Постанова 4808 № 345/5448/25

Справа № 345/5448/25 Провадження № 22-ц/4808/679/26 Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М., розглянувши у в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління побутовими відходами, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області ухвалене суддею Сирком Й.Й. 03 лютого 2026 року у м. Калуш Івано-Франківської області, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року Товариством з обмеженою «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ» (далі-Товариство) подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління побутовими відходами. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за період з 01.06.2021 року по 01.09.2025 року Товариством надавалися послуги з управління побутовими відходами усім споживачам на території м. Калуша та Калуської об`єднаної територіальної громади, в тому числі й відповідачці. Жодних претензій від ОСОБА_1 щодо кількості та якості наданих послуг Товариство не отримувало, натомість у відповідачки станом на 01.09.2025 року виникла заборгованість у розмірі 6 615,92 грн. за надані послуги. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області скасовано судовий наказ № 345/1408/25 від 27.03.2025 року про стягнення з відповідачки заборгованості за відповідні послуги, внаслідок чого Товариство змушене звернутися до суду в порядку позовного провадження про стягнення цієї заборгованості, яка після скасування судового наказу зросла. У грудні 2024 року позивач надіслав відповідачці досудову вимогу про необхідність погашення боргу із зазначенням розміру останнього, однак така вимога адресатом проігнорована. У період виникнення спірної заборгованості правовідносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулювалися Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про відходи» та «Про управління відходами», якими встановлено обов`язок індивідуальних споживачів як утворювачів побутових відходів укладати договори з виконавцями відповідних послуг та своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату таких послуг. У лютому 2021 року між Товариством як виконавцем та виконкомом Калуської міської ради Івано-Франківської області укладено договір, який зобов`язував Товариство укласти з індивідуальними споживачами договори про надання послуг поводження з побутовими відходами за формою і змістом, що визначені Типовим договором. 30.04.2021 року у друкованому засобі масової інформації та на вебсайті органу місцевого самоврядування опубліковано оферту до Публічного договору про надання послуг поводження з побутовими відходами за відповідним інтернет-посиланням. Оновлений Публічний договір, Типовий договір з управління побутовими відходами також публікувалися на вебсайтах органу місцевого самоврядування і виконавця послуг. Відтак, споживач ОСОБА_1 , починаючи з 01.06.2021 року перебувала у договірних відносинах з Товариством згідно з умовами Публічного договору про надання послуг поводження з твердими побутовими відходами. З урахуванням вищезазначеного, позивач просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з управління з побутовими відходами, розмір якої становить 6615,92 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ». Суд стягнув з відповідача заборгованість у розмірі 6615, 92 грн за надані послуги з управління побутовими відходами та судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Короткий зміст апеляційної скарги Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій зазначила, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що факт визначення позивача виконавцем послуг створює у відповідача обов`язок здійснювати оплату за надані послуги. Відповідно до статей 11, 202, 626, 627, 628, 638 ЦК України, зобов`язання виникають із договору або інших підстав, встановлених законом. Разом з тим, позивач не надав підписаного відповідачем індивідуального договору, доказів укладення публічного договору, доказів належного повідомлення відповідача щодо умов договору, а також доказів приєднання відповідача до договору. Тому апелянтка наголошує на відсутності належного юридичного факту виникнення між нею на позивачем зобов`язання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, обов`язок доказування покладається на позивача. Проте, позивач не довів фактичного надання послуг за адресою відповідача; не надав належних доказів щодо регулярності вивезення відходів; не підтвердив наявність актів виконаних робіт, факту користування послугами та кількість осіб, на яких здійснено розрахунок і обґрунтованість цих нарахувань. Розрахунок заборгованості є одностороннім документом і не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Проте, суд не перевірив ці обставини, чим порушив законодавчі вимоги щодо оцінки доказів. ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до положень зазначеного Закону, житлово-комунальні послуги надаються виключно на договірних засадах, а їх оплата здійснюється лише за фактично спожиті послуги. Разом з тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача статусу споживача житлово-комунальних послуг; факту укладення між сторонами відповідного договору та отримання відповідачем таких послуг. За відсутності зазначених обставин відсутні і правові підстави для виникнення грошового зобов`язання що виключає можливість задоволення позовних вимог. Апелянтка звернула увагу на те, що суд першої інстанції, всупереч вимогам закону, не перевірив період виникнення та нарахування заборгованості, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки загальна позовна давність відповідно до вимог чинного законодавства становить три роки. У разі якщо частина заявленої до стягнення заборгованості сформована за межами зазначеного строку позовної давності, такі вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, вважає, що суд не надав належної оцінки запереченням відповідача; не витребував необхідні докази та фактично обмежився формальними висновками у розгляді даної справи. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши передчасного та необґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати за надані послуги. Факт визначення позивача виконавцем послуг не є достатньою правовою підставою для виникнення у відповідача грошового зобов`язання. Виникнення такого зобов`язання можливе виключно за наявності належних правових підстав, зокрема укладеного договору або інших обставин, передбачених законом. Вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів укладення з нею індивідуального договору про надання послуг, а також не довів факту їх фактичного надання та обсягу, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню. Позиція інших учасників справи Позивачем ТОВ «Еко-Прикарпаття» подано відзив на апеляційну скаргу. ТОВ «Еко-Прикарпаття» доводи апелянта про відсутність договірних відносин вважає безпідставними. Позивач визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Калуської міської територіальної громади відповідно до рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 81 від 17.03.2021 року. Між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі публічного договору приєднання, який вважається укладеним у силу закону незалежно від факту його підписання. Відповідач як споживач житлово-комунальних послуг зобов`язаний здійснювати оплату за фактично надані послуги. Послуги з управління побутовими відходами надавались позивачем систематично, у відповідності до затверджених графіків та вимог законодавства. Розрахунок заборгованості наданий позивачем є правильним, обґрунтованим та підтверджений належними доказами. Позовна давність позивачем не пропущена з урахуванням її продовження на період дії карантину та воєнного стану. Доводи апелянта про відсутність договору між сторонами, ненадання послуг, неправильне застосування норм права та порушення судом принципу змагальності є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та чинним законодавством. Подані апелянтом нові докази, зокрема «акт-претензія» є недопустимими, оскільки не були предметом дослідження суду першої інстанції, подані без обґрунтування неможливості їх подання раніше та складені з істотним порушенням встановленої законом процедури. Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає принципам законності та обґрунтованості, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування або зміни відсутні. У зв`язку з викладеним, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2026 року підлягає залишенню без змін. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Ч.1 ст. 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справ. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав. Встановлені обставини справи Між ТОВ «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ» та відповідачкою існують договірні відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами, які виникли на підставі публічного договору, опублікованого у встановленому законом порядку (а.с 9-10). Товариство «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ надавало послуги відповідно до затверджених органом місцевого самоврядування тарифів і норм, розрахованих з урахуванням кількості зареєстрованих осіб за адресою відповідача. Згідно довідки Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Калуської міської ради від 15.03.2024 року за місцем проживання відповідача зареєстровано місце проживання чотирьох фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 22). 30.12.2024 року відповідачем подано заяву до позивача (а.с.21), в якій ОСОБА_1 просила лише змінити існуючі нарахування за послуги з вивезення сміття із розрахунку чотирьох на трьох осіб, мотивуючи це тим, що ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, а ОСОБА_3 перебуває за кордоном (а.с.25). Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази, які б підтверджували факт повідомлення відповідачем Товариства про відсутність інших осіб, зареєстрованих у домоволодінні. Товариством долучено до матеріалів справи (а.с.24-58) належним чином засвідчені копії рішень виконкому Калуської міської ради щодо визначення: виконавця послуг з вивезення побутових відходів (№ 81 від 17.03.2021), норм відповідних послуг, розрахунковою одиницею щодо яких виступає кількість мешканців та вид об`єкта утворення ТПВ (№ 270 від 01.12.2020), тарифів на послуги з поводження побутовими відходами для мешканців житлових будинків індивідуальної забудови (№ 110 від 20.04.2021, №54 від 29.03.2022, №142 від 12.07.2022, №27 від 13.02.2025), погоджених між виконавцем та виконавчим органом місцевого самоврядування графіків вивезення ТПВ з території Калуської міської територіальної громади (№ 222 від 27.07.2021, №213 від 27.09.2022). Будь-яких доказів відмови споживача за вказаною вище адресою від отримання послуг з управління побутовими відходами, висловлених у встановленому порядку, в матеріалах справи немає. Станом на 01.09.2025 року у відповідачки утворилась заборгованість у розмірі 6615,92 грн, яка підтверджена розрахунком позивача. Незважаючи на окремі технічні помилки у зазначенні тарифу, фактичні нарахування здійснені правильно відповідно до затверджених тарифів. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, житлово-комунальні послуги-це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення належних умов проживання та перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках, спорудах та комплексах будинків і споруд відповідно до встановлених нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно зі статтею 5 зазначеного Закону до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з управління побутовими відходами. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право своєчасно отримувати житлово-комунальні послуги належної якості відповідно до законодавства та умов укладеного договору (частина 1 статті 19 Закону). Водночас споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини 1, 2 статті 20 Закону). Виконавець, у свою чергу, зобов`язаний забезпечувати своєчасність та належну якість надання житлово-комунальних послуг відповідно до законодавства та умов договору (пункт 1 частини 2 статті 21 Закону). Відповідно до статті 35-1 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР (який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону України «Про управління відходами» № 2320-ІХ від 20.06.2022), виконавець послуг з вивезення побутових відходів визначався органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах. Власники, наймачі та користувачі джерел утворення побутових відходів були зобов`язані укладати договори з таким виконавцем, оплачувати відповідні послуги та забезпечувати роздільне збирання відходів. Статтею 25 Закону № 2189 передбачено особливості укладення договору про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем, визначеним у встановленому законодавством порядку. При цьому на споживача покладається обов`язок укласти відповідний договір. Згідно з пунктом 24 Правил надання послуги з управління побутовими відходами та типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2023р. № 835, послуги надаються на підставі договорів, укладених