Постанова 4812 № 477/1803/18

12.05.26 22-ц/812/916/26 Провадження №22-ц/812/900/26, №22-ц/812/916/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В., за участю представника: позивача адвоката Колесник Ю.В., відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Порошиної Н.Г., представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопром» - адвоката Костенюк М.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №477/1803/18 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , яка підписана її представником адвокатом Порошиною Наталією Гафурівною, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопром» на рішення, яке ухвалив Вітовський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Глубоченка Сергія Михайловича у приміщенні цього суду 28 січня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Шевченківської сільської ради Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопром» про визнання незаконними та скасування наказів, скасування записів про державну реєстрацію прав власності та скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, витребування земельних ділянок у с т а н о в и в : У серпні 2018 року Миколаївська сільська рада Миколаївської області звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила визнати незаконними та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1406/14-17СГ, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6415/14-17-СГ, яким затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га за кадастровим номером 4823383200:02:000:0546; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1404/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6416/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0544; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1402/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6414/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1403/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6417/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,00 г за кадастровим номером 4823383200:02:000:0545; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1405/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6412/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0543. Обґрунтовуючи позовні вимоги сільська рада посилалася на те, що надані у власність відповідачам земельні ділянки увійшли до меж с. Миколаївське Вітовського району Миколаївської області на підставі розпоряджень голови Жовтневої райдержадміністрації Миколаївської області від 09 січня 2009 року № 7-р та від 22 квітня 2009 року №315-р, а також рішень Жовтневої районної ради Миколаївської області від 24 грудня 2010 року №23, від 26 вересня 2011 року №22, від 20 серпня 2013 року №32, а тому надання таких ділянок у власність відповідачів було можливо виключно за рішенням Миколаївської сільської ради Миколаївської області, тому оспорювані накази є незаконними. 13 березня 2019 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), в якій позивач окрім раніше заявлених вимог щодо скасування наказів просив: витребувати у ОСОБА_2 на користь Миколаївської сільської ради Миколаївської області земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546; у ОСОБА_3 - земельні ділянки з кадастровими номерами 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0544, 4823383200:02:000:0543, площею 2,0 га кожна, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; у ТОВ «Миколаївзернопром» - земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області; скасувати записи про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Миколаївзернопром» на спірні земельні ділянки; скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4823383200:02:000:0546, 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0544, 4823383200:02:000:0543, 4823383200:02:000:0547 у Державному земельному кадастрі. В обґрунтування збільшених позовних вимог, позивача послався на те, що в силу положень статей 387, 388 ЦК України має право витребувати незаконно передані у приватну власність спірні земельні ділянки від відповідачів. Також посилався не та, що перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547 до ТОВ «Миколаївзернопром» не відповідає положенням статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», а договори дарування земельних ділянок з кадастровими номерами 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0543 посвідчені без затвердження у встановленому порядку позивачем нормативної грошової оцінки. У відзивах на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Порошина Н.Г., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позов не визнали, просили в його задоволенні відмовити, оскільки Генеральний план забудови території та детального планування зонування с. Миколаївське був затверджений лише 26 травня 2017 року, тобто після прийняття спірних наказів, тоді як на час передачі ділянок у власність відповідачів вони належали до земель державної власності, тому рішення про передачу їх у власність ГУ Держгеокадастру прийнято правомірно. До того ж, вважали, що є неналежними відповідачами у справі, оскільки спірні накази ними не приймались. У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру зазначав, що позовні вимоги необґрунтовані, оскільки спірні земельні ділянки перебували у державній власності, а тому могли бути передані відповідачам. Доказів щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель комунальної власності та державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки на час, коли відповідач видав оспорювані накази, не надано, а включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області суду від 21 січня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопром» (далі - ТОВ «Миколаївзернопром»), яке набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547. У відзиві на позовну заяву ТОВ «Миколаївзернопром» просив відмовити у задоволені позову, вважав дії відповідачів при отриманні спірних наказів правомірними. Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2021 року залучено до участі у справі Шевченківську сільську раду Вітовського району Миколаївської області як правонаступника позивача - Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Витребувано на користь Шевченківської сільської ради Миколаївської області: у ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0543, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Шевченківської (Миколаївської) сільської ради Миколаївського (Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області; земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0544, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Шевченківської (Миколаївської) сільської ради Миколаївського (Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області; земельну ділянку кадастровим номером 4823383200:02:000:0545, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Шевченківської (Миколаївської) сільської ради Миколаївського (Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області; у ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Шевченківської (Миколаївської) сільської ради Миколаївського (Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області; у ТОВ «Миколаївзернопром» - земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Шевченківської (Миколаївської) сільської ради Миколаївського (Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги щодо визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру не є ефективними способами захисту, оскільки вичерпали свою дію, тому суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про витребування на користь Шевченківської сільської ради земельних ділянок за кадастровими номерами: 4823383200:02:000:0546, 4823383200:02:000:0544, 4823383200:02:000:0547, 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0543, загальною площею 10 га, суд виходив з того , що належними доказами у справі доведено, що вказані земельні ділянки розташовані в межах села Миколаївське Шевченківської (раніше - Миколаївської) сільської ради Миколаївського (раніше Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області. Зокрема, суд виходив з того, що згідно генерального плану села Миколаївське, затвердженого 26 травня 2017 року, спірні ділянки знаходяться в межах села, площа якого була змінена не генеральним планом, а саме після затвердження відповідного проєкту землеустрою (том 3, а.с.74-146). Виходячи з викладеного, а також положень частини першої та третьої статті 88 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент затвердження Жовтневою районною радою Миколаївської області проєкту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту та встановлення загальної площі села), відповідно до яких землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю тому вважав, що власник (володілець), позивач має право витребувати своє майно (спірні земельні ділянки) від осіб, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи ним (стаття 387 Цивільного кодексу України). В апеляційних скаргах представник ОСОБА_2 адвокат Порошина Н.Г. та ТОВ «Миколаївзернопром» просять скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у серпні 2018 року позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру про надання дозволу від 14 лютого 2017 року на виготовлення проєктів землеустрою та про затвердження проєктів від 18 травня 2017 року. У лютому 2019 року позивач подавав заяву про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), а саме заявив також вимоги про витребування земельної ділянки та скасування записів про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, скасування записів про державну реєстрацію земельної ділянки в ДЗК. На думку представника відповідачки, позивач усупереч частині 3 статті 49 ЦПК України одночасно змінив підставу та предмет позову та відповідно суд повинен був залишити без розгляду вказану заяву та розглядати справу за первісними позовними вимогами. Відтак, суд, ухвалюючи рішення про витребування спірних земельних ділянок, порушив принцип диспозитивності, оскільки такі вимоги не були предметом позову, а вимоги позивача полягали у визнанні незаконними та скасування наказів. При цьому висновку суду про вихід за межі позовних вимог рішення не містить та підстав для цього не має з огляду на предмет та підставу позову. При цьому зазначив, що такий спосіб захисту як визнання незаконним та скасування наказів, що вже вичерпали свою дію, оспорювання рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника та за таких обставин в позові має бути відмовлено. Однак, висновок, що спірні земельні ділянки вибули з власності позивача поза його волею власника Шевченківської сільської ради, безпідставний, таких доказів матеріали справи також не містять, докази, підтверджуючи права власності Шевченківської сільської ради на спірні земельні ділянки, також відсутні. Тобто на час видання наказів Шевченківська сільська рада не була власником цих земельних ділянок, а тому вони не могли вибути поза її волею. Проте, з моменту пред`явлення позову жодного доказу на підтвердження права власності позивача на спірні земельні ділянки та доказів того, що вони вибули поза його волею не надано, тому рішення суду про витребування земельних ділянок є необґрунтованим. Так, помилковим, як зазначено в апеляційній скарзі, є висновок суду, що з моменту ухвалення рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське, встановлення загальної площі села, зазначена ділянка, площею 49,3472 га є ділянкою комунальної власності, оскільки право власності не підтверджується рішенням про затвердження проєкту зміни меж села. До того ж, яким саме рішенням та відповідно з якого часу спірна земельна ділянка є комунальною власністю суд не вказав. На час прийняття спірних наказів зазначені земельні ділянки згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель належали до земель державної власності сільськогосподарського призначення, за угіддями рілля, доказів передачі спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність позивачем не надано та матеріали справи не містять. Також відсутні відомості про державну реєстрацію права власності територіальної громади на спірні земельні ділянки та докази щодо закріплення меж території с. Миколаївське межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру, а також за даними ДЗК інформація щодо земель (меж) адміністративно територіальної одиниці Миколаївська сільська рада (код КОАТУУ 4823383200) відсутня, що свідчить про те, що після затвердження проєкту землеустрою із зміни меж (в 2013 році) межі в натурі не встановлено, межовими знаками не закріплено, державну реєстрацію не здійснено, це спростовує висновок суду, що спірні земельні ділянки на час прийняття наказів перебували у межах села, тобто вказані земельні ділянки були розташовані за межами с. Миколаївське та належали до державної власності сільськогосподарського призначення. Крім того, наданий позивачем проєкт землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень не відповідає вимогам закону, його не доопрацьовано відповідно до законодавства та межі в натурі не винесено, а відомості, який проєкт був затверджений у 2013 році, матеріали справи не містять, тобто роботи за вищенаведеним проєктом не були завершені та межі в натурі не винесені, не зареєстровані, що виключає неправомірну поведінку Держгеокадастру. Ураховуючи викладене, ОСОБА_7 наголошує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем. Апеляційна скарга ТОВ «Миколаївзернопром» мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично проігнорував один із базових принципів цивільного судочинства - принцип диспозитивності. Як вбачається з матеріалів справи, первісна позовна заява позивача була спрямована виключно на визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру, якими спірні земельні ділянки були передані у власність фізичних осіб. Саме зазначені вимоги визначали предмет спору та межі судового розгляду протягом значного періоду часу. Разом з тим у подальшому позивач намагався змінити предмет позову, заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, однак такі заяви не були належним чином прийняті судом до розгляду та не були включені до предмета судового розгляду на момент переходу справи до стадії розгляду по суті. Попри це, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, фактично самостійно застосував інший спосіб захисту цивільного права, а саме - витребування майна з чужого незаконного володіння, що передбачено статтею 387 ЦК України. Така процесуальна поведінка, на думку ТОВ «Миколаївзернопром», свідчить про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, фактично підмінивши волевиявлення позивача та самостійно визначивши спосіб судового захисту, що прямо суперечить частині першій статті 13 ЦПК України, а також порушує принцип змагальності сторін, оскільки відповідач був позбавлений можливості належним чином захищати свої права від віндикаційного позову, який має іншу правову природу, інший предмет доказування та інші правові наслідки. Висновок суду про те, що затвердження у 2013 році проєкту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту автоматично призвело до переходу відповідних земель до комунальної власності територіальної громади є помилковим та не ґрунтується на нормах чинного земельного законодавства України. Крім того, суд безпідставно ототожнив факт затвердження проєкту землеустрою зі зміною правового режиму земель. У матеріалах справи відсутні докази винесення меж населеного пункту в натурі, їх закріплення на місцевості та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Висновок експертизи №23-3834 від 27 вересня 2024 року, яким підтверджено накладення спірних земельних ділянок на межі населеного пункту, був виконаний на підставі проєкту землеустрою щодо встановлення меж населеного пункту, який раніше отримав негативний висновок державної експертизи землевпорядної документації. Додатково ТОВ «Миколаївзернопром» зазначає, що суд першої інстанції не врахував юридичний факт припинення Миколаївської сільської ради як юридичної особи, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Відтак будь-які документи, створені або підписані від імені такої юридичної особи після моменту її припинення, не можуть визнаватися належними доказами, оскільки вони походять від суб`єкта, який на момент їх створення вже не мав правосуб`єктності. Крім того, ТОВ «Миколаївзернопром» є добросовісним набувачем земельної ділянки, яка була придбана на підставі відплатного правочину у 2018 році. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Миколаївзернопром», позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із таких підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду відповідає таким вимогам закону. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року №1377-VІІІ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Жовтневий район Миколаївської області перейменовано на Вітовський район. Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Миколаївський район (з адміністративним центром у місті Миколаїв) у складі територій Березанської селищної, Веснянської сільської, Воскресенської селищної, Галицинівської сільської, Коблівської сільської, Костянтинівської сільської, Куцурубської сільської, Миколаївської міської, Мішково-Погорілівської сільської, Нечаянської сільської, Новоодеської міської, Ольшанської селищної, Очаківської міської, Первомайської селищної, Радсадівської сільської, Степівської сільської, Сухоєланецької сільської, Чорноморської сільської, Шевченківської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Розпорядженням голови Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 09 січня 2009 року №7-р «Про припинення права постійного користування землею» припинено право постійного користування на земельну ділянку, площею 90,0 га надану Миколаївській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-МК №00660 за реєстраційним №214, виданим 26 квітня 2002 року із земель державної власності Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області; повернуто земельну ділянку загальною площею 90,00 га до земель державної власності не наданих у власність або користування в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (том 1 а.с.10). Розпорядженням голови Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 22 квітня 2009 року №315-р «Про погодження зміни меж села Миколаївське» погоджено зміну меж села Миколаївське за рахунок земель державної власності, не наданих у власність або користування, орієнтованою площею 49,00 га в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (том 1, а.с.11). Рішенням ХХУІІ сесії Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області 5 скликання від 27 квітня 2009 року №2 «Про виготовлення містобудівної документації Миколаївської сільської ради» вирішено здійснити розробку схеми планування території Миколаївської сільської ради (том 1, а.с.12). Рішенням ХХХУІ сесії Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області 5 скликання від 26 травня 2010 року «Про затвердження містобудівної документації Миколаївської сільської ради» затверджено містобудівну документацію Схеми планування території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області та вирішено питання щодо замовлення проекту землеустрою щодо зміни меж села Миколаївське площею 49 га відповідно до схеми планування території сільської ради (том 1, а.с.13). Рішенням ІІІ сесії Жовтневої районної ради Миколаївської області 6 скликання від 24 грудня 2010 року №23 «Про надання згоди на встановлення (зміну) межі населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» надано Миколаївській сільській раді Жовтневого району Миколаївської області згоду щодо встановлення (зміну) межі населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (том 3, а.с.70). 26 вересня 2011 року рішенням ХІ сесії Жовтневої районної ради Миколаївської області 6 скликання №22 «Про внесення доповнень до рішення районної ради від 24 грудня 2010 року №23 «Про надання згоди на встановлення (зміну) межі населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» надано згоду на встановлення (зміну) межі населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області площею 49,3472 га; погоджено загальну площу з урахуванням перспективи розвитку 178,9106 га, з них перспектива розвитку - 49,3472 га (том 3, а.с.71). На підставі указаних рішень органу місцевого самоврядування Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальна фірма «Лімб» на замовлення Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 08 жовтня 2010 року (том 3, а.с.13, зворотна сторона) розробило проєкт землеустрою щодо змін меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (том 3, а.с.3-73). Рішенням Жовтневої районної ради Миколаївської області від 20 серпня 2013 року №32 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» затверджено проєкт землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальна фірма «Лімб» (том 1, а.с.15). Цим рішенням встановлено загальну площу села Миколаївське Жовтневого району Миколаївської області, з урахуванням перспективи розвитку, загальною площею 178,9106 га, з них перспектива розвитку - 49,3472 га. Рішенням Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 26 травня 2017 року № 7 затверджено містобудівну документацію «Розробка генерального плату забудови території та детального плану зонування с. Миколаївське Вітовського району Миколаївської області» (том 1, а.с. 29). Предметом у цій справі є повернення позивачеві (сільській раді) земельних ділянок в межах села Миколаївське, які були передані у приватну власність без згоди органу місцевого самоврядування. Тобто позовні вимоги заявлено позивачем з підстав порушення відповідачами меж адміністративно-територіальної одиниці - села Миколаївське та виділення спірних земельних ділянок як земельних ділянок, що знаходяться за межами цього села. Повноваження щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць належить відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування (стаття 174 Земельного кодексу України). Згідно із частиною першою статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів (частина друга статті 173 ЗК України). Відповідно до частини третьої статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті. Частиною четвертою статті 173 ЗК України визначено, що землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Згідно із частиною другою статті 174 ЗК України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад. Межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону (стаття 175 ЗК України). Закон України «Про землеустрій» № 858-IV (далі Закон № 858-IV) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування. Згідно із пунктом «в» частини першої статті 2 Закону № 858-IV землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Згідно із частинами першою - четвертою статті 46 Закону № 858-IV для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації. Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці включає: а) пояснювальну записку; б) завдання на виконання робіт; в) план існуючої (за наявності) та проектної межі адміністративно-територіальної одиниці; г) площу земель в існуючих (за наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці; ґ) опис меж адміністративно-територіальної одиниці; д) каталог координат поворотних точок меж адміністративно-територіальної одиниці. Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов`язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу. Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (частина шоста статті 46 Закону № 858-IV). Відповідно до частини сьомої статті 46 Закону № 858-IV проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Згідно із частинами десятою та одинадцятою статті 46 Закону № 858-IV рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни). Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді. Погодження і затвердження документації із землеустрою регламентовано статтею 186 ЗК України, правилами пункту 1 частини третьої якої визначено, що проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць погоджуються сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення таких меж. У разі розширення меж адміністративно-територіальної одиниці за рахунок території, що не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. З наведеного слідує, що за загальним правилом повноваження відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо ухвалення рішень про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць визначаються в залежності від виду адміністративно-територіального утворення. При цьому проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає обов`язковому погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. Таким чином, законодавець пов`язує саме з прийняттям рішення органу місцевого самоврядування в межах своїх повноважень (компетенції) про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць, яке в силу приписів частини десятої статті 46 Закону № 858-IV є одночасно й рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни), визначення територій, які входять до населеного пункту. Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку що саме рішенням Жовтневої районної ради Миколаївської області від 20 серпня 2013 року №32 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» було змінено (розширено) межі села Миколаївське, збільшено його площу. За приписами Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (далі Закон №1457-IV), у редакції, чинної на час затвердження вищезазначеного проєкту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту - села Миколаївське, визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Статтями 7, 11 Закону №1457-IV встановлено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави. При розмежуванні земель державної та комунальної власності віднесення земельних ділянок, площа яких відповідає даним земельно-кадастрової документації, до земель державної чи комунальної власності, визначення меж цих ділянок проводяться на підставі цих даних. Таким чином, з моменту ухвалення рішення про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське, встановлення загальної площі села, ділянка площею 49,3472 га, передана з метою перспективи розвитку села, є ділянкою комунальної власності. У справі, яка розглядається судом першої інстанції встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року №14-1403/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» було надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (том 1, а.с.30). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6417/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0545 (том 1, а.с.31). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1405/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (том 1, а.с.32). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6412/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0543 (том 1, а.с.33). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року № 14-1404/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_3 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (том 1, а.с.34). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6416/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,00 га за кадастровим номером 4823383200:02:000:0544 (том 1, а.с.35). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року №14-1406/14-17-СГ ОСОБА_2 і було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (том 1, а.с.36). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6415/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546 (том 1, а.с.37). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року №14-1402/14-17СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (том 1, а.с.38). Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 травня 2017 року №14-6414/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено вищевказану документацію та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823383200:02:000:0547 (том 1, а.с.39). Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2018 року №145391930, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0543 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 04 липня 2017 року (том 1, а.с.141-142). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2018 року №145391803 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0544 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі спірного наказу (том ,1 а.с.144-145). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2018 року №145391563 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0545 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 04 липня 2017 року (том 1, а.с.147-148). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2018 року №145391354 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі спірного наказу (том 1, а.с.150-151). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2018 року №145391672 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546 зареєстровано за ТОВ «Миколаївзернопром» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 13 жовтня 2018 року та рішення єдиного учасника (засновника) (том 1, а.с.153-154). Миколаївська сільська рада Миколаївської області, правонаступником якого є Шевченківська сільська рада, у цій справі посилається на те, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області незаконно передало у власність на підставі перелічених вище наказів вказані земельні ділянки у приватну власність фізичним особам, оскільки ці земельні ділянки після змін меж села Миколаївське входять до території цього населеного пункту. Для захисту своїх прав позивач просив, зокрема, витребувати у відповідачів спірні земельні ділянки. Суд першої інстанції такі позовні вимоги задовольнив, з чим погоджується колегія суддів. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. 08 лютого 2017 року відділ у Вітовському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надіслав до Миколаївської сільської ради Вітовського району Миколаївської області лист, в якому повідомив про звернення громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою з метою оформлення земельної ділянки, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Вітовського району за межами населеного пункту, та з проханням у термін не пізніше 10 календарних днів з дня отримання запиту висловити позицію щодо надання дозволу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вищевказаним громадянам на розробку проекту землеустрою (том 1, а.с.22). 13 лютого 2017 року Миколаївська сільська рада Вітовського району Миколаївської області надіслала на ім`я начальника відділу у Вітовському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_8 лист, в якому зазначила про відсутність земель запасу поза межами населеного пункту та що зазначена ділянка після відмови Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів від права користування, перейшла до земель запасу села, а також, що проводяться роботи з виготовлення Генерального плану для розширення меж села Миколаївське для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (том 1, а.с.23). Указаний лист одержаний відділом у Вітовському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 14 лютого 2017 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції. Аналізуючи зміст вказаного листа можна дійти висновку, що Миколаївська сільська рада Вітовського району Миколаївської області висловила заперечення у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 через відсутність земель запасу на площі, що відображена на сканованій копії викопіювання з кадастрової карти, яка долучена відділом у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до листа про висловлення пропозиції від 08 лютого 2017 року. Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України (в редакції, що діяла станом на час надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідачам) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 27 вересня 2024 року №23-3834, проведеної судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, під час розробки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 відбулося накладення меж земельних ділянок площею 2 га кожна з кадастровими номерами 4823383200:02:000:0543, 4823383200:02:000:0544, 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0546, 4823383200:02:000:0547 з межами села Миколаївське Вітовського району Миколаївської області, встановленими проектом землеустрою зміни меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (погоджений розпорядженням голови Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 19 вересня 2011 року №502-р) (том 8, а.