Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3535/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 р. Справа № 520/3535/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/3535/26 за позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, в якій просила суд: - визнати неправомірною бездіяльність Височанського селищного голови О.Мороза щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст де знаходиться місце поховання ОСОБА_1 сина; - визнати бездіяльність Височанського селищного голови - О.Мороза, щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 , між вулицями Софіївська та дорогою на базу ФК Металіст такою що порушує права ОСОБА_1 гарантовані ст.3 Європейської конвенції про права людини при відвідуванні місця поховання ОСОБА_1 сина; - зобов`язати Височанського селищного голову - О.Мороза, вирішити питання щодо встановлення громадського туалету на території місць поховань, які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст; - стягнути Височанського селищного голови ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 333 000 гривен, завдану порушенням прав ОСОБА_1 , що гарантовані ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що довідки з ДФС України про відсутність доходу достатньо для підтвердження відсутності доходу. І слугує підставою для звільнення від сплати судового збору. А інші вимоги щодо сплати судового збору, за відсутності доходу порушують зобов`язання України покладені нею щодо виконання ч.1 ст. 6 Європейської конвенції про права людини. Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові). Таким чином, оскаржувана ухвала входить до переліку ухвал суду першої інстанції, визначеного ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на які підлягають розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні, надано лише відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04.01.2026, що є недостатнім для визначення річного доходу позивача. При цьому, заявником не спростовано можливості сплати судового збору з інших джерел, враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.01.2025, наявність якої судом встановлено з програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" (адміністративна справа №520/25445/25). Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частинами 1, 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду. При цьому в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). У разі подання позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав. У цій справі при зверненні до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 одночасно заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку із скрутним матеріальним становищем. Позивач зазначив, що позовна заява має 4 позовні вимоги дві з яких є похідними. Також, позивач зазначив, що сума сплати судового збору за подання позовної заяви перевищує 5 відсотків його річного доходу за попередній (2025) календарний рік. Надаючи оцінку заявленому клопотанню про звільнення від сплати судового збору в ухвалі від 26.03.2026 суд першої інстанції з посиланням на положення частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» зазначив, що заявником не спростовано можливості сплати судового збору з інших джерел, враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.01.2025, наявність якої судом встановлено з програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" (адміністративна справа №520/25445/25). Також, долучено копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04.01.2026, з якої вбачається, що за період з січня 2025 року по грудень 2025 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутня. Суд першої інстанції розрахував, що за подання даного позову позивачу необхідно сплатити 1331,20 грн. за одну позовну вимогу немайнового характеру. Враховуючи це, суд першої інстанції констатував, що позивачем на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні, надано лише відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04.01.2026, що є недостатнім для визначення річного доходу позивача. При цьому, заявником не спростовано можливості сплати судового збору з інших джерел, враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.01.2025, наявність якої судом встановлено з програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" (адміністративна справа №520/25445/25) та дійшов висновку, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору не є необґрунтованим, не підтверджено достатнім доказами та не підлягає задоволенню. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим з огляду на таке. Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, суд наділений повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас наведені правові норми дають підстави для висновку про те, що зменшення тягаря несення судових витрат є не безумовним обов`язком суду. Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. При цьому саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору. В ухвалі від 10.05.2019 у справі № 9901/166/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним доказом, який може слугувати підставою для вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору, є довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік або довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік. Так, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на04.01.2026, з якої вбачається, що за період з січня 2025 року по грудень 2025 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутня. Подані документи доводять про відсутність доходів ОСОБА_1 за 2025 рік. Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду 20.02.2026. ОСОБА_1 заявила у позовній заяві такі вимоги: - визнати неправомірною бездіяльність Височанського селищного голови О.Мороза щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст де знаходиться місце поховання ОСОБА_1 сина; - визнати бездіяльність Височанського селищного голови - О.Мороза, щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст такою що порушує права ОСОБА_1 гарантовані ст.3 Європейської конвенції про права людини при відвідуванні місця поховання ОСОБА_1 сина; - зобов`язати Височанського селищного голову - О.Мороза, вирішити питання щодо встановлення громадського туалету на території місць поховань, які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст; - стягнути Височанського селищного голови ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 333 000 гривен, завдану порушенням прав ОСОБА_1 , що гарантовані ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Колегія суддів зазначає, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. З наведеного висновується, що ОСОБА_1 при зверненні до суду заявила дві позовні вимоги немайнового характеру (про визнання неправомірною бездіяльність та визнання бездіяльності), та дві похідні позовні вимоги (про зобов`язання вчинити дії, стягнути моральну шкоду). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18.01.2024 у справі № 520/495/23. Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0.4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3328,00 грн. Таким чином, під час звернення до суду позивачеві належало сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (3328,00 грн. х 0,4 х 2). Наведене свідчить, що розмір судового збору за подання позовної заяви (2662,40 грн.) перевищував 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік (0 грн.), що відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору. Водночас суд першої інстанції помилково встановив, що позивач заявив одну вимогу немайнового характеру, в той час як з позовної заяви убачається, що позивач заявив дві вимоги немайнового характеру. Зазначене призвело до неправильного розрахунку судом першої інстанції співвідношення розміру судового збору, що підлягав сплаті за подання позовної заяви та 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, зокрема, суд першої інстанції помилково виснував про те, що заявником не спростовано можливості сплати судового збору з інших джерел, враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.01.2025, наявність якої судом першої інстанції встановлено з програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" (адміністративна справа №520/25445/25), оскільки у справі №520/25445/25 позивачем є ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Як наслідок, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору та необґрунтовано повернув позовну заяву позивача, чим порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в цій адміністративній справі. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Крім того, ЄСПЛ за результатами розгляду справиv. Romania зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули цієї Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справіv. France ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості. Суд повинен дотримуватися принципу верховенства права, одним з елементів якого є доступ до суду, який відповідно до статті 6 КАС України застосовується адміністративними судами з урахуванням судової практики ЄСПЛ. За цих умов, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду про наявність підстав для повернення позову передчасними. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду. Керуючись ст. 242, 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 по справі №520/3535/26 - скасувати. Справу №520/3535/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк