Постанова 4855 № 640/18937/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18937/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кравців Олег Романович ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Златіна С.В., суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач; ГУ ПФ України в м. Києві), в якому просила: - визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року; - зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року. На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-IX (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року №3863-ІХ «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, за результатами якого справа №640/18937/21 передана на розгляд та вирішення Львівському окружному адміністративному суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.05.2021 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII; - зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 травня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, за результатами розгляду якої прийняти вмотивоване рішення. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача полягає саме в не прийнятті жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, а належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 14 травня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, за результатами розгляду якої прийняти вмотивоване рішення. Не погоджуючись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт-1 зазначив, що своєю відповіддю відповідач фактично прийняв рішення про відмову у задоволенні заяви позивача та, як наслідок, призначенні пенсії. З цих та інших підстав апелянт-1 вважає, що рішення суду першої інстанції в частині оскарження ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Не погоджуючись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, ГУ ПФ України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог апелянт-2 зазначив, що пільговий стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років становить 10 років 10 місяців 20 днів (з 15 жовтня 1997 року по 06 квітня 1999 року, з 26 березня 2001 року по 11 лютого 2007 року, з 21 лютого 2007 року по 19 серпня 2010 року, з 01 серпня 2013 року по 12 серпня 2013 року). Орган Пенсійного фонду звернув увагу, що до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії, так як згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров?я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років від 04 листопада 1993 року №909 та наказу Міністерства охорони здоров?я «Про атестацію середніх медичних працівників» №146 від 23 жовтня 1991 року серед номенклатури спеціальностей середніх медичних працівників відсутня спеціальність біолога клініко-діагностичної лабораторії. Представник відповідача наголосив, що ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» в зв?язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. Додатково пенсійний орган зазначив, що призначення і виплата пенсії є дискреційними повноваженнями органу Пенсійного фонду. З цих та інших підстав апелянт-2 вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін. Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з метою призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII звернулася до ГУ ПФ України в м. Києві із заявою від 14.05.2021. Відповідач листом від 01.06.2021 повідомив позивача, що у призначенні пенсії відмовлено. Згідно з наданих документів та реєстру застрахованих осіб страховий стаж складає 29 років 10 місяців 25 днів. Пільговий стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 10 років 10 місяців 20 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» та наказу Міністерства охорони здоров`я «Про атестацію середніх медичних працівників» №146 від 23.10.1991 серед номенклатури спеціальностей середніх медичних працівників відсутня спеціальність біолога клініко-діагностичної лабораторії. Вважаючи такі дії органу Пенсійного фонду протиправними, ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого. Щодо правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком подання і оформлення документів, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії. На цій підставі суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що, відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту). Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі №537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі №541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020. Крім того, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23 Верховний Суд, розглянувши спір щодо можливості подання заяви про призначення пенсії у формі, що передбачена Законом України «Про звернення громадян», наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права. Таким чином, з усталеної практики Верховного Суду вбачається, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав. Враховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2025 року у справі №580/710/24 прийшов до висновку, що право особи на звернення за перерахунком пенсії є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком № 22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи. Відтак, оскільки подана ОСОБА_1 заява про перерахунок пенсії містила всі передбачені чинним законодавством відомості, а за результатами її розгляду органом Пенсійного фонду висловлено позицію щодо відсутності правових підстав для призначення пенсії позивачу у спосіб, в який він просить, то висновок суду першої інстанції про те, що пенсійним органом у даному випадку не було прийнято рішення є необґрунтованим і таким, що спростовується встановленими вище обставинами. Надаючи оцінку безпосередньо суті спору - наявності (відсутності) у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року, колегія суддів зазначає наступне. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - також Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі по тексту також Закон №1058-IV), в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV, відповідно до статті 8 якого громадянин України має право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV). Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. В силу положень статті 2 Закону №1788-XII, цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015, статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років" і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим. Таким чином, пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1, 3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З огляду на викладене, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019. Враховуючи викладене, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII. Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Таким чином, на день звернення позивача із заявою від 27 березня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки відповідача від 10 серпня 1990 року серії НОМЕР_1 , позивач займав такі посади: у період з 06 серпня 1990 року по 24 березня 1997 року - лаборант; у період з 15 жовтня 1997 року по 06 квітня 1999 року - лаборанта-лікаря лаборанта; у період з 01 липня 2000 року по 11 березня 2001 року - лікар; у період з 26 березня 2001 року по 19 серпня 2010 року - працювала на посаді лікаря-лаборанта; у період з 01 вересня 2010 року по 01 січня 2012 року - біолог; у період з 10 січня 2012 року - 12 серпня 2013 року - працювала на посаді біолога, та лікаря-лаборанта; у період з 01 жовтня 2013 року по 24 квітня 2018 року - біолог; у період з 02 травня 2018 року по 30 квітня 2021 року - біолог. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідачем визначено незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії. Так, щодо наявності (відсутності) правових підстав для зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи на посаді біолога, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до постанови КМУ від 29.12.2009 р. Nє 1418 «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою освітою державних та комунальних закладів охорони здоров?я» зі змінами, внесеними постановою КМУ від 20.01.2010р. Надбавка за вислугу років виплачується як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. У разі тимчасового заміщення відсутнього працівника надбавка вираховується виходячи з посадового окладу працівника за основною посадою (місцем роботи). Відповідно до п. 3 Порядку право на отримання надбавки за вислугу років мають, медичні працівники державних та комунальних закладів охорони здоров?я, до яких належать керівники закладів охорони здоров?я таїх заступники з числа лікарів, заступники головного лікаря з медсестринства, керівники структурних підрозділів з числа лікарів, лікарі усіх спеціальностей, професіонали з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності, головні медичні сестри, фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою усіх спеціальностей. Перелік спеціальностей професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров?я, затверджено наказом МОЗ України від 12.08.2009 р. Nє 588 «Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров`я». Що стосується фахівців з базовою та неповною вищою освітою, то згідно з Національним класифікатором професій (ДК 003:2005) та Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров?я») до них належать: - молодші спеціалісти, які здобули неповну вищу медичну освіту, що забезпечують училища, технікуми, віднесені до вищих навчальних закладів І рівня акредитації; - бакалаври, які здобули базову вищу освіту, що забезпечують коледжі та інші вищі навчальні заклади ІІ рівня акредитації (ст. 43 Закону України «Про освіту» та ст. 6, 7, 8 Закону України «Про вищу освіту»). Фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою (молодші спеціалісти і бакалаври) мають право працювати на посадах фельдшерів та медичних сестер усіх спеціальностей, акушерів, лаборантів, фельдшерів-лаборантів, рентгенлаборантів, інструкторів усіх спеціальностей, статистиків медичних, зубних техніків, техніків ортезистів-гіпсовиливальників тощо. Номенклатуру спеціальностей молодших спеціалістів затверджено наказом МОЗ України від 23.11.2007 р. Nє 742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою». Вислуга років визначається, як тривалий, виміряний, зазвичай, в роках період трудової, державної, а в окремих випадках і іншої суспільно-корисної діяльності, що створює за певних умов для визначеної законом категорії працівників право на відповідні конкретні види пільг і переваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпустки тощо). Вислуга років - це пільга, яка застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб. Перелік державних органів, сфер народного господарства, професій і посад, служба чи праця яка дає право на пенсію за вислугу років, а також тривалість вислуги років і правила її нарахування встановлюються законодавством для кожної окремої категорії працівників. Стаж роботи - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов?язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення. Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред?являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність. Вислуга років - це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв?язку з втратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Вислуга років являє собою тривалий період часу виконання певної професійної діяльності, який за законодавством дає підстави для призначення і виплати пенсій за вислугу років. Вислуга років, як плинний у часі різновид професійної діяльності є загальною підставою, що виділяє ці пенсії в якості самостійного виду. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, право на цей вид пенсії має не загальне коло громадян, як на пенсії за віком, а лише окремі категорії працівників, перелік яких установлено в ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також в інших спеціальних нормативних актах. Таким чином, робота позивача на посадах, які вважаються пільговими повинні зараховуватись до стажу за вислугу років яка дає право на призначення пенсії відповідно до п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Так, зокрема затверджено найменування закладів і установ та найменування посад, а саме в галузі охорони здоров?я передбачені такі заклади як лікарняні заклади, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держанепідслужби, Держпраці, Держиродспоживслужби та територіальні органи Держанепідслужби, Держираці, Держпродспоживслужби, санітарноепідеміологічні заклади, діагностичні центри, а також посади в них - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменувань посад). У примітці до вказаного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Перелік закладів охорони здоров?я та лікарських посад визначено наказом Міністерства охорони здоров?я України Nє385 від 28.10.2002 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров?я, лікарських, провізорських посал, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров?я та посад фахівців у галузі охорони здоров??я з у закладах охорони здоров?я» (надалі - також Перелік Nє385). Так, наказом Міністерства охорони здоров?я України Nє385 від 28.10.2002 затверджено Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров?я; Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров?я; Перелік посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою (фармацевтів) у закладах охорони здоров??я; Перелік посад професіоналів у галузі охорони здоров?я у закладах охорони здоров?я; Перелік посад фахівців у галузі охорони здоров?я у закладах охорони здоров?я. Пунктом 1.2 Переліку Nє385 передбачено перелік лікарських посад у закладах охорони здоров?я, зокрема, посада лікар-лаборант (клінічна лабораторна діагностика). Таким чином, вищевказаними актами законодавства передбачено посади - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменувань посад). Разом з цим, згідно п. 50 Додатку Nє 3 до Наказу МОЗ України від 23.02.2000 року Nє 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров?