової повістки ОСОБА_1 ; підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 із позовною заявою; доказів, що ОСОБА_1 мала реальну можливість підготувати відзив. Суд формально зазначив про «належне повідомлення», однак не перевірив: чи фактично вручено повістку ОСОБА_1 ; чи мала відповідачка доступ до електронного кабінету; чи були технічні умови для отримання інформації. ОСОБА_1 не знала про наявність справи, не знала про дату засідання 11 лютого 2026 року, не була присутня у судовому засіданні, не мала можливості подати відзив, не реалізувала право на захист. Натомість, суд не вжив усіх заходів для забезпечення участі відповідачки у розгляді справи, оскільки суд зобов`язаний переконатися у реальному повідомленні сторони. Суд не здійснив повторний виклик, не з`ясував причини неявки, не перевірив можливість відкладення розгляду, не пересвідчився у наявності зв`язку з відповідачкою. Умови воєнного стану, перебої з електропостачанням та інтернет-зв`язком є загальновідомими обставинами, що ускладнюють доступ до електронних сервісів. Ці обставини судом не враховані. Зазначав, що ОСОБА_1 категорично не визнає позовні вимоги ТОВ «ІННОВА-НОВА», оскільки позивачем не доведено належним чином факт укладення договору особисто відповідачкою. При цьому, наявність «одноразового ідентифікатора» не є беззаперечним доказом волевиявлення. В матеріалах справи відсутній належний доказ ідентифікації особи. Розрахунок заборгованості не перевірявся судом критично, відсоткова ставка 1 % на день підлягає оцінці на предмет відповідності Закону України «Про споживче кредитування», проте, суд не перевірив дотримання вимог щодо максимальної процентної ставки відповідно до Закону № 3498-IX (а.с. 141-144). У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Іннова-Нова» - Андрущенко М.В. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін (а.с. 172-178). 29 березня 2026 року представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Ламза Д.В. подав відповідь на відзив позивача, у якій підтримував доводи, які викладені в апеляційній скарзі (а.с. 188-190). Відповідно до частини першої ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами частини тринадцятої ст. 7, частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,враховуючи наступне. За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 червня 2025 року ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про надання грошових коштів у позику № 8666400625, який підписаний останньою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «4659» 26.06.2025 об 12:40 год. (а.с. 20-31). Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Позичальнику через Веб-сайт. Ідентифікація Позичальника здійснюється при вході Позичальника в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Позичальника, вказаний Позичальником при вході та/або протягом періоду обслуговування в Товаристві (в т.ч через месенджери). За пунктом 2.2. договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту), проценти за користування Кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Так, сума кредиту (загальний розмір) складає: 8 000, 00 грн (пункт 2.3. договору); тип кредиту - кредит (пункт 2.4.), строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів (пункт 2.5.), тип процентної ставки - фіксована (пункт 2.6.). За пунктом 2.6.1. договору, стандартна процентна ставка у день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього договору, та становить: 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору; 0,87 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї з дат, яка настане раніше). Комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого кредиту та нараховується на суму виданого за цим договором кредиту у день надання кредиту. Якщо в цьому пункті договору значення розміру комісії за видачу кредиту становить 0%, це означає, що комісія за видачу кредиту відсутня (пункт 2.7.). Відповідно до пункту 2.8. договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: 3195, 29 % річних, а орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 36 128, 00 грн (пункти 2.9.-2.10.1.). Згідно з пунктом 2.11.2. договору, загальні витрати за кредитом (споживчим кредитом) на дату укладення договору складають: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 28 128, 00 грн (пункт 2.11.2.1.). Денна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 0,98 % (пункт 2.11.3.1.). Відповідно до пункту 3.1. договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_3 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) Товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від Товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), Сторони дійшли згоди, що даний Договір автоматично втрачає свою дію та між Сторонами не виникає (не виникне) взаємних прав та обов`язків згідно даного Договору. Позичальник втрачає право отримати кредитні кошти за цим Договором, а у Товариства не виникає прострочення кредитора. За пунктом 5.3.2. договору позичальник має право відмовитися від укладення цього договору без пояснення причин, письмово повідомивши про це Товариство не пізніше 14 календарних днів з моменту підписання та отримання примірника цього договору. Таке повідомлення направляється позичальником Товариству на електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом за адресою місцезнаходження Товариства, вказані у договорі (підпункт «а»). Або протягом семи календарних днів з дати направлення Товариству повідомлення, відповідно до попереднього підпункту Договору, повернути Товариству загальну суму кредиту, одержану згідно з цим договором, та сплатити комісію за надання кредиту якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту), а також проценти за користування кредитом за період з дня одержання кредитних кошів до дня їх повернення за ставкою, встановленою в цьому Договорі (підпункт «б»). При цьому, у випадку неповернення Позичальником загальної суми кредиту та/або процентів за їх користування, а також комісії за надання кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту) у зазначений строк, відмова Позичальника від Договору вважається такою, що не здійснювалась (не реалізована) і цей Договір продовжує діяти на умовах, передбачених ним. У встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту), штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (пункт 5.4.1.). Відповідно до пункту 10.6.1. договору, з метою укладення цього Договору Позичальник, ознайомившись з Правилами, заповнив Заявку, вказавши всі дані, визначені в Заявці, як обов`язкові. При подачі Заявки Позичальник вказав суму грошових коштів, яку він бажає отримати після укладення Договору та періодичність платежів зі сплати процентів. За пунктом 10.6.2. договору, позичальник підтверджує, що вказав в Заявці повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту Позичальник зобов`язується оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше ніж протягом 3 (трьох) календарних днів з дня виникнення змін в таких даних (а.