Постанова КАС ВС № 640/5660/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ справа №640/5660/22 адміністративне провадження № К/990/19565/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (суддя Басай О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Беспалов О.О., Чаку Є.В.) у справі № 640/5660/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" до Головного управління ДПС у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення коштів, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" (далі - позивач, Товариство) звернулось з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - відповідач 2, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, що нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн за період з 11 березня 2017 року до 18 січня 2021 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що невчинення відповідачем певних дій у визначені статтею 200 Податкового кодексу України строки, всупереч встановленим судовими рішеннями у справах №640/583/20 та №640/9562/21 обставинам, призвело до виникнення з 11 березня 2017 року заборгованості бюджету з відшкодування Товариству узгоджених сум податку на додану вартість та, як наслідок, виникнення обов`язку компенсації майнових втрат Товариства за період з 11 березня 2017 року по 18 січня 2021 року від несвоєчасної виплати бюджетного відшкодування, який підлягає стягненню на користь останнього (інфляційні витрати та 3 % річних від суми простроченого основного зобов`язання). Київський окружний адміністративний суд рішенням від 09 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року позов задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, що нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн за період з 11 березня 2017 року до 18 січня 2021 року. Здійснив розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки держава Україна допустила протиправну бездіяльність щодо відшкодування з бюджету на користь позивача узгодженої суми податку на додану вартість до 19 січня 2021 року (день перерахування позивачу коштів), право на яке він набув з 11 березня 2017 року, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, то у позивача виникло право вимоги індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухваленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, Головне управління ДПС у місті Києві подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, покликаючись на постанову Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі №160/3542/21, зазначає, що положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки такі правовідносини виникли у публічній площині і регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) як спеціальним нормативно-правовим актом, яким передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (п.200.23 ст. 200 ПК України), а відтак, відповідач вважає, що стягнення з Державного бюджету України також інфляційних нарахувань та 3% боргових за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість є безпідставним. Окрім того, скаржник зазначає, що стаття 625 ЦК України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість не є цивільним зобов`язанням в розумінні частини 1 статті 509 ЦК України, а сторони не набули статусу кредитора та боржника у розумінні статті 625 ЦК України. Верховний Суд ухвалою від 13 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року. Погоджуючись з доводами та вимогами касаційної скарги, Головне управління Державної казначейської служби України у відзиві на касаційну скаргу просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення залишити без змін, як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. У запереченнях на відзив на касаційну скаргу, Головне управління ДПС у місті Києві повторно просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року про стягнення коштів у розмірі 3 970 594,70 грн та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У цій справі наявне клопотання Головного управління ДПС у місті Києві про розгляд справи за його участю. З огляду на доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, характер спірних правовідносин у цій справі, а також межі перегляду судом касаційної інстанції, суд не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі у ході її касаційного перегляду, у зв`язку з чим підстави для касаційного розгляду справи за участю сторін відсутні. З огляду на викладене, розгляд цієї справи можливий в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи. Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Вирішуючи спір, суди встановили такі обставини справи. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 02 липня 2020 року у справі №640/583/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" до Головного управління ДПС у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості, визнав протиправною бездіяльність ДПС України щодо невключення до 01 лютого 2017 року у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомостей про узгоджену суму бюджетного відшкодування ТОВ "Агри-Трейд" за період січня 2010 року - вересня 2011 року в розмірі 8 730 254,00 грн; визнав протиправною бездіяльність ДПС України і ГУ ДПС у м. Києві щодо неподання до органу ДКС України до 01 квітня 2017 року висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 8 730 254,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Агри-Трейд"; стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь ТОВ "Агри-Трейд" заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254, 00 грн та пеню в розмірі 4 714 480,67 грн, нараховану на суму такої заборгованості за період з 11 березня 2017 року по 09 січня 2020 року. Вказаним судовим рішенням встановлено право Товариства на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн. Також рішенням зафіксовано, що враховуючи те, що позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30 червня 2021 року у справі №640/9562/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року, за позовом Товариства до ГУ ДПС у м. Києві, ДПС України, ГУ ДКСУ у м. Києві про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, стягнув на користь Товариства з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві 1 506 868,063 грн пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі за період з 10 січня 2020 року по 19 січня 2021 року. У вказаному рішенні суд встановив, що позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України. В силу приписів частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відтак, предметом касаційного перегляду у цій справі є заявлені позивачем вимоги про стягнення з Державного бюджету України на свою користь грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, що нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн за період з 11 березня 2017 року до 18 січня 2021 року на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування, які є публічно-правовими. Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Аналіз змісту частини 2 статті 625 ЦК України дозволяє дійти висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц. Суди застосували до спірних правовідносин про стягнення інфляційних збитків та 3% річних положення статті 625 Цивільного кодексу України. Колегія суддів визнає помилковість таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає наступне. Як вже зазначалось вище, положеннями частини другої статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу). При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. З метою запровадження дієвого механізму контролю за повним та своєчасним виконанням державними органами комплексу дій, спрямованих на повернення платнику сум бюджетного відшкодування, законодавцем було закріплено на рівні закону (пунктом 200.23 статті 200 ПК України) забезпечувальний засіб - нарахування пені за кожен день прострочення зобов`язання протягом усього строку існування заборгованості бюджету. Вказані положення Податкового кодексу України є тою спеціальною нормою, якою врегульовано відповідний компенсаційний механізм для платника податків у разі невиконання контролюючим органом своїх обов`язків своєчасно та в повному обсязі. Тобто, цей механізм/інструмент одночасно є істотною мірою майнової відповідальності держави в разі невиконання означеного комплексу дій та запобіжником від можливих зловживань, а також компенсаційним механізмом для платника податків. Колегія суддів звертає увагу, що такий компенсаційний механізм (нарахування пені) не є та не може бути джерелом збагачення для платника податків, а є мірою відповідальності відповідного контролюючого органу та компенсацією у майновому вираженні за невиконання контролюючим органом своїх обов`язків своєчасно та в повному обсязі. Враховуючи вказані положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 02 травня 2023 року у справі № 420/11860/20, та в подальшому підтримана у постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі №320/12137/20. Правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, які застосовані судами у цій справі, не є релевантними спірним правовідносинам у справі, що розглядаються та не можуть бути застосовані до них, оскільки у зазначеній справі вирішувався юрисдикційний спір, а не по суті заявлений позовних вимог. Так, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, яка розглядається за правилами адміністративного судочинства. Тобто, такий спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ не може бути розглянутий судами в межах господарського судочинства, а належить розглядати - за правилами адміністративного судочинства, оскільки такі вимоги є акцесорними (додатковими до основного) та залежать від основного. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди, натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня, визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, і є способом компенсації майнових втрат. Враховуючи вказані положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки такі правовідносини виникли у публічній площині та регулюються ПК України як спеціальним нормативно-правовим актом, яким передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (п.200.23 ст. 200 Податкового кодексу України), а, відтак, стягнення з Державного бюджету України інфляційних нарахувань та 3% річних за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість є безпідставним. Окрім того, стаття 625 ЦК України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов`язанням в розумінні частини 1 статті 509 ЦК України, а сторони не набули статусу кредитора та боржника у розумінні статті 625 ЦК України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі №160/3542/21. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків відшкодування податку на додану вартість за період з 11 березня 2017 року до 18 січня 2021 року на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України). Ураховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріально права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд". Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 640/5660/22 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" до Головного управління ДПС у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення коштів відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В.П. Юрченко І.А. Васильєва І.Я.Олендер , Судді Верховного Суду