Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/13506/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/13506/25 Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 18 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в вересні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи. Також, позивач просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття позитивного рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 . Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2026, відповідач (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та з 25.07.2025 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 . Позивач 31.07.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_2 з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю з інвалідністю II групи. Своїм листом № 3050 від 07.08.2025, вказаний відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби у запас у зв`язку із тим, що подані документи не відповідають вимогам підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не підтверджують факту потреби матері Позивача - ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи військовослужбовцем, призваним по мобілізації в особливий період, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІI групи. Проте, вказаний рапорт відповідач не задовольнив і позивача не звільнив, оскільки в пред`явлених документах відсутні відомості про необхідність здійснення саме постійного стороннього догляду за матір`ю позивача та, крім того, не додано документи, що підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення. Звертаючись до відповідача з рапортом про звільнення позивачем було надано:

1. Копія паспорта ОСОБА_1 .

2. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 .

3. Витяг з реєстру територіальної громади.

4. Копія військового квитка ОСОБА_1 .

5. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 .

6. Копія паспорта ОСОБА_2 (матері ОСОБА_1 ).

7. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

8. Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю.

9. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16 липня 2025 року.

10. Акт обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 .

11. Довідка від 09 грудня 2024 року №218.

12. Висновок ЛКК від 06.12.2024 року №175/8.

13. Довідка №080-4/о. В той же час, своїм листом № 3050 від 07.08.2025, військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у звільненні з військової служби у запас у зв`язку із тим, що подані документи не відповідають вимогам підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не підтверджують факту потреби матері позивача - ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді. В свою чергу, суд першої інстанції зауважив, що положеннями пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII визначено два альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК. Наявність в ОСОБА_2 тяжких захворювань підтверджується Витягом №116/25/1160/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.07.2025 року. Окрім того, потреба ОСОБА_2 в постійному догляді підтверджується висновком форми № 080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який виданий КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Іллінецької міської ради» від 20.03.2025 року, висновком лікарсько-консультативної комісії при КП «Центр первинної медико- санітарної допомоги Іллінецької міської ради» № 175/8 від 6.12.2024 року та Актом обстеження житлово-побутових умова проживання громадянки ОСОБА_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . На переконання суду першої інстанції, вищевказані докази, є належними документами, які підтверджує наявність сімейних обставин, які дають право на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". А тому, враховуючи всі вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у звільненні позивача з військової служби з підстав, визначених п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства відповідачем не визначено, суд першої інстанції вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи. В той же час, позовні вимоги спрямовані до військової частини НОМЕР_1 на знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому, задоволенню не підлягають. Колегія суддів не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту, з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Відповідно до пунктів 6 та 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. На момент виникнення спірних правовідносин правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює спірні правовідносини в умовах воєнного стану. Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Згідно з положеннями пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Абзацом четвертим пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Як встановлено з матеріалів справи, позивач 31.07.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_2 з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю з інвалідністю II групи. Даний рапорт був погоджений командиром взводу охорони ВЧ НОМЕР_2 та командиром ВЧ НОМЕР_2 і переданий командиру ВЧ НОМЕР_1 (а.с.67). Разом з цим, по суті підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», апеляційна скарга не містить. Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 звільнений у запас відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», про що свідчить витяг з Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.04.2026 №26-РС. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в даному випадку необхідно також з`ясувати до повноважень якого органу військового управління належить звільнення військовослужбовця. В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, належною особою, яка здійснювала розгляд рапорту позивача був командир військової частини НОМЕР_1 . З урахуванням вказаного, повноваження щодо звільнення ОСОБА_1 наявні в командира військової частини НОМЕР_1 (в межах даних правовідносин). Про даний факт також свідчить витяг з Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.04.2026 №26-РС про звільнення ОСОБА_1 у запас відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Отже, належним відповідачем, в межах даних правовідносин, в якого наявні повноваження на прийняття відповідного рішення є лише військова частина НОМЕР_1 . Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представницею позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги слід задовольнити частково, шляхом визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи. Щодо суті самого спору, а саме підстав звільнення, колегія суддів зазначає наступне. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. Відповідно допідпунктом "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Згідно з пп.26 п.5 Додатку 19, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді. Звертаючись з рапортом про звільнення позивачем було надано пакет документів (Копія паспорта ОСОБА_1 . Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 . Витяг з реєстру територіальної громади. Копія військового квитка ОСОБА_1 . Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 . Копія паспорта ОСОБА_2 (матері ОСОБА_1 . Копія свідоцтва про розірвання шлюбу. Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми ребілітації особи з інвалідністю. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16 липня 2025 року. Акт обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 . Довідка від 09 грудня 2024 року №218. Висновок ЛКК від 06.12.2024 №175/8. Довідка №080-4/о.) Разом з цим, суд зауважує, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 «Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317). Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. З наведеного можливо дійти висновку, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, суд зазначає таке. Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури. Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно. Разом з цим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1)видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Зокрема, пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Також, повноваження ЛКК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 за №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8). Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. При цьому, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань. ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667. Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання. Також, Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз`яснює, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Такого ж трактування Верховний Суд притримується у постанові від 11.04.2024 в справі №420/16689/23: поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно. Поряд з цим, систематичний аналіз Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачає автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними коментованим нормативно-правовим актом. В свою чергу, наявність в ОСОБА_2 тяжких захворювань підтверджується Витягом № 116/25/1160/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.07.2025. Окрім того, потреба ОСОБА_2 в постійному догляді підтверджується висновком форми № 080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який виданий КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Іллінецької міської ради» від 20.03.2025, висновком лікарсько-консультативної комісії при КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Іллінецької міської ради» № 175/8 від 06.12.2024 та Актом обстеження житлово-побутових умова проживання громадянки ОСОБА_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що наведеними вище доказами підтверджується необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , а наведені відповідачем у відповіді підстави для відмови у звільненні позивача з військової служби є неправомірними. Разом з цим, в частині зобов`язальної вимоги, колегія суддів зазначає наступне. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Разом з цим, як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звільнений у запас відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», про що свідчить витяг з Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.04.2026 №26-РС. Тобто, в даному випадку ефективним способом захисту є лише визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи, оскільки фактично на момент вирішення даного спору позивач звільнений з військової служби відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Отже, в даному випадку, повторне зобов`язання про звільнення позивача з військової служби з тих самих підстав, не зумовить ніяких наслідків, а лише спричинить незрозумілість в частині виконання даного рішення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без урахування усіх обставин справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо питання судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З урахуванням вказаного, задоволених вимог адміністративного позову, сплаченого позивачем судового збору, колегія суддів приходить до висновку про стягнення судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) в розмірі 1211 грн 20 коп. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 , задовольнити частково. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи. У задоволенні решти вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.