с. 20-31). 16.05.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» та ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» укладено договір про надання послуг з приймання та переказу платежів №160523/1, відповідно до якого клієнт доручає ФК за відповідну плату здійснювати перекази коштів (платежів) з використанням реєстру виплат на користь отримувачів відповідно до правил МПС для сервісів Visa Direct/Master Card Money Send (а.с. 15-19). Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 8 000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20265-1354-230309836, з якої вбачається, що 26.06.2025 року о 12:41 було здійснено переказ на карту № 4441111061020206 ОСОБА_1 на суму 8 000 грн., платник - ТОВ «Іннова Фінанс», надавач платіжних послуг платника ТОВ ФК «Контрактовий дім», призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Іннова фінанс» (а.с.35). Також, виконання позивачем умов договору підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 29.01.2026 року, з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту НОМЕР_4 та 26.06.2025 року на картковий рахунок НОМЕР_4 було зараховано 8 000 грн. від ТОВ «Іннова Фінанс» (а.с. 84). З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Разом з тим, надані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Іннова Фінанс» свого обов`язку за спірним кредитним договором. Доводи апеляційної скарги щодо того, що стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Тобто, нормами чинного законодавства передбачено підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Судом встановлено, що кредитний договір укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «4659» (а.с. 30-31). Зі змісту договору слідує, що відповідач при його оформленні зазначила свої персональні дані (паспортні дані, місце проживання, місце реєстрації, РНОКПП, номер телефону - НОМЕР_2 , банківський рахунок). При цьому, кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача - НОМЕР_5 , про що наявна в матеріалах справи довідка про відправку одноразового ідентифікатора для підписання договору (а.с. 33). Без вчинення вказаних дій, а також без попереднього заповнення анкети-заяви (а.с. 9) та надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та/або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений. Так, відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 23.12.2025 заборгованість відповідачки по вищевказаному договору від 26.06.2025 по тілу кредиту становить 8000 грн., по відсотках становить 12000,00 грн., загальна сума заборгованості за таким розрахунком становить 20000,00 грн. (а.с. 12-14). При цьому, з розрахунку заборгованості вбачається, що позичальником вносились кошти на погашення заборгованості, які позивачем були враховані. Розрахунок загальної суми заборгованості по кредитному договору наданий суду відповідає вимогам закону. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру заборгованості, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Частиною 3 вказаної статті визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1%, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті. Водночас у справі, що переглядається, договір про надання грошових коштів у позику № № 8666400625 між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено 26.06.2025 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати денну процентну ставку лише у розмірі 1 %. При цьому, положення ч. 5 ст. 8 Закону України №1734-VIII «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, не вказують на недійсність або нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачаються умови про нарахування кредитором процентів за користування кредитом в розмірі, що перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (1%). Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження. Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка (далі - ДПС) розраховується у процентах за формулою, що наведена у частині четвертій статті 8 Закону, а саме: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t *100%, де: ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Отже, для цілей обчислення ДПС, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону). Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку ДПС саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період. Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту. Беручи до уваги формулу розрахунку денної процентної ставки (ДПС) наведену у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів приходить до висновку, що застосований позивачем розмір процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки та розрахований відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, позивачем вірно нараховано та доведено належним доказами у справі розмір заборгованості відповідача, а останньою такі не спростовано, тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, апелянт посилалась на те, що судом першої інстанції не було сповіщено останню про розгляд даної справи, а відтак, вона була позбавлена можливості брати участь у судовому розгляді та подати відзив до суду першої інстанції. При цьому, представник апелянта зазначала, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачка не входила до її Електронного кабінету, не ознайомлювалась із надісланими суд документами, а відтак не мала інформації про судовий розгляд Однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказані твердження апелянта, оскільки в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документу «ухвала про відкриття позовного провадження» від 13.01.26 по справі № 378/1/26, а також прикріплені до нього файли ОСОБА_1. до Електронного кабінету в ЄСІТС 15.01.2026 року 14:26 (а.с. 76) та довідка про доставку електронного документу «судова повістка про виклик до суду» до Електронного кабінету в ЄСІТС ОСОБА_1 15.01.2026 14:24 (а.с. 80). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Враховуючи викладене, підстави для скасування оскаржуваного рішення немає, апелянтом таких не доведено, тому рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому судом апеляційної інстанції відхилені. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A, № 303-A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргуОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов