Постанова 4857 № 260/280/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/280/26 пров. № А/857/11147/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р., за участю представника позивача Альоши А.В., за участю представника відповідача Скоблікова С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, прийняту суддею Скраль Т.В. у м. Ужгороді, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,- в с т а н о в и в : 21 січня 2026, ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі В/Ч, відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати п.11 наказу №6 від 06.01.2026 командира В/Ч НОМЕР_1 , яким підполковника ОСОБА_1 , начальника логістики заступника командира В/Ч НОМЕР_2 , В/Ч НОМЕР_3 звільнено з займаної посади та призначено офіцером відділу логістики штабу В/Ч НОМЕР_4 . 09 лютого 2026, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить зупинити дію п.11 наказу №6 від 06.01.2026 командира В/Ч НОМЕР_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили. В обґрунтування необхідності застосування вказаного виду забезпечення позову позивач посилається на ту обставину, що в даному випадку, позивач просить взяти до уваги порушення його прав у зв`язку із не застосуванням відповідних заходів та врахувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Позивач вважає, що невжиття судом заходів забезпечення до прийняття судом рішення може істотно ускладнити або фактично унеможливити поновлення порушених прав позивача у разі задоволення адміністративного позову. Водночас, у випадку безпідставності позовних вимог позивача, вжиття заходів забезпечення позову не перешкодить реалізації спірного наказу після набрання рішенням законної сили, адже він проходить військову службу й на даний час, а спірний наказ є фактично кадровим, який за жодних умов не надає право позивачу на звільнення з військової служби. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що протиправність оскаржуваних дій та рішення відповідача може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. Окрім того, суд зазначав, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таким чином, на думку суду, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення із порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що апелянт не просить суд вирішувати спір по суті чи надавати остаточну оцінку правомірності оскаржуваного наказу, а наведені ним у матеріалах справи доводи свідчать про наявність очевидних ознак порушення норм матеріального права. Судом не проведено оцінку реальних та незворотних наслідків виконання оспореного наказу, що свідчить про формальний підхід. Також зазначає, що наведений наказ не є бойовим чи розпорядженням оперативного характеру, не стосується виконання бойових завдань, а має виключно кадровий адміністративний характер. Відтак, спосіб забезпечення позову обраний позивачем є правильним та не суперечить чинному законодавству, зокрема й п. 10 ч. 3 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС). Просить скасувати ухвалу та винести судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Стороною відповідача подано відзив на апеляційну скаргу з якого, аргументація зводяться до мотивів судового рішення та із покликанням на судову практику. Просить таку залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом розгляду адміністративної справи №260/280/26 є спірні правовідносини які виникли з питань проходження військової служби. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до її вирішення по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За змістом ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Колегія суддів зазначає, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, забезпечення позову - це свого роду надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Також колегія суддів враховує, що згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, а його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто інститут забезпечення позову, як і було зазначено вище, є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення повинні безпосередньо стосуватися предмета спору і позовних вимог, а також бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Також слід врахувати те, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Виходячи зі змісту наведених положень законодавства, ухвала про забезпечення позову має містити мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 у справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 у справі №640/31850/20. Відтак, колегія суддів зазначає, що позивачем у заяві та й в апеляційній скарзі не наведено та не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме у цій справі - за заявленими позовними вимогами: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Крім того, необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17. Так, виходячи із заявлених позовних вимог по суті, такі зводяться до незаконного призначення позивача на нижчу посаду яку він займав раніше та подібне пов`язано з тим, що його переміщено до іншої військової частини за штатами воєнного часу у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану з штатно-посадової категорії «підполковник» на штатно-посадову категорію «майор». З наведеного формується висновок, що позивач на даний час отримує грошове забезпечення за новою посадою, проходить військову службу та зобов`язаний виконувати накази або розпорядження командира (начальника). Виходячи з пояснювальної записки до Закону України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022 «Основним розпорядчим актом військового управління за цих умов є наказ або розпорядження командира (начальника), який відповідно до військових статутів України віддається на правах єдиноначальності командира військової частини (начальника установи), що містить норми, обов`язкові для виконання підлеглим. Невиконання наказу або непокора військовослужбовця наказу або розпорядженню командира (начальника), вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, здатна спричинити не тільки тяжкі наслідки, але і заподіяння смерті військовослужбовцям або інших особам і цивільному населенню, потраплянню їх у полон, або навіть заподіянню шкоди національним інтересам України. Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України рішення (нормативно-правові акти чи індивідуальні акти) суб`єктів владних повноважень можуть бути оскаржені до адміністративного суду, а відповідно до статей 150151 Кодексу адміністративного судочинства України судом може бути забезпечено такі спори шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, що є неприпустимим під час виконання військовослужбовцем наказів їх командирів під час війни. Метою проекту Закону є забезпечення безумовного виконання військовослужбовцями законних наказів командирів (начальників), відданих в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці». Наведене суперечить тому, що просить позивач в заяві про забезпечення позову, тому виключається задоволення останньої. Обґрунтування в апеляційній скарзі з приводу того, що оспорюваний наказ не є бойовим, а має виключно кадровий адміністративний характер, не спростовує наведених вище висновків та подібної градації не містить вказана вище процесуальна норма, яка піддавалась зміні з врахуванням умов сучасності. З приводу вмотивованості судового рішення, враховується правова позицію Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 по справі «Бендерський проти України», в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, базуються на припущеннях, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Крім того, мотивація апеляційної скарги частково зводиться до розгляду справи по суті позовних вимог, відтак апеляційний суд не вправі надавати оцінки, оскільки предметом перегляду є ухвала про відмову у забезпеченні позову. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до правильного вирішення питання. Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпеченні адміністративного позову у справі № 260/280/26 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук М.А. Пліш Повне судове рішення складено 18.05.2026.