я», що діяв на час переведення позивача на посаду біолога, було визначено, що посади лаборантів установлюються з розрахунку: а) 1 посада на 60 ліжок; б) 1 посада на 10 посад лікарів, які ведуть амбулаторний прийом; в) у поліклініках лікарень, лікарський персонал у яких встановлюється згідно з підпунктом б) п. 7, - без врахування посад лікарів-фтизіатрів, лікарів-дерматовенерологів, лікарів-онкологів і, крім того, з розрахунку 1 посада на 2 посади лікарів-онкологів, які ведуть амбулаторний прийом, і 1 посада - на 3 посади лікарів-дерматовенерологів і лікарів-фтизіатрів, які ведуть амбулаторний прийом; г) 1,35 посади на 10 тис. дорослого населення району для проведення диспансеризації. При проведенні біохімічних, бактеріологічних, цитологічних, серологічних досліджень посади лаборантів установлюються за штатними нормативами відповідних підрозділів (додаток 26). Номенклатурою спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, яка затверджена наказом МОЗ України від 23.11.2007 Nє742 "Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою" передбачена спеціальність "лабораторна справа (гігієна)", за якою атестуються молодші спеціалісти з медичною освітою, що працюють, зокрема на посадах лаборант з бактеріології. Професійна назва "лаборант з бактеріології" передбачена розділом "Фахівці" галузевим випуском 78 "Охорона здоров?я" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що затверджений наказом МОЗ України від 29.03.2002 Nє117, кваліфікаційними вимогами до якої є неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю «Лабораторна діагностика», спеціалізація за фахом "Бактеріологія", без вимог до стажу роботи. Наказом МОЗ України від 12 березня 2008 року №122 "Про внесення змін до наказу МОЗ України від 23.02.200 року Nє 33", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, було дозволено замінювати за відомістю заміни посади лікарів-лаборантів за спеціальністю "бактеріологія" на посаду "бактеріолог" (відповідно до примітки після пункту "" пункту 14 до Додатка 26). З врахуванням вищенаведених змін, МОЗ листом від 22.07.2008 року Nє 1-02-13/21 було запропоновано в лабораторних підрозділах замінювати за відомістю заміни посади "лікарів-лаборантів з клінічної біохімії" на посади "біохіміків" та призначати на них спеціалістів з вищою немедичною освітою за спеціальністю "біохімія". Посади лаборантів з вищою освітою у зв?язку з їх відсутністю в Класифікаторі професій ДК 003-2005 замінити на посади біохіміків, з дотриманням вимог, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4, 5 листа. Спеціалістів, які зараховані на посади лаборантів з вищою освітою після 01.10.1994 року, за умови їх згоди, перевести відповідно на посади біологів, хіміків, бактеріологів (пункт 7 зазначеного листа МО3). Відповідно до п.2.2.6 наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 N 308/519 професіоналам з повною вищою немедичною освітою (психологи, біологи, бактеріологи, ентомологи, зоологи та інші), посади яких уведені замість посад лікарів, посадові оклади встановлюються за тарифними розрядами, передбаченими для лікарів інших спеціальностей відповідних кваліфікаційних категорій. Номенклатуру спеціальностей професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров?я, та Положення про проведення атестації професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров?я, затверджено наказом МОЗ України від 12 серпня 2009 року №588. На підставі викладено вище вбачається, що посада лаборант та біолог відносяться до посад, які дають право на призначення пенсії за вислугу років як медичним працівникам. Судова колегія повторно звертає увагу, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідачем визначено незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії. Враховуючи встановлені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а протилежні доводи апеляційної скарги відповідача є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 14 травня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, за результатами розгляду якої прийняти вмотивоване рішення, судова колегія зазначає наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Аналогічне визначення дискреційних повноважень закріплено в пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», який набрав чинності 15 грудня 2023 року. Такі повноваження дають право суб`єкту владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Судова колегія зазначає, що в питанні призначення пенсії позивачу на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI повноваження органу Пенсійного фонду зводяться до: або позитивного вирішення для особи, або відмови в призначенні такої пенсії. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права. Суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства. У силу статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. В абзаці 1 частини четвертої статті 245 КАС України йдеться про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Матеріали справи свідчать про те, що позивачем виконано всі вимоги щодо подання заяви та надано повний перелік документів (оскаржуване рішення не містить посилання на недоліки поданих документів), а підстави, визначені органом Пенсійного фонду для відмови у призначені пенсії, визнані судом протиправними, оскільки, позивач має усі визначені законом умови на призначення пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI. Отже, для належного захисту порушених прав позивача наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року. Суд першої інстанції викладених обставин не врахував, у зв`язку з чим прийшов до неправильного висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 травня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, за результатами розгляду якої прийняти вмотивоване рішення. Стосовно доводів апелянта про те, що призначення і виплата пенсії є дискреційними повноваженнями органу Пенсійного фонду, судова колегія зазначає наступне. Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Відтак, враховуючи, що у спірному випадку відповідач не має декількох альтернатив правомірної поведінки, то покладення судом на нього обов`язку із призначення пенсії не є втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню. Крім іншого, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З урахуванням наведеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 908,00 грн, сплачених за подання позовної заяви, та 1362,00 грн, сплачених за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві- задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року. Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: Україна, 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ЄДРПОУ: 42098368) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е)» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14 травня 2021 року. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: Україна, 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ЄДРПОУ: 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 2270,00 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Златін Суддя С.В. Воловик Суддя Є.Д. Кравченко Повний текст судового рішення виготовлено 18 травня 2026 року.