відповідно до типових форм. Зокрема, передбачено такі моделі договірних відносин: індивідуальний договір (публічний договір приєднання), що укладається з окремим споживачем; колективний договір, який укладається управителем або уповноваженою особою від імені співвласників багатоквартирного будинку. Матеріалами справи підтверджено, що публічний договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами належним чином опублікований у друкованому засобі масової інформації та розміщений на офіційних вебресурсах. Відповідач не надала доказів, що послуга з вивезення твердих побутових відходів їй надавалась іншою юридичною або фізичною особою. Послуга поводження з побутовими відходами є обов`язковою комунальною послугою у разі визначення органом місцевого самоврядування виконавця такої послуги. Такі докази надані суду позивачем по справі. Тому доводи про відсутність підписаного індивідуального договору з відповідачкою не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання. Посилання апелянтки на норми Цивільного кодексу України щодо свободи договору та необхідності досягнення згоди сторін є безпідставними, оскільки спеціальним законом - Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено механізм укладення договорів у цій сфері, зокрема шляхом приєднання до публічного договору. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону № 2189, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, визначені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги визначається виходячи із затверджених тарифів та показників засобів обліку або відповідних норм споживання. У разі наявності засобів обліку оплата здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду, якщо інше не передбачено законодавством. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій залежить від їх технічного стану, рівня благоустрою та інших характеристик (стаття 32 Закону). Споживачі зобов`язані здійснювати оплату житлово-комунальних послуг у разі фактичного користування ними. Відсутність укладеного договору сама по собі не є підставою для звільнення від оплати таких послуг у повному обсязі. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Ст.156 Житлового кодексу України встановлено, що члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Кожен власник житлового приміщення та повнолітні дієздатні члени його сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо здійснення оплати за надані житлово-комунальні послуги. Відсутність окремо підписаного договору між споживачем та виконавцем житлово-комунальної послуги, в тому числі послуги з управління побутовими відходами, не є підставою для звільнення споживача від здійснення оплати на фактично надані послуги, які підтверджені документально. Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 27 Закону № 2189, у разі ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або неналежної якості споживач має право викликати виконавця для проведення перевірки. Виконавець зобов`язаний прибути на виклик у строк, визначений договором, але не пізніше однієї доби з моменту отримання повідомлення. За результатами перевірки складається акт-претензія, який повинен містити відомості про характер порушення, строки та інші істотні обставини. У разі неприбуття виконавця або відмови підписати акт, він може бути підписаний споживачем та не менш як двома іншими споживачами і направлений виконавцю рекомендованим листом. Право споживача вимагати усунення недоліків послуги також передбачене пунктом 11 публічного договору про надання послуг з управління побутовими відходами. Долучений відповідачкою до апеляційної скарги Акт-претензія складений після ухвалення рішення судом першої інстанції не може вважатися належним та допустимим доказом у цій справі. Зазначений документ не підтверджує обставини ненадання або надання послуг неналежної якості відповідачці ТОВ «ЕКО-ПРИКАРПАТТЯ» у спірний період, оскільки не складений у момент виникнення відповідних правовідносин із дотриманням процедури, передбаченої законом. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів, апелянт суду не подала, а у матеріалах справи немає жодних доказів, які б підтверджували висловлені та оформлені у встановленому порядку претензії споживача з даного приводу на час розгляду справи судом першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту надання позивачем послуг слід зазначити, що суд першої інстанції дослідив та надав належну оцінку доказам, які підтверджують їх фактичне надання, а саме: рішенням органу місцевого самоврядування про визначення виконавця послуг, затвердженим тарифам і графікам, а також шляховим листам спеціалізованого транспорту, які підтверджують регулярне обслуговування території, де проживає ОСОБА_1 . Посилання апелянтки на те, що розрахунок заборгованості є одностороннім документом, також відхиляються судом, оскільки такий розрахунок ґрунтується на затверджених тарифах, кількості зареєстрованих осіб та офіційних даних, а відповідач не надала жодних доказів його неправильності чи альтернативного розрахунку. Щодо доводів про недоведеність у відповідача статусу споживача, суд зазначає, що факт її проживання за відповідною адресою та реєстрації разом з іншими особами підтверджено матеріалами справи, а тому вона є індивідуальним споживачем у законодавчому розумінні та несе обов`язок з оплати послуг. Доводи апеляційної скарги щодо застосування позовної давності є безпідставними. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач заявляла клопотання про застосування строків позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), зазначено про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Відповідачка була належним чином повідомлена судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, обставин, як б перешкоджали їй зробити таку заяву в суді першої інстанції не встановлено,тому зазначені доводи відповідачки не можуть бути підставою для скасування рішення. Інші доводи апеляційної скарги про неповне дослідження доказів та формальний підхід суду не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення суду першої інстанції містить належне обґрунтування, аналіз доказів та застосування відповідних норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не містять підстав, передбачених законом, для його скасування чи зміни. Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374,375,381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області 03 лютого 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.О. Максюта Судді: Л.В. Василишин В.М. Барков