с.3-22). З урахуванням викладених положень законів, фактичних обставин справи ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області протиправно, поза своїх повноважень, передало у приватну власність фізичним особам спірні земельні ділянки, які опісля прийняття рішенням Жовтневої районної ради Миколаївської області від 20 серпня 2013 року №32 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське в межах території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» увійшли до територій у межах села Миколаївське. За такого порушене права позивача підлягає судовому захисту. Відповідно до частини 1 статті 4 ППК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19). У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Шевченківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірних рішень ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволів на розробку землевпорядної документації, її затвердження та надання у власність земельних ділянок відповідачам, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту, про що правильно виснував суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні таких вимог. Щодо позовної вимоги про витребування на користь Шевченківської сільської ради земельних ділянок за кадастровими номерами: 4823383200:02:000:0546, 4823383200:02:000:0544, 4823383200:02:000:0547, 4823383200:02:000:0545, 4823383200:02:000:0543, загальною площею 10 га, розташованих в межах території Шевченківської (раніше - Миколаївської) сільської ради Миколаївського (раніше Жовтневого, Вітовського) району Миколаївської області. Власник (володілець) має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником або володільцем свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, провадження№ 61-6415св19). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Правила частини першої статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, провадження № 12-128гс19). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18). Згідно частини 4 статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Встановивши, що спірні земельні ділянки вибули з володіння на той час Миколаївської сільської ради поза волею цього органу місцевого самоврядування на підставі незаконних рішень ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та були набуті первісними набувачами - відповідачами фізичними особами, а також відповідачем ТОВ «Миколаївзернопром», який став власником на земельну ділянку на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 13 жовтня 2018 року, безвідплатно, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про витребування спірних земельних ділянок, що ґрунтується на наведених положеннях статей 387, 388 ЦК України. Доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що заявники за обома апеляційними скаргами просять скасувати рішення суду в цілому. Відповідно до статті частин 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. За такого як ОСОБА_2 , так і ТОВ «Миколаївзернопром» мають право на оскарження рішення суду першої інстанції лише в межах вирішення позовних вимог,які стосуються їхніх прав на земельні ділянки, відповідно, з кадастровими номерами 4823383200:02:000:0546 та 4823383200:02:000:0546, власниками яких вони є, оскільки не наводять в своїх апеляційних скаргах аргументів про те, що вирішення інших позовних вимог порушує їхні права, а також не надають доказів наявності у них повноважень на оскарження рішення в інтересах інших відповідачів. Також в апеляційний скаргах не викладені аргументи на спростовування висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог. Тому в наведених частинах (щодо вирішення позовних вимог, які заявлені до інших відповідачів, та щодо позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив) вимоги апеляційних скарг є безпідставними. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що у зв`язку із відсутністю станом на день прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області реєстрації у державному кадастрі змінених меж населеного пункту села Миколаївське, відсутності доказів встановлення їх в натурі на місцевості, відсутності відомостей про реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області мало право передати їх у власність фізичним особам, а останні, відповідно, правомірно набули таке право. Апеляційний суд з наведених вище у мотивувальній частині цієї постанови положень законодавства приходить до висновку, що з моменту ухвалення у 2013 році рішення про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту села Миколаївське, встановлення збільшеної загальної площі території села, були визначеними оновлені межі села, а земельна ділянка площею 49,3472 га, передана з метою перспективи розвитку села, є ділянкою комунальної власності. Колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру, якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/ або зміни меж. Тобто, відповідний орган місцевого самоврядування набуває права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі (пункт 27 постанови Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 810/3401/17). При цьому, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі №367/6388/16-а зазначив, що у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному ЗК України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж населеного пункту не свідчить про фактичну відсутність таких меж. За такого, незважаючи на те, що на травень 2017 року, коли спірні земельні ділянки були передані у власність фізичним особам відповідачам у справі, процес закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про змінені межі території села Миколаївське до державного земельного кадастру не був завершений органом місцевого самоврядування, це не змінило факт передачі території, в яку входять спірні земельні ділянку, до складу території населеного пункту та передачу цієї території до комунальної власності. