Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/15228/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15228/25 пров. № А/857/14581/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 460/15228/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, місце ухвалення судового рішення м. Рівне Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїК.М.Недашківська дата складання повного тексту рішення29.01.2026 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 (далі іменується Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується Відповідач), в якому просив суд: визнати протиправними дії Відповідача, щодо нездійснення пропорційного нарахування та виплати «винагороди», відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 у період 2022 по 2025 рік включно, за час безпосереднього виконання бойових завдань та (або) за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва); зобов`язати Відповідача здійснити пропорційне нарахування та виплату «винагороди», відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 за період 2022 по 2025 рік включно, за час безпосереднього виконання бойових завдань та (або) за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва) із здійсненням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, згідно постанови КМУ №44; зобов`язати Відповідача здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити компенсацію на відповідний рахунок. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 460/15228/25 у задоволенні вказаного адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що на виконання вимог постанови КМУ №18, Міністерством оборони України був затверджений наказ від 18.09.2020 №340 «Питання реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18» (надалі наказ МОУ №340), який, як і постанова КМУ №18 станом на сьогодні є діючими та чинним. Водночас, у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації постанова КМУ №18 піддавалась змінам, де дію абзацу 3 пункту 1 постанови КМУ №18 зупинено до припинення або скасування воєнного стан. В той же час, абзац 2 пункту 1 постанови КМУ №18 є діючим та таким, який підлягає виконанню. У абзаці 2 пункту 1 постанови КМУ №18, Кабінет Міністрів України делегував визначення розміру винагороди керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства, у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Пунктом 1 розділ 1 наказу МОУ №340 встановлено, що цей порядок визначає розміри та умови виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (надалі - військовослужбовці) за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (надалі - заходи ЗНБО) чи в антитерористичній операції (надалі - АТО), інших заходах в умовах особливого періоду (далі - винагорода). Пунктом 1 розділу 2 наказу МОУ №340 передбачено, що розмір винагороди військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у граничних розмірах на місяць визначено у додатку 1 до цього Порядку. У пункті 2 розділу 2 наказу МОУ №340 зазначено, що винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів. Відповідно до пункту 8 розділу 2 наказом МОУ №340 винагорода виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних та за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого) після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах, заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва), психічних та поведінкових розладів. В той же час, підставами для збільшення розміру винагороди є участь військовослужбовців у бойових діях (розділ 3 наказу МОУ №340). Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказав, що порушення його прав полягає у тому, що Відповідачем не нараховано та не виплачено винагороду, відповідно до вимог Постанови №18 за період 2022 по 2025 рік (включно). Однак, позивачем до позовної заяви додано довідки про доходи за 2022-2025 роки відповідно до яких під час проходження служби відповідачем нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення позивача, як основного так і додаткового. З позовної заяви не можливо встановити чому саме позивач дійшов до висновку щодо невиплати йому винагороди (визначеної Постановою №18), оскільки вона містить лише покликання на норми законодавства, без покликань на конкретні обставини та зазначення конкретних доказів, що свідчили б про порушення відповідачем його прав та інтересів. Таким чином, позивачем не наведено, а в матеріалах справи не містяться будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів порушення прав та інтересів позивача. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 2022 по 2025 рік включно. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача було виключено із списків особового складу. Позивач вважає, що відповідач протягом проходження військової служби не нараховував йому та не виплачував винагороду, яку визначено постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 за час виконання бойових завдань та (або) за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва). Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач вказав про пропуск позивачем строку звернення до суду. Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача судом ураховано, що позивач з даним позовом звернувся до суду 25.08.2025 року. З військової служби був звільнений наказом військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 року. За приписами ст.5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Загальні положення щодо строків звернення до адміністративного суду закріплені в ст.122 КАС України. Відповідно до ч.ч.1, 5 цієї статті, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, до 19.07.2022 КЗпП України законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Що стосується вимог з 19.07.2022 року, то колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236». Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин. Зокрема, в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Відтак, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом за вимогами з 19.07.2022 року по 30 червня 2023 року розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року. При цьому колегія суддів зазначає, що починаючи з 19.07.2022 року строк звернення до суду становив тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Разом з тим апеляційний суд зауважує, що 11.12.2025 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 1-р/2025, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Конституційний Суд України в цьому рішенні зазначив, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Окрім зазначеного апеляційний суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум індексації грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін: (a) валова сума нарахованої заробітної плати; (b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру; (c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за спірний період, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Крім того для початку перебігу, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період у місяці звільнення суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позаяк перебіг строку з днем ознайомлення позивача з наказом про звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України. Правова позиція з вказаного витання також, відображена у постанові ВС від 29 січня 2026 року у справі № 380/14780/24, яка підлягає урахуванню судами першої та апеляційної інстанцій. Отож наполягаючи на застосуванні строку звернення до суду відповідач мав би довести належними доказами обставини щодо дати вручення позивачу відомостей, у якому детально зазначено складові та суми, нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення. Натомість відповідач жодних доказів не надав, а відтак не довів обставин пропуску позивачем строків звернення до суду. При цьому як слідує з матеріалів справи, саме з листа від 06.08.2025 №8218 вих (а.с. 20-21) позивач дізнався, про обставини щодо не нарахування та не виплати йому грошової винагороди, установленої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 за період 2022 -2025 років Як наслідок суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Стосовно ж суті спору, то апеляційний суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно зі ст. 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до ст. 9-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII), у редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, установлено, що на період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України №18 від 20.01.2016 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», а зокрема пунктом 1 постановлено: «

1. Установити, що за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується винагорода в порядку, визначеному керівниками відповідних державних органів за: безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду; створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів.» Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України постановлено: «

1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)….

4. Зупинити до припинення або скасування воєнного стану дію абзацу третього пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. № 18 Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських

5. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.» Отож з аналізу приведених нормативних актів слідує, що з 24 лютого 2022 року постановою №168 від 28.02.2022 року зупинено лише виплату винагороди, передбаченої абзацом третім пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. № 18, а зокрема (створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів) до припинення або скасування воєнного стану. Що ж стосується виплати винагороди, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови КМУ №18 (за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки (змінено на Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства згідно з Постановами КМ № 875 від 18.08.2021, № 1653 від 10.12.2025), у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду), то положення вказаного абзацу у період спірних правовідносин (2022-2025 роки) є діючим та такими, що підлягають до застосування. Окрім того за змістом абзацу 2 пункту 1 Постанови КМ України №18, визначення розміру винагороди Кабінет Міністрів України делегував керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства, у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Наказом Міністра Оборони України від 18.09.2020 № 340 «Питання реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18» (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2020 р. за № 923/35206) ( чинним у період 2022-2025 років та на даний час) затверджено «Порядок виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду» (далі по тексту іменовано -Порядок №340). Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку №340 цей порядок визначає розміри та умови виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці) за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - заходи ЗНБО) чи в антитерористичній операції (далі - АТО), інших заходах в умовах особливого періоду (далі - винагорода). Згідно пункту 3 розділу 1 Порядку №340 виплата винагороди військовослужбовцям здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказів командирів органів військового управління та військових частин. Командирам військових частин - на підставі наказів вищих командирів (начальників, керівників). Пунктами 1-8 розділу ІІ Порядку №340 установлено, що: «

1. Розмір винагороди військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у граничних розмірах на місяць визначено у додатку 1 до цього Порядку. Розмір винагороди визначається пропорційно дням безпосередньої участі у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду.

2. Винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів. Розмір винагороди визначається залежно від місць виконання завдань на підставі: даних обліку військовослужбовців, які виконують завдання на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони, на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ), бойові завдання в акваторії Азовського моря, беруть участь у заходах з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою або виконують завдання в інших місцях дислокації в межах визначеного району проведення воєнного конфлікту, заходів ЗНБО чи АТО; переліку військових частин та/або їх підрозділів, які виконують завдання на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони; документів органів військового управління (ОКП ОС чи штабу АТО, штабів оперативно-тактичних угруповань), військових частин про періоди виконання окремими військовослужбовцями завдань на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони, на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ) або в інших місцях дислокації в межах визначеного району проведення воєнного конфлікту, заходів ЗНБО чи АТО.

3. Для визначення розміру винагороди військовослужбовцям, які в одиночному порядку (або у складі зведеного підрозділу, групи) виконують завдання на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони, на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ), бойові завдання в акваторії Азовського моря, беруть участь у заходах з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, органи військового управління (ОКП ОС чи штаб АТО, штаби оперативно-тактичних угруповань), військові частини видають документи із зазначенням періоду та підстав виконання таких завдань.

4. Військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в заходах ЗНБО чи в АТО, якщо вони одночасно: виконують завдання у складі сил та засобів здійснення заходів із ЗНБО чи в АТО (крім військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони України); перебувають у районі проведення заходів із ЗНБО чи АТО.

5. Підтвердженням виконання завдань у складі сил та засобів здійснення заходів із ЗНБО чи в АТО є витяг із наказу органу військового управління (ОКП ОС чи штабу АТО, штабу оперативно-тактичного угруповання) про прибуття військовослужбовця до складу (вибуття зі складу) сил та засобів, що беруть безпосередню участь в заходах ЗНБО чи в АТО (крім військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони України, які ведуть оперативну (військову, спеціальну) розвідку на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ) та не перебувають у підпорядкуванні керівництва ОКП ОС чи штабу АТО, облік яких здійснюється окремо).

6. Безпосередня участь військовослужбовців у здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні в районі проведення заходів ЗНБО чи в АТО здійснюється на підставі розпорядчих документів органів військового управління. Підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні в районі проведення заходів ЗНБО чи в АТО є наказ ОКП ОС чи штабу АТО (штабів оперативно-тактичних угруповань) про їх залучення. Наказ про виплату винагороди видається за місцем проходження військової служби військовослужбовцями.

7. Безпосередня участь у відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується: журналом бойових дій (журналом ведення оперативної обстановки); бойовим донесенням (підсумковим, терміновим та позатерміновим), рапортом керівника підрозділу, який виконував завдання. Також підтвердними документами можуть бути: бойовий наказ командира військової частини для виконання поставлених завдань охорони об`єктів (несення служби на блокпостах, звільнення захоплених об`єктів тощо), письмовий наказ командира військової частини, яка виконувала завдання; постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначено особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань; книга служби нарядів та подій, що відбувалися.

8. Винагорода виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних та за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого) після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах, заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва), психічних та поведінкових розладів. При цьому винагорода виплачується в розмірах, встановлених військовослужбовцю на день отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), виявлення психічних та поведінкових розладів». Окрім того розділом ІІІ Порядку №340 визначено перелік підстав для збільшення розміру винагороди, а зокрема розмір винагороди, обрахований відповідно до розділу II цього Порядку, збільшується за: успішне виконання бойового завдання в складі військової частини (підрозділу, групи); безпосередню участь у бойових діях; знищення (захоплення) техніки. При цьому, збільшення винагороди може здійснюватися за кожною із зазначених підстав одночасно. Дослідивши долучені до матеріалів справи копії облікових карток грошового забезпечення позивача за період 2022-2025 року, апеляційним судом установлено, що позивач у зазначений період неодноразово брав участь в ООС на « 1 лінії», що означає безпосереднє перебування та виконання бойових завдань військовослужбовцем на передовій лінії зіткнення з противником у зоні проведення Операції Об`єднаних сил, що в свою чергу є підставою для нарахування та виплати йому винагороди, установленої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18. Також судом ураховано, що з військової служби позивач звільнений, на запит позивача від 30.07.2025 року про надання йому документів, пов`язаних із виплатою грошового забезпечення за час проходження військової служби, відповідач супровідним листом від 06.08.2025 року (а.с. 20) надав лише витяги з наказів військової частини щодо проходження служби та довідки про види нарахувань та утримань. Судом також ураховано, що на відміну від позивача, відповідач володіє всіма документами пов`язаними з проходженням військової служби позивача в тому числі і документами щодо його участі в зоні бойових дій. Однак, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач обрав пасивну поведінку щодо виконання вимог ч.2 ст. 77 КАС України і звів свою позицію виключно щодо пропуску строку звернення до суду та про непоширення на спірні правовідносини Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18. При цьому, як вбачається з матеріалів справи відповідач не заперечує обставин та пояснень позивача з приводу безпосереднього перебування та виконання ним бойових завдань, як військовослужбовцем на передовій лінії в зоні зіткнення з противником. Окрім того, наявні у матеріалах справи накази, довідки та відомості (які були надані позивачу на його запит) не містять жодних відомостей про нарахування та виплату позивачу винагороди, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови КМУ №18 та Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду» (затвердженим наказом Міністерством Оборони України від 18.09.2020 № 340). Відповідно до частини 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Натомість на противагу вимогам, закріпленим у ч.2 ст.77 КАС України та незважаючи на заявлені позивачем вимоги та доводи апеляційної скарги, відповідач не спростував належними доказами відомостей, відображених ним у довідках про види нарахувань та утримань, а також у відомостях, які були надані на запит позивача щодо неодноразового безпосереднього перебування та виконання позивачем бойових завдань військовослужбовцем на передовій лінії зіткнення з противником у зоні ведення бойових дій у період 2022-2025рр . Також відповідачем не надано суду жодної із інстанцій доказів нарахування та виплату позивачу винагороди, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови КМУ №18 та Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду» (затвердженим наказом Міністерством Оборони України від 18.09.2020 № 340). Окрім того судом ураховано, що порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі за текстом - Порядок №44). Згідно із пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація). Відповідно до пунктів 2-6 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, виплачується для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначив, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). З урахуванням приведених положень законодавства та фактичних обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправні дії які полягають у ухиленні від обов`язку пропорційного нарахування та виплати позивачу «винагороди» установленої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 за період 2022 -2025 років за період безпосереднього виконання позивачем бойових завдань та (або) за час його безперервного лікування (якщо таке мало місце) в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва). За наявності вказаних протиправних дій відповідача до задоволення підлягає також позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити пропорційне нарахування та виплату ОСОБА_1 за період 2022-2025рр, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 винагороди за час його безпосереднього виконання бойових завдань та (або) за час його безперервного лікування (якщо таке мало місце) в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва), із здійсненням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, згідно постанови КМ України №44 та здійсненням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про задоволення позову. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 460/15228/25 скасувати. Ухвалити постанову, якою адміністративний позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо ухилення від виконання обов`язку пропорційного нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди, установленої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 за період 2022 -2025 років за період безпосереднього виконання ним бойових завдань та (або) за час його безперервного лікування (якщо таке мало місце) в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва). Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ) здійснити пропорційне нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ) за період 2022-2025рр, установленої абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 винагороди за час його безпосереднього виконання бойових завдань та (або) за час його безперервного лікування (якщо таке мало місце) в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва), із здійсненням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, згідно постанови КМ України №44 та здійсненням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос