Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/285/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 р. Справа № 440/285/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 року (ухвалене суддею Шевяковим І.С.) в справі № 440/285/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Херсонській області та скасувати рішення № 163850010077 від 09.12.2025 р. про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 01.12.2025 р., зарахувати період роботи з 05.06.1989 р. - 30.06.1993 р. на АТ "Полтаваагропромтранс" та період з 02.03.1999 р. - 24.01.2002 р. Новосанжарської міжколгоспної пересувної механізованої шляхобудівної колони №16. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 09.12.2025 р. №163850010077; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.12.2025 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р., з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р., з 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що рішення від 09.12.2025 р. № 163850010077 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є законним та обґрунтованим, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж не менше 32 років. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що 01.12.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії за віком передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №163850010077 від 09.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 32 років. У рішенні зазначено, що вік заявника 60 років; страховий стаж позивача становить 28 років 03 місяців 04 дні; необхідний страховий стаж 32 роки. Не зараховано до страхового стажу періоди згідно трудової книжки від 16.05.1986 р. серії НОМЕР_1 , а саме: за записами №5 - №9 з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р. - оскільки у графі 4 розділу На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер) дата звільнення з посади (30.06.1993 р.) містить виправлення та її не завірено належним чином, тим самим порушено вимоги п.п 2.5 п. «а» розд. 2 Інструкції № 162; за записами №21 - №23 з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р. - оскільки у графі 2 розділу у Дата, число, місяць, рік дата прийняття на посаду 02.03.1999 р. містить виправлення та її не завірено належним чином, тим самим порушено вимоги п.п 2.6 п. «а» розд. 2 Інструкції №

58. Водночас, в примірнику рішення №163850010077 від 09.12.2025 про відмову ОСОБА_1 , зазначено про незарахування ще двох періодів, про які не зазначено у примірнику рішення, що надано ОСОБА_1 , а саме: за записом №10 - №12 з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р. - оскільки запис про звільнення завірено печаткою, за відбитком якої неможливо ідентифікувати підприємство, що не відповідає вимогам п.4.1 розд. 4 Інструкції №58; до страхового стажу позивача не зараховано період роботи відповідно до запису в трудовій книжці №13 - №14 з 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р. - оскільки запис про звільнення завірено печаткою, за відбитком якої неможливо ідентифікувати підприємство, що не відповідає вимогам п. 4.1 розд. 4 Інструкції №58. Крім того, у примірнику рішення відповідача страховий стаж ОСОБА_1 розраховано 24 роки 06 місяців 11 днів. Позивач, вважає рішення відповідача від 09.12.2025 р. №163850010077 таким, що порушує його право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.12.2025 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи позивача з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р., з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р., з 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV). Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Статтею 26 Закону №1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи. Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.05.1986 р. вбачається, що позивач у період з 05.06.1989 р. - 30.06.1993 р. працював на АТ "Полтаваагропромтранс" на посаді автослюсаря 2 розряда, водія 3-го класу та з 02.03.1999 р. - 24.01.2002 р. працював на Новосанжарській міжколгоспній пересувній механізованій шляхобудівній колоній №16 на посаді водія 3-го класу. Суд апеляційної інстанції вважає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про періоди роботи позивача з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р., та з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р. а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення його з роботи. У спірному рішенні пенсійного органу вказано, що до страхового стажу не зараховано період з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р. та з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р. згідно із записом трудової книжки НОМЕР_1 від 16.05.1986 р., оскільки в записах дати звільнення та дати прийняття на посаду містить виправлення та їх не завірено належним чином. Крім того в примірнику рішення №163850010077 від 09.12.2025 р. про відмову позивачу в призначенні пенсії, зазначено про незарахування ще двох періодів, про які не зазначено у спірному рішенні, а саме період з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р. та 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р., оскільки записи про звільнення завірено печаткою, за відбитком якої неможливо ідентифікувати підприємство. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав. Згідно з п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивачки), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п.п. 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №

110. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника. Суд апеляційної інстанції вважає, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, незазначення назви підприємства, де працювала особа, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а. Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до трудового стажу період роботи позивача з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р., з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р., з 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р. до загального страхового стажу позивача, якій підтверджується записом трудової книжки НОМЕР_1 від 16.05.1986 р. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, та засвідчення записів у трудовій книжці відбитком печатки, непридатним для сприйняття її змісту та виправлення в записі у трудовій книжки не можуть бути підставою для не зарахування періодів роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.05.1986 р. до загального страхового стажу позивачки. Крім того, судовим розглядом встановлено, що відповідач зарахував до страхового стажу частково (вибірково) період з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., лише в ті місяці, за які роботодавцем сплачено страхові внески, одна суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком пенсійного органу, та зазначає наступне. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-ІV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Частиною 5 статті 20 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону № 1058-ІV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Статтею 106 Закону №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 р. в справі №208/6680/16-а, від 30.09.2019 р. в справі №414/736/17, від 30.07.2019 р. в справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 р. в справі №423/757/17 та інших. Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що несплата страхувальниками за позивача страхових внесків протягом періоду 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р. не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи і сум заробітку, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе роботодавець-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 09.12.2025 р. №163850010077 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 09.12.2025 р. №163850010077 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.12.2025 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 05.06.1989 р. по 30.06.1993 р., з 02.03.1999 р. по 24.01.2002 р., з 01.07.1993 р. по 24.12.1996 р., з 02.07.1997 р. по 30.09.1997 р. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 р. в справі № 440/285/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич