Постанова 4857 № 380/17124/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/17124/25 пров. № А/857/3634/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання - Порцін В.Р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 380/17124/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,- суддя(і) у І інстанції Мартинюк В.Я., час ухвалення рішення 11:13:11, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 09 грудня 2025 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.06.2025 року №1258073-2411-1305- UA46120130000026331. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення прийняте відповідачем з порушенням п. "ж" пп. 266.2.2. ст. 266 Податкового кодексу України у зв`язку із тим, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування як будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що обставини стосовно правомірності звільнення позивача від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вже досліджувалися судом, тому вважаючи винесене податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 13.06.2025 року №1258073-2411-1305- UA46120130000026331 протиправним, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2025 року №1258073-2411-1305-UA46120130000026331, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у періоді з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року не припиняв бути власником нежитлової нерухомості як громадянин України, а також не здійснював передачу нежитлової нерухомості в статутний фонд будь якого приватного підприємства, а тому у ОСОБА_2 немає підстав для застосування п. «ж» п.п. 266.2.2. ПК України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, підп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №1258073-2411-1305-UA46120130000026331 від 13.06.2025 року, відповідно до якого загальна сума податкового зобов`язання позивача (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості) за 2024 рік становить 154222 грн. 65 коп. Листом від 05.08.2025 року у відповідь на скаргу позивача відповідач повідомив його, що згідно з інформацією з підсистеми «Реєстр об`єктів нерухомого майна «Податковий блок» та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 володіє об`єктом нерухомого майна: нежитлова будівля загальною площею 4344,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки на протязі 2023-2024 років позивач не перебував на обліку як фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, відсутні підстави для застосування підп. «ж» підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України на зазначений об`єкт нежитлової нерухомості, що належить скаржнику на праві власності. Відтак, немає законодавчо обґрунтованих підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2024 №0801086-2411-1307-UA46120130000026331 та від 13.06.2025 року №1258073-2411-1305-UA46120130000026331. Позивач, не погоджуючись із протиправним податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 14.02.2024 №0801086-2411-1307-UA46120130000026331 та від 13.06.2025 року №1258073-2411-1305-UA46120130000026331, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), Закону України від 18 січня 2001 року №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", Законом України від 24 червня 2004 року №1877-IV "Про державну підтримку сільського господарства України", Закону України 23 вересня 2008 року №575-VI "Про сільськогосподарський перепис". Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, судова колегія резюмує, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 року у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 року у справі №820/3707/17, від 24.04.2020 року у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 року у справі №823/1751/17. У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII "Податок на майно"). Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 N 2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Згідно ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Застереження в п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження. Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України. Вказане свідчить, що в розумінні п. п."ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 року №820/3556/17, від 10.04.2020 року №823/1751/17, від 24.04.2020 року №540/2206/19 від 17.02.2021 року №820/3707/17 та від 22.04.2021 року №822/3289/17. Як встановлено судом першої інстанції, позивач є власником та засновником ПП «М`ясосвіт», яке займається розведенням свиней, вирощуванням зернових культур (крім рисових), бобових культур і насіння олійних культур, розведенням іншої великої рогатої худоби та буйволів, розведенням інших тварин та допоміжною діяльністю у тваринництві. Позивач особисто замовляв поставку ремонтних свинок і поросят та підготовку (лабораторних досліджень) належних йому приміщень для вирощування тварин, а також у позивача є необхідний для цього обсяг знань. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копію договору поставки ремонтних свинок та поросят № 02022021 від 02.02.2021 року; копію угоди № 80 від 26.10.2023 року про замовлення лабораторних досліджень зразків сировини, готової продукції та санітарно-гігієнічні дослідження об`єктів приміщень позивач; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , а саме, спеціалізованого вантажного фургона-рефрижератора, який позивач використовує для перевозки м`яса; копії статуту ПП «М`ясосвіт» від 05.09.2015 року, виписку з ЄДРЮОФОП від 18.12.2019 року та витяг від 06.02.2024 року; копії сертифікатів від 09.03.2017 року та 01.03.2017 року. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.06.2021 року містить інформацію про функціональне призначення нежитлових будівель: свинарник, свиноматочник, ветамбулаторія. Вказана інформація підтверджує, що нежитлові приміщення є будівлями сільськогосподарського призначення (код 1271) відповідно до Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023. Таким чином, позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкт нерухомості, який належить позивачу на праві приватної власності, та щодо якого контролюючий орган донарахував податкові зобов`язання, є будівлею, призначеною для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такий об`єкт не здається власником в оренду, лізинг, позичку. За таких обставин, підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, відсутні, а відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ч.3 ст.243, ст.310, ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст. 322, ст. 325, ст. 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 380/17124/25 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року.