Постанова 4854 № 420/1469/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1469/25 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 22 грудня 2025 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №420/1469/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ» задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів за митною декларацією №24UA500020008167U6 від 20.09.2024 року Одеською митницею встановлено, що подані декларантом документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів і відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари. Зокрема, митний орган посилається на відсутність документального підтвердження вартості упаковки, ненадання належних документів щодо витрат на транспортування, розбіжності між довідкою про транспортні витрати та даними CMR щодо фактичного перевізника, відсутність замовлень покупця, передбачених умовами зовнішньоекономічного контракту, а також невідповідність умов оплати, визначених контрактом та інвойсом. Апелянт зазначає, що у зв`язку з виявленими розбіжностями та неповнотою відомостей митним органом на підставі частини третьої статті 53 Митного кодексу України було витребувано додаткові документи, зокрема виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прайс-листи виробника, копію митної декларації країни відправлення та висновки спеціалізованих експертних організацій щодо вартісних характеристик товару. Однак, на думку митниці, декларантом не було подано всіх запитуваних документів, а надані пояснення не усунули сумніви щодо правильності визначення митної вартості товарів. Посилаючись на положення статей 52 58 Митного кодексу України та практику Верховного Суду, апелянт вважає, що за наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності заявленої митної вартості та неподання витребуваних документів митний орган правомірно відмовив у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року із застосуванням резервного методу визначення митної вартості. З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ» відмовити повністю. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.07.2022 року між компанією RUIAN TONGQI SHOES CO., LTD (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ» (Покупець) укладено Контракт №1, за умовами якого продавець зобов`язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар, а саме взуття. Відповідно до пункту 1.5 Контракту №1 номенклатура товару та ціни визначаються у додатках до Контракту, які є його невід`ємною частиною. Згідно з пунктом 2.1 Контракту всі ціни визначаються у пропозиціях продавця та встановлюються у доларах США. Пунктом 2.2 Контракту передбачено, що загальна вартість Контракту складається із сукупної вартості всіх товарів, погоджених сторонами у додатках протягом строку його дії. Додатковою угодою від 19.07.2022 року сторони виклали пункт 3.1 Контракту в новій редакції, відповідно до якої поставка товару здійснюється на умовах FOB. На виконання умов Контракту продавцем 20.05.2024 року виставлено інвойс №94 на поставку товару на загальну суму 46 820,20 доларів США. 27.08.2024 року позивачем здійснено оплату вартості товару згідно з платіжною інструкцією №202. Для митного оформлення товару декларантом позивача до Одеської митниці подано митну декларацію №24UA500020008167U6 від 20.09.2024 року, відповідно до якої на митну територію України надійшов товар - взуття торговельної марки STILLI, виробництва RUIAN TONGQI SHOES CO., LTD, країна походження - Китай. Разом із митною декларацією позивачем подано документи, зазначені у графі 44 митної декларації, на підтвердження заявленої митної вартості товару. 20.09.2024 року Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2, яким митний орган відмовив у визнанні заявленої декларантом митної вартості товару за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, та визначив митну вартість із застосуванням резервного методу. Підставою для прийняття зазначеного рішення митниця визначила наявність, на її думку, розбіжностей у поданих декларантом документах, а також відсутність окремих відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості товару та ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті. Зокрема, у спірному рішенні митний орган зазначив, що відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 Митного кодексу України до митної вартості повинна включатися вартість упаковки, пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, однак у поданих документах, на думку митниці, відсутні відомості щодо цієї складової. Також митниця вказала, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом не подано належних документів, передбачених статтею 53 Митного кодексу України та Правилами заповнення декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. Крім того, довідка про вартість міжнародного перевезення вантажу від 20.09.2024 року №3904/2 складена на підставі договору транспортного експедирування від 21.07.2023 року №21072023-01, укладеного між ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» та ТОВ «СТІЛЛІ», тоді як у міжнародній автомобільній накладній CMR від 19.09.2024 року №7017 фактичним перевізником зазначено іншу юридичну особу - ТОВ «ДРАЙВЛОГО ЮГ». Також митний орган зазначив, що пунктами 2.1 та 3.2 Контракту передбачено формування ціни на підставі пропозицій продавця та здійснення поставки на підставі замовлень покупця, однак такі замовлення до митного оформлення не подані. Окрім цього, згідно з пунктом 4.1 Контракту оплата товару здійснюється протягом 90 календарних днів після митного оформлення, тоді як в інвойсі №94 зазначено строк оплати протягом 180 днів від дати його виставлення. На підставі наведених обставин митний орган дійшов висновку про неможливість визнання заявленої декларантом митної вартості товару та прийняв рішення про її коригування. У зв`язку з прийняттям зазначеного рішення товар було випущено у вільний обіг за митною декларацією №24UA500020008177U0 із наданням гарантії сплати митних платежів у загальному розмірі 278 377,44 грн, з яких 86 992,95 грн - за кодом платежу 020 та 191 384,49 грн - за кодом платежу

