Постанова 4857 № 466/8619/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 466/8619/25 пров. № А/857/9648/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2026 року (головуючий суддя Глинська Д.Б., м. Львів) у справі № 466/8619/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області, у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5663973 від 07 вересня 2025 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, однак не надав доказів вчинення порушення. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, а оскаржувана постанова є незаконною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Враховуючи вимоги статті 286 та статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши письмові докази, що є в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами, 07.09.2025 поліцейським 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області капралом поліції Кучеренком Дмитром Максимовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5663973 відносно позивача. за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 07.09.2025 о 00:26:56 год. на вул. Русових, 2 у м. Львові, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Nissan Rogue, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 в`їзд заборонено, чим порушив вимоги п.8.4 «в» Правил дорожнього руху. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП є правомірною та винесеною з врахуванням всіх обставин, що мають значення. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками і вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно з п.п.8.1, 8.2, 8.2-1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, сфітлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінного формацією. Дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Відповідно до п.8.4 ПДР дорожні знаки поділяються на групи, зокрема, заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Дорожній знак 3.21 «В`їзд заборонено» розділу 33 ПДР України забороняє в`їзд усіх транспортних засобів з метою: - запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом; - запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8; - організації відокремленого в`їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо; - запобігання в`їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватися разом з табличкою 7.9; - запобігання в`їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції й органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань). Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків. Згідно оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Як передбачено статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Тобто, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Отже, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. З наведених норм можна зробити висновок, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення поліцейський зобов`язаний з`ясувати обставини правопорушення, встановити подію і склад адміністративного правопорушення та у винесеній постанові зазначити докази, якими підтверджується подія і склад адміністративного правопорушення, зокрема, у випадку здійснення запису порушення, зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Таким чином, сам опис адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Лише фіксація вчинення особою адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Позивач заперечує вчинення ним порушення Правил дорожнього руху, а отже, обов`язок доказування правомірності винесеної постанови відповідно до частини 2 статті 77 КАС України покладається на відповідача. З оскаржуваної постанови серії ЕНА №5663973 від 07 вересня 2025 року вбачається, що доказів вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху у ній не зазначено, графа 7 «До постанови додаються» не заповнена. Також у ній не зазначено, що під час розгляду справи проводилась зйомка нагрудною камерою поліцейського. Колегія суддів приймає доводи апелянта про те, що постанова, як визначено ст.283 КУпАП, не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис. Таким чином, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів вчинення позивачем порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП. При цьому, колегія суддів враховує, що Законом №580-VIII надано право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення, але наголошує, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 73 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17. Відповідно до ч.2 ст.77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню. Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. У зв`язку із задоволенням позову слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а саме, 1332,32 грн. (605,60 + 726,72). Керуючись ст.ст. 272, 286, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2026 року у справі № 466/8619/25 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5663973 від 07 вересня 2025 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1332 (одна тисяча триста тридцять дві) гривні 32 копійки. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко М.А. Пліш