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційних скарг про відсутність у суду першої інстанції підстав розглядати по суті позовні вимоги про витребування земельних ділянок. Як убачається з матеріалів справи, 13 березня 2019 року, тобто до закриття судом підготовчого засідання у справі, позивач подав заяву про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), в якій окрім раніше заявлених вимог щодо скасування наказів просив витребувати спірні земельні ділянки, скасувати державну реєстрацію прав на ці земельні ділянки, а також державну реєстрацію цих земельних ділянок. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21). Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що звертаючись до суду із позовом у серпні 2018 року, Миколаївська сільська рада визначила предметом позову визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 лютого 2017 року та від 18 травня 2017 року, які стали підставою для набуття фізичними особами права власності на земельні ділянки. Підставами позову сільська рада визначила те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах території села Миколаївське та незаконно вибули з його володіння без його волі на підставі вказаних наказів. 13 березня 2019 року, тобто до закінчення підготовчого провадження, позивач подав до суду позовну заяву про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), де збільшив коло відповідачів та доповнив позовні вимоги, посилаючись на ті ж самі підстави, а також на те, що під час розгляду цієї справи йому стало відомо, що власники трьох із п`яти спірних земельних ділянок змінилися.(том 2, а.с. 14-19). Ухвалою від 22 травня 2025 року Вітовський районний суд Миколаївської області закрив підготовче провадження. Як вбачається зі змісту прохальної частини заяви від 13 березня 2019 року, позивач доповнив позовні вимоги новими вимогами, тобто змінив предмет позову. Однак первісні основні підстави позову позивач залишив незмінними та лише доповнив їх новими обставинами, які безпосередньо пов`язані з основними підставами позову. Враховуючи те, що позивач не змінював предмет та підстави позову одночасно, а лише доповнив їх, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до розгляду уточнення позовних вимог. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення дотримав норми частини третьої статті 49 ЦПК України, за результатом розгляду заяви позивача про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог). Не зазначення судом першої інстанції у вступній частині ухвал у справі повного переліку заявлених позовних вимог з урахуванням доповнень заявою від 13 березня 2019 року не впливають на такий висновок, оскільки по суті суд розглядав позов з урахуванням доповнених позовних вимог. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_2 та ТОВ «Миколаївзернопром» є добросовісними набувачами. Так, відповідно до матеріалів справи, 10 квітня 2017 року за участі територіальної громади Миколаївської сільської ради відбулися громадські слуханні щодо врахування громадських інтересів під час розроблення містобудівної документації генерального плану забудови території та детального плану зонування с. Миколаївське Вітоського району Миколаївської області (том 1, а.с. 24-28), з протоколу цих слухань, зокрема, слідує, що 01 квітня 2017 року матеріали генерального плану були розміщені у приміщенні сільської ради, про що повідомлялось у засобах масової інформації, та члени громади мали можливість з ними ознайомитися, внести свої пропозиції. Тому ОСОБА_2 , яка звернулася за отриманням у власність спірної земельної ділянки мала бути обізнана про зміну меж населеного пункту села Миколаївське та установити, що земельна ділянка, сформована на її замовлення з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546, входить до меж цього населеного пункту. До того ж про незгоду щодо виділення у приватну власність спірних земельних ділянок було повідомлено Миколаївською сільською радою ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. За такого добросовісність ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки не підтверджена. ТОВ «Миколаївзернопром» набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823383200:02:000:0546 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 13 жовтня 2018 року, тобто після звернення Миколаївської сільської ради з позовом, що розглядається, а тому проявивши розумну обачність товариство мало можливість дізнатися, що відносно земельної ділянки існує судовий спір, натомість свідомо погодилось на набуття у власність цього майна, а тому діяло не добросовісно. За такого суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи на підставі належно оцінених відповідно до положень процесуального закону (статті 89 ЦПК України) доказів, правильно визначився з характером спірних правовідносин, надав відповідну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог щодо витребування спірних земельних ділянок. Тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Виходячи з викладеного та положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду постановлено з правильним застосуванням положень матеріального права та відповідно до вимог процесуального закону, а тому відсутні підстави для його скасування. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду залишено без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана її представником адвокатом Порошиною Наталією Гафурівною, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопром» залишити без задоволення, рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ______________________________________ Повна постанова складена 18 травня 2026 року