028. Вважаючи рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем під час митного оформлення товару подано всі документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, які містили достатні, достовірні та документально підтверджені відомості щодо ціни товару, що була фактично сплачена, та всіх складових митної вартості. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені Одеською митницею обставини не свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та не підтверджують неможливості застосування основного методу її визначення за ціною договору. При цьому суд зазначив, що митним органом не конкретизовано, які саме числові значення складових митної вартості залишилися непідтвердженими, не доведено, яким чином виявлені, на думку відповідача, розбіжності впливають на визначення митної вартості, а також не наведено належного обґрунтування причин відмови у застосуванні першого методу та переходу до резервного методу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року прийнято без достатніх правових підстав, у зв`язку з чим визнав його протиправним та скасував. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Правовідносини щодо визначення митної вартості товарів, порядку здійснення контролю правильності її визначення, а також повноважень митних органів під час здійснення митного контролю врегульовані положеннями Митного кодексу України. Відповідно до частин першої та другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому декларант зобов`язаний самостійно визначити митну вартість товару, заявити її митному органу, подати достовірні відомості, які ґрунтуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а також нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або поданням додаткових документів. Згідно з частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення. До таких документів належать, зокрема: декларація митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактура (інвойс); банківські платіжні документи; транспортні (перевізні) документи; документи, що містять відомості про вартість перевезення; а також інші документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості. За змістом частини третьої статті 53 Митного кодексу України митний орган має право витребувати у декларанта додаткові документи лише у разі, якщо подані документи містять розбіжності, що мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки їх підробки або ці документи не містять усіх відомостей щодо числових значень складових митної вартості чи ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Відповідно до частин першої, другої та шостої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів. Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі лише у тому випадку, якщо за результатами здійснення контролю встановлено, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів. Статтею 57 Митного кодексу України визначено шість методів встановлення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом є метод за ціною договору (вартістю операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, що ввозяться на митну територію України, є ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вона підтверджена документально та може бути визначена кількісно. Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митний орган не вправі довільно відмовляти у застосуванні основного методу визначення митної вартості. Наявність формальних неточностей або відсутність окремих документів, які не впливають на числові значення складових митної вартості, не є достатньою підставою для коригування митної вартості товарів. Обов`язок доведення наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості покладається саме на митний орган. Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.08.2020 року у справі №815/3451/16, від 20.10.2020 року у справі №809/1056/16, від 17.11.2021 року у справі №480/3558/19, від 14.06.2022 року у справі №809/257/17 та від 06.02.2024 року у справі №160/10712/23, у яких зазначено, що витребування додаткових документів та коригування митної вартості допускаються лише за наявності належним чином обґрунтованих сумнівів, підтверджених конкретними обставинами та доказами. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем разом із митною декларацією №24UA500020008167U6 від 20.09.2024 року подано всі документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, а саме: Контракт №1 від 18.07.2022 року, укладений між компанією RUIAN TONGQI SHOES CO., LTD та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІЛЛІ»; додаткову угоду від 19.07.2022 року до Контракту, якою змінено умови поставки на FOB; інвойс №94 від 20.05.2024 року на загальну суму 46 820,20 доларів США; платіжну інструкцію №202 від 27.08.2024 року, яка підтверджує оплату вартості товару; договір транспортного експедирування №21072023-01 від 21.07.2023 року, укладений з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс»; міжнародну автомобільну накладну CMR №7017 від 19.09.2024 року; довідку про вартість міжнародного перевезення вантажу №3904/2 від 20.09.2024 року; а також інші товаросупровідні та комерційні документи, зазначені у графі 44 митної декларації. Дослідивши зміст зазначених документів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вони містять повні, взаємоузгоджені та документально підтверджені відомості щодо найменування, кількості та вартості товару, умов його поставки, факту та розміру оплати, а також витрат на транспортування до місця ввезення на митну територію України. Подані документи дають можливість достовірно встановити ціну товару, що була фактично сплачена, та перевірити правильність визначення всіх складових митної вартості. Так, Контракт №1 від 18.07.2022 року визначає предмет договору, порядок формування ціни та умови оплати товару, а інвойс №94 від 20.05.2024 року конкретизує номенклатуру товару, його кількість та загальну вартість у сумі 46 820,20 доларів США. Платіжна інструкція №202 від 27.08.2024 року підтверджує фактичне перерахування продавцю грошових коштів за поставлений товар у сумі, що відповідає вартості, зазначеній в інвойсі. Крім того, договір транспортного експедирування №21072023-01 від 21.07.2023 року, міжнародна автомобільна накладна CMR №7017 від 19.09.2024 року та довідка про вартість міжнародного перевезення вантажу №3904/2 від 20.09.2024 року містять відомості щодо маршруту перевезення, сторін транспортних правовідносин та вартості транспортних послуг, що дає можливість встановити числове значення відповідної складової митної вартості. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подані позивачем документи у своїй сукупності повністю підтверджують заявлену митну вартість товару та не містять розбіжностей, які б впливали на правильність її визначення або унеможливлювали застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору. Посилання митного органу на відсутність у поданих документах окремого документального підтвердження вартості упаковки та пакувальних матеріалів колегія суддів вважає безпідставними. Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідно до умов Контракту №1 від 18.07.2022 року та інвойсу №94 від 20.05.2024 року вартість упаковки включена до ціни товару та окремо покупцем не сплачується. Умови поставки FOB також передбачають, що продавець забезпечує належне пакування товару за власний рахунок до моменту його передачі перевізнику. За таких обставин вартість упаковки вже врахована у загальній ціні товару в сумі 46 820,20 доларів США, а тому не є окремою складовою митної вартості, яка потребує додаткового документального підтвердження чи окремого включення до митної вартості. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо ненадання належних документів на підтвердження транспортних витрат. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження відповідної складової митної вартості позивачем подано договір транспортного експедирування №21072023-01 від 21.07.2023 року, укладений із ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс», міжнародну автомобільну накладну CMR №7017 від 19.09.2024 року та довідку про вартість міжнародного перевезення вантажу №3904/2 від 20.09.2024 року. Зазначені документи містять достатні відомості про маршрут перевезення, учасників транспортних правовідносин та вартість транспортно-експедиційних послуг. Посилання митниці на те, що у CMR №7017 перевізником зазначено ТОВ «ДРАЙВЛОГО ЮГ», тоді як договір транспортного експедирування укладено з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс», не свідчить про недостовірність поданих документів, оскільки експедитор вправі залучати третіх осіб для фактичного виконання перевезення. Така обставина не змінює ані характеру правовідносин між сторонами договору транспортного експедирування, ані розміру витрат, понесених позивачем на доставку товару. Щодо неподання замовлень покупця, передбачених пунктом 3.2 Контракту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені документи не входять до переліку обов`язкових документів, визначених статтею 53 Митного кодексу України, та не впливають на можливість встановлення ціни товару, що була фактично сплачена. Так само не впливає на правильність визначення митної вартості і зазначена митним органом розбіжність між умовами оплати, передбаченими пунктом 4.1 Контракту, та строком оплати, вказаним в інвойсі №94. Як правильно встановив суд першої інстанції, зазначена обставина не змінює погоджену сторонами ціну товару, яка фактично підтверджена платіжною інструкцією №202 від 27.08.2024 року, а відтак не може бути підставою для висновку про недостовірність заявленої митної вартості. Таким чином, жодна з обставин, на які посилається митний орган в оскаржуваному рішенні, не свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товару та не підтверджує неможливості застосування основного методу її визначення за ціною договору. Крім того, в рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року митний орган не навів належного обґрунтування причин неможливості застосування першого методу, не зазначив послідовності переходу до резервного методу, не розкрив джерела інформації, використані для визначення скоригованої митної вартості, а також не навів порівняння характеристик оцінюваного товару з товарами, ціни яких були взяті за основу для такого коригування. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року прийнято без належних правових та фактичних підстав, з порушенням вимог статей 52 55, 57 та 58 Митного кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують. Викладені в апеляційній скарзі твердження фактично зводяться до повторення обставин, зазначених у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500020/2024/000163/2 від 20.09.2024 року, та висловлення незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції. Водночас апелянтом не наведено переконливих доводів та не подано належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, підтверджували наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товару або свідчили про неможливість застосування основного методу її визначення за ціною договору. Також апелянтом не доведено, що подані декларантом документи містили розбіжності, які мали безпосередній вплив на числові значення складових митної вартості, або що в оскаржуваному рішенні було наведено належне та достатнє обґрунтування застосування резервного методу визначення митної вартості. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним установленням фактичних обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення -без змін. Оскільки під час апеляційного перегляду справи колегією суддів не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які відповідно до статей 317 319 КАС України є підставами для скасування або зміни судового рішення, апеляційна скарга Одеської митниці задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року підлягає залишенню без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Керуючись статтями 242, 246, 308, 310, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №420/1469/25 - залишити без змін. Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук