Постанова Харківський апеляційний суд № 953/12121/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/12121/25 Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М. Провадження № 22-ц/818/1811/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Інші справи окремого провадження П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юденкової Аліни Віталіївни на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року, у цивільній справі№953/12121/25, за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина, в с т а н о в и в : У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Юденкової А.В., звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заява мотивована тим, що він одноосібно здійснює виховання й утримання дитини, а такий факт необхідний для безперешкодної реалізації права на отримання відстрочки від військової служби і реалізації ним його батьківських прав та обов`язків. ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батьком, - малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року у відкритті провадження відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Юденкова Аліна Віталіївна подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Вказала, що посилання суду на правову позицію сформовану у постанові Великої Палати Верховного суду від 11 вересня 2024 у справі № 201/5972/22, є необґрунтованим, оскільки предметом розгляду цієї справи була заява про встановлення факту самостійного виховання дитини у рамках окремого провадження. Зазначила про відсутність спору між батьками щодо виховання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з покликанням на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 02 квітня 2025 у справі № 127/3622/24, провадження № 61-12634св24, про те, що в умовах воєнного стану є підстави для встановлення запитаного юридичного факту у порядку окремого провадження, що надає підстави отримання відстрочення від мобілізації у позасудовому порядку, та виключає спір про право цивільне між батьками дитини щодо виховання та утримання дитини. Вказала, що більше 2-ох років як дружина заявника, ОСОБА_3 , залишила його та сина, її місце знаходження досі не відоме, вона не цікавиться життям сина, не приймає участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні, син проживає разом з батьком і перебуває на його повному утриманні. Законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання дитини, а ніж у судовому порядку в порядку окремого провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. У розумінні положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду повністю відповідає Ухвала суду мотивована тим, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених в цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного із батьків у вихованні й утриманні дитини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з огляду на наступне. Відповідно до прохальної частини заяви заявник просив встановити факт одноосібного утримання та виховання ним малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який йому необхідний для безперешкодної реалізації права на отримання відстрочки від військової служби (а.с.1-6). Дійсно, запитаний факт має юридичне значення для реалізації права на відстрочку від мобілізації у воєнний час. За п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі 1 ст. 135 СК України. Разом з тим, це не виключає наявність спору про право матері бути опікуном дитини. Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, і перелік цих фактів не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У справі, яка переглядається, заявник просив встановити факт одноосібного утримання та виховання неповнолітньої дитини. Метою встановлення факту заявник визначив реалізації права на отримання відстрочки від військової служби. У ст.51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України). У ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У ст.141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ч.1-3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (п.87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22). Отже, встановлення запитаного юридичного факту пов`язано з одночасним позбавлення матері статусу опікуна, що свідчить про право цивільне, не зважаючи на наведені у заяві мотиви звернення до суду. Наведені свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Крім того, доводи заявника о суті псвідчать про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, що також підтверджується наявністю в матеріалах справи рішення суду з приводу звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання дитини. Заочним рішенням Новобаварського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання дитини - задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстровано 19 липня 2019 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №

415. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.05.2024 і до досягнення дитиною повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_5 .Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.В іншій частині вимог відмовлено (а.с.21-27). Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі №139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право». Колегія суддів апеляційного суду вважає, що дійсно, встановлення факту перебування на одноосібному вихованні та утриманні заявником неповнолітнього сина може мати негативні наслідки як для матері дитини, так і для самої дитини. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Таким чином, встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків, що можу бути підставою для позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1статті 164 СК України. З матеріалів справи вбачається, що згідно до роздруківки військово-облікового документу « ІНФОРМАЦІЯ_7» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є військовозобов`язаний, має бронювання до 08.11.2026 року (а.с.11). Тому, доводи скарги про те, що правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року не підлягає застосуванню з огляду на те, що справа була розглянута в іншому порядку, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що позивач посилався на те, що самостійне виховання та утримання ним дитини є однією з підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що є аналогічним у даній справі. Посилання апелянта на практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 є помилковим, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у даній справі. У згаданій справі, на відміну від справи, яку наразі переглядає суд апеляційної інстанції, - суд розглядав питання про звільнення з військової служби одинокої матері, яка самостійно виховувала дитину та проходила військову службу за контрактом (ст. 26 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з тим, що у справі наявний спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного виховання дитини пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких інший з батьків не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Вищезазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові Великої Палати у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23 від 11 вересня 2024 року. За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання та утримання батьком дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі підстав, передбачених ч.4 ст.315 ЦПК України. Отже, судом першої інстанції, з урахуванням відповідного висновку Верховного Суду у цих правовідносинах, правомірно відмовлено у відкритті провадження у справі. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, яка відбулася відповідно до ст. 89 ЦПК України, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. А тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юденкової Аліни Віталіївни-залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 19 травня 2026 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді колегії Ю.М.Мальований Н.П.Пилипчук