Постанова 4852 № 280/6173/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6173/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року в адміністративній справі №280/6173/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, в якій позивач просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 09.09.2024 про виплату одноразової грошової допомоги як члену сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув внаслідок отримання поранення під час захисту Батьківщини 26.01.2023 та не поданні до Головного управління Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи 08803498) висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України належним чином розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2024 про виплату одноразової грошової допомоги як члену сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув внаслідок отримання поранення під час захисту Батьківщини 26.01.2023 та подати до Головного управління Національної гвардії України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України у формі протоколу комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців під час захисту Батьківщини, які сталися в період з 24 лютого 2022 року і до закінчення дії воєнного стану від 23.12.2024 № 798/168 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як членам сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув внаслідок отримання поранення під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2026 року в адміністративній справі №280/6173/25 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що спір у цій справі виник з приводу невизнання права позивача на отримання належної йому частки ОГД відповідно до п. 2 постанови КМ України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у зв`язку із загибеллю його батька ОСОБА_2 під час захисту Батьківщини. Обмеження законодавцем переліку дітей не тільки за віком, але і за працездатністю (малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні) вжито винятково для випадків призначення одноразової грошової допомоги при наявності особистого розпорядження, щоб захистити саме ці категорії, як найбільш потребуючі захисту та уразливі. Твердження про поширення застосування цього обмеженого переліку для цілей усього Закону є безпідставним. При прийнятті Закону України від 09.12.2023 р. № 3515-IX законодавцем для визначення категорій членів сім`ї було застосовано одним з критеріїв наявність факту тих чи інших родинних відносин, без обмеження їх віком (як це було у попередній редакції). З наведеного правового аналізу вбачається, що законодавцем вжито у пункті 4 статті 16-1 Закону України від 09.12.2023 № 3515-IX термін «діти» у категорії членів сім`ї «діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав», саме для характеристики статусу родинних відносин між загиблим (померлим) та дитиною, що полягає у їх правовому зв`язку, який базується на кровному походженні або на усиновленні, та не припиняється з досягненням повноліття. Аналогічні висновки викладені в Аналітичній довідці Нотаріальної палати України від 17.06.2024 р. № 12/2024 «Щодо питання на отримання одноразової грошової допомоги повнолітніми дітьми загиблих (померлих) військовослужбовців або військовозобов`язаних чи резервістів, яких призвано на навчальні, перевірочні або спеціальні збори», яка міститься в матеріалах судової справи. На момент смерті ОСОБА_2 редакція ст. 16-1 Закону № 2011-XII визначала перелік осіб, які мають право на ОГД і позивач не входив до цього переліку. Проте враховуючи внесення змін до ст.16-1 Закону № 2011-XII згідно із Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX ситуація змінилась та починаючи з 29.03.2024 р. позивач, як повнолітній син ОСОБА_2 , набув право на отримання ОГД. Право на виплату ОГД пов`язується не тільки з датою смерті військовослужбовця, а також з моментом коли встановлено причинний зв`язок поранення, що призвело до смерті військовослужбовця та його пов`язаність із захистом Батьківщини. Саме сукупність цих двох умов дає підстави стверджувати про виникнення у відповідних осіб, які мають на це право, права на ОГД у сукупному розмірі 15 млн. грн. За умови, якщо причинний зв`язок отриманого поранення, що призвело до смерті військовослужбовця не встановлений, то у жодної з осіб, які навіть і зазначені у ст. 16-1 Закону № 2011-XII не виникає право на отримання ОГД у сукупному розмірі 15 млн. грн. до того моменту, як медичною (військово - лікарською) комісією буде встановлено причинний зв`язок поранення, що призвело до смерті військовослужбовця та його пов`язаність із захистом Батьківщини. Таким чином вирішенню питання про наявність у особи (особі) права на отримання ОГД у розмірі 15 млн. грн. передує встановлення причинного зв`язку поранення військовослужбовця, яке призвело до його смерті та його пов`язаність із захистом Батьківщини. За інших умов (відсутність постанови медичної (військово - лікарської) комісії про встановлення причинного зв`язку поранення) неможливо встановити наявність (відсутність) права на отримання ОГД у розмірі 15 млн. грн. Отже, право на отримання ОГД у розмірі 15 млн. грн. у осіб, передбачених ст.16-1 Закону № 2011-XII виникає не раніше ніж буде встановлено медичною (військово - лікарською) комісією причинний зв`язок поранення, що призвело до смерті військовослужбовця та його пов`язаність із захистом Батьківщини. Так, постановою медичної (військово - лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Запорізькій області» від 21.03.2024 р. № 87 встановлено діагноз та наступний причинний зв`язок захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) ОСОБА_2 : Поранення, яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Таким чином лише починаючи з 21.03.2024 р. можливо обґрунтовано стверджувати про наявність у осіб, передбачених ст.16-1 Закону № 2011-XII, права на отримання ОГД у сукупному розмірі 15 млн. грн. у зв`язку із смертю ОСОБА_2 . На момент встановлення причинного зв`язку поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_2 та його пов`язаність із захистом Батьківщини (21.03.2024 р.) вже був прийнятий Закон України від 09.12.2023 № 3515-IX, згідно з яким до осіб, які мають право на ОГД належать повнолітні діти загиблого військовослужбовця. У даній справі моментом виникнення спірних правовідносин позивач вважає момент направлення особами, які претендують на отримання ОГД відповідної заяви про виплату ОГД разом з іншими документами, передбаченими Порядком №

484. Позаяк в іншому випадку (якщо особа хоч має право на ОГД, але не звернулась за її отриманням) правовідносини щодо призначення та виплати ОГД не виникають, а частка такої особи, яка хоч і набула право, але не реалізувала право на ОГД, розподіляється між іншими особами, які звернулися та мають право на ОГД. Позивач зазначав у позовній заяві про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертались до ВЧ НОМЕР_1 НГУ після 29.03.2024 р., а тому вирішуючи питання про склад осіб, які мають право на ОГД слід застосовувати чинну на момент звернення норму ст. 16-1 Закону № 2011-XII, в редакції Закону України від 09.12.2023 № 3515-IX проте суд першої інстанції не звернув на це увагу та не встановлював вказану обставину (момент реалізації особами в т.ч. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права на отримання ОГД). Застосовуючи правову норму, викладену у ст. 16-1 Закону № 2011-XII, в редакції, яка діяла станом на 26.01.2023 р., суд першої інстанції фактично застосував до спірних правовідносин ретроактивну дію Закону, яка на момент звернення позивача (09.09.2024 р.) була нечинна, при цьому сам Закон № 2011-XII не містить жодних положень, які допускають ретроактивну дію ст. 16-1 Закону № 2011 -XII в частині визначення кола осіб, які мають право на ОГД. З огляду на викладене, позивач вважає, що право на ОГД у позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникло не раніше ніж був встановлений причинний зв`язок поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_2 та його пов`язаність із захистом Батьківщини, а саме 21.03.2024 р. Позивач 09.09.2024 р. направив до ВЧ НОМЕР_1 НГУ заяву про виплату ОГД, яка була отримана ВЧ НОМЕР_1 НГУ 13.09.2024 р. 17.02.2025 р. представник позивача повторно направив заяву про виплату ОГД від 07.02.2025 р. У відповідь на заяву про виплату ОГД від 07.02.2025 р., ВЧ НОМЕР_1 НГУ надіслано лист від 01.04.2025 р. № 3/33/13/1-3140 в якому позивача повідомлено про те, що у ВЧ НОМЕР_1 НГУ видано наказ про виплату ОГД ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03.07.2025 р. Головним управлінням НГУ повідомлено представника позивача про те, що заява позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р. до Головного управління НГУ не надходила, що підтверджується листом Головного управління НГУ від 03.07.2025 р. № 27/13/3-Т-529-Аз. Вважаючи, що ВЧ НОМЕР_1 НГУ допущено протиправну бездіяльність, яка виражається у нерозгляді заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р. ним було заявлено відповідні позовні вимоги. Матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчать про опрацювання ВЧ НОМЕР_1 НГУ заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р., про вчинені дії та вжиті заходи, спрямовані на виконання вимог Порядку № 484 після отримання заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р., не містять інформації про те, у відповідь на яку саме заяву ВЧ НОМЕР_1 НГУ надіслано лист ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 01.04.2025 р. № 3/33/13/1-3140 та будь-яких інших даних які прямо чи опосередковано свідчать про те, що ВЧ НОМЕР_1 НГУ взагалі вчинено будь-які дії для розгляду заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р. З огляду на викладене позивач вважає, що рішення суду від 26.09.2025 р. в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка виражається у нерозгляді заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р. ґрунтується на припущеннях, а під час ухвалення рішення суду в цій частині не з`ясовано в офіційному порядку всіх обставин по справі, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. ВЧ НОМЕР_1 НГУ не наділена повноваженнями щодо визначення наявності або відсутності у особи права на отримання ОГД. Це виключні повноваження Головного управління НГУ. В свою чергу ВЧ НОМЕР_1 НГУ повинна отримати документи про виплату ОГД від заявника, перевірити їх на комплектність та відповідність умовам Порядку № 484, скласти висновок про можливість виплати такій особі ОГД та направити пакет документів до Головного управління НГУ, що прямо передбачено п. 5 Порядку №

484. Так, відповідно до п.5 Порядку № 484 керівник уповноваженого органу в 10-денний строк із дня реєстрації всіх документів подає головному органу військового управління Національної гвардії України (далі - Головне управління НГУ) висновок щодо можливості виплати ОГД членам сім`ї, батькам та утриманцям військовослужбовця, до якого обов`язково додаються документи, визначені пунктом 2 цих Порядку та умов. Отже, на переконання позивача, ВЧ НОМЕР_1 НГУ не має повноважень на власний розсуд визначати наявність або відсутність у громадянина України права на отримання ОГД та залишати будь-яке звернення громадянина без розгляду та належного реагування з тих підстав, що така особа не має права на отримання ОГД. З моменту отримання заяви позивача про виплату ОГД - 13.09.2024 р. ВЧ НОМЕР_1 НГУ мала достатньо часу для перевірки цієї заяви та надсилання відповідного висновку про можливість виплати позивачу ОГД до Головного управління НГУ для прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні ОГД, проте ВЧ НОМЕР_1 НГУ не зробила цього. У зв`язку з тим, що з моменту направлення позивачем заяви про виплату ОГД від 09.09.2024 р. була відсутня будь-яка інформація про результати розгляду, тому представником позивача направлено заяву про виплату ОГД від 07.02.2025 р. На момент направлення заяви про виплату ОГД від 07.02.2025 р. позивач та його представник не володіли інформацією про те, що 23.12.2024 р. Головним управлінням НГУ призначено ОГД Веріховій І.Р. та ОСОБА_4 , а ВЧ НОМЕР_1 НГУ розпочинається процес здійснення такої виплати. ВЧ НОМЕР_1 НГУ отримавши повторну заяву про виплату ОГД від 07.02.2025 р. без зайвого зволікання повідомлено про те, що ОГД вже призначена та виплачується, тому для розподілу ОГД рекомендовано звернутися до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 або до суду. Разом з тим, повторне надсилання заяви про виплату ОГД не змінює того факту, що первинна заява про виплату ОГД була отримана ВЧ НОМЕР_1 НГУ 13.09.2024 р. тобто до вирішення Головним управлінням НГУ питання про призначення ОГД ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому ВЧ НОМЕР_1 НГУ в силу Порядку № 484 зобов`язана була розглянути первинну заяву про виплату ОГД позивачу від 09.09.2024 р., скласти висновок про можливість виплати ОГД позивачу та разом з іншими документами, передбаченими Порядком № 484 направити до Головного управління НГУ для вирішення питання про призначення позивачу ОГД. Під час розгляду справи, в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 НГУ, яка виражається у нерозгляді заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р., судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема не встановлені обставини, які свідчать про вчинені дії та вжиті ВЧ НОМЕР_1 НГУ заходи, спрямовані на здійснення належного розгляду заяви позивача про виплату ОГД від 09.09.2024 р. у повній відповідності до вимог Порядку № 484, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення суду в цій частині позовних вимог. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що ОСОБА_2 з 14.03.2022 р. проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді кулеметника 1 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. 26.01.2023 р. ОСОБА_2 загинув внаслідок отримання поранення під час захисту Батьківщини та з 17.07.2023 р. ОСОБА_2 виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що не оспорюється відповідачем-1. Позивач, звертаючись з позовом, сам зазначає, що днем виникнення у нього права на отримання ОГД є 26.01.2023 р. (дата смерті ОСОБА_2 зазначена у свідоцтві про смерть). Разом з тим, слід зазначити, що станом на 26.01.2023 позивач, як повнолітня особа, відносно якої відсутні відомості про перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 , не мав права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, а отже у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України були відсутні підстави для подання до Головного управління НГУ висновку щодо можливості виплати заявнику одноразової грошової допомоги незалежно від дати подання такої заяви. Як свідчать обставини по справі, солдат ОСОБА_5 - батько позивача, згідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 09.05.2024 року, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації проти України. Згідно з ч. 1 ст. 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на день загибелі військовослужбовця) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Отже, станом на момент загибелі батька позивача, діяла редакція закону, що передбачала наявність права на отримання одноразової грошової допомоги дитині, загиблого військовослужбовця, яка не досягла повноліття. Позивач станом на момент смерті батька вже досяг повноліття. Доказів того, що ОСОБА_1 станом на момент смерті батька перебував на його утриманні, позивачем не надано. При цьому, зміни в законодавстві, яким розширено перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті (загибелі) військовослужбовця, на право позивача не впливає, оскільки станом на день смерті військовослужбовця - обставини, з якою законодавець пов`язує виникнення права на одноразову грошову допомогу, у позивача таке право було відсутнє. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. З 14.03.2022 ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді кулеметника 1 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. 26.01.2023 ОСОБА_2 загинув внаслідок отримання поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується копіями витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 19.07.2023 р. № 176, постанови медичної (військово - лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» від 21.03.2024 р. № 87 та свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . З 17.07.2023 ОСОБА_2 виключений із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 НГУ, що підтверджується копією наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 19.07.2023 р. № 176. 09.09.2024 ОСОБА_1 направлено до ВЧ НОМЕР_1 НГУ заяву про виплату ОГД, яка отримана 13.09.2024, що підтверджується копією заяви про виплату ОГД від 09.09.2024 з додатками, описом вкладення та трекінгом поштового надсилання № 0110315363241. 17.02.2025 представником ОСОБА_1 , адвокатом Ткаліч Д.В. направлено до ВЧ НОМЕР_1 НГУ лист з проханням прийняти до розгляду заяву про виплату ОСОБА_6 . Листом від 01.04.2025 № 3/33/13/1-3140 ВЧ НОМЕР_1 НГУ повідомила, що на підставі рішення Головного управління Національної гвардії України у ВЧ НОМЕР_1 НГУ видано наказ від 24.12.2024 № 2054 про виплату ОГД членам сім`ї ОСОБА_2 : дружині (вдові) ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 , а також запропоновано ОСОБА_1 для вирішення питання щодо розподілу суми ОГД звернутись до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 або до суду. У зв`язку з викладеним ВЧ НОМЕР_1 НГУ повернула заяву про виплату ОГД від 07.02.2025 без розгляду. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо розгляду заяви від 09.09.2024, не погоджуючись із рішенням відповідача-2 та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак вважає помилковими мотиви, з яких суд першої інстнції дійшов такого висновку, з огляду на наступне. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Згідно статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII. Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України. Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII. Згідно ч. 1 ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тобто, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині змісту юридичної категорії «непрацездатні особи» (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття). Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону №2011-XII (в редакції набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ) у випадках, зазначених у пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають соби, зазначені у пункті 4 цієї статті. За приписами пункту 4 статті 16-1 Закону №2011-XII до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан. Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я. Конституційний Суд України ухвалив рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом. Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019). Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами. Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку. Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). Отже, після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень. Колегія суддів зазначає, що єдиними умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених п. 1 Постанови №168 та загибель в період дії воєнного стану. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №160/14225/23. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975). Вказаний Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст). Згідно з п.5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії, в тому числі - заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги. Так, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. Згідно з частиною третьою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках. Відповідно до ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент звернення за призначення одноразової грошової допомоги) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Згідно п.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Так, після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, позивач є сином загиблого ОСОБА_2 . Отже, станом на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця від 09.09.2024 року положення постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачали віднесення дітей загиблого військовослужбовця, до осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Оскільки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач звернувся за отриманням одноразової грошової допомоги 09.09.2024 року, тобто в межах 3 років з дня смерті військовослужбовця, з огляду на приписи ст.ст. 3, 7 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення до відповідача-1 позивач мав право на отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги. Колегія суддів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено застосування положень статті 16-1 вказаного закону в редакції на момент смерті військовослужбовця, у випадку якщо положення такої статті в подальшому буде змінено. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що застосуванню підлягає норма у редакції чинній на день смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , визначеній згідно свідоцтва про смерть ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки саме із фактом смерті (загибелі) пов`язується виникнення права на таку виплату та, відповідно, визначається перелік осіб, які мають таке право. Водночас, надаючи оцінку можливості реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, з огляду на те, що така допомога вже була розподілена між іншими членами сім`ї, колегія суддів враховує наступне. Зміст норми пункту 2 Постанови № 168, та пункту 15 Порядку № 484 свідчить, що законодавець чітко розмежував право на призначення одноразової грошової допомоги (як елемент державної гарантії соціального захисту) та право на її отримання (як стадію реалізації цієї гарантії у конкретних правовідносинах). Однак зазначене положення не створює нового суб`єктивного права на повторне призначення або «донарахування» одноразової грошової допомоги щодо конкретного загиблого військовослужбовця після того, як така допомога вже була розподілена між іншими членам його сім`ї. Його зміст спрямований на розширення часових меж застосування закону до неврегульованих випадків, однак не вбачає покладення на державу додаткового бюджетного зобов`язання у межах одного і того самого випадку загибелі військовослужбовця. Законодавець, розширюючи коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, не змінював установленого статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ принципу рівності часток між усіма отримувачами та не передбачав покладення на державу фінансового зобов`язання держави понад фіксовану суму, визначену Постановою №

168. Таким чином право позивача на одноразову грошову допомогу не втрачається, однак може бути реалізоване виключно в межах уже виплаченої суми шляхом перерозподілу часток між отримувачами за правилами, встановленими пунктом 2 Постанови № 168 та пунктом 15 Порядку №

484. Таким чином, коли одноразова грошова допомога вже була призначена іншим членам сім`ї загиблого, у такій ситуації реалізація права позивача як члена сім`ї загиблого можлива лише у спосіб, прямо передбачений пунктом 15 Порядку № 484 та абзацом тринадцятим пункту 2 постанови КМУ № 168, - шляхом перерозподілу вже виплаченої суми між отримувачами за їх взаємною згодою або в судовому порядку. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в подібних правовідносинах в постанові від 17 листопада 2025 року у справі № 560/12192/24. Судом першої інстанції встановлено та матералами справи підтверджено, що одноразова грошова допомога була призначена та виплачується дружині загиблого військовослужбовця (вдові) ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 на підставі рішення комісії Головного управління Національної гвардії України у формі протоколу від 23.12.2024 р. №798/168. За таких умов відсутні підстави для повторного призначення одноразової грошової допомоги за цього ж військовослужбовця його повнолітньому сину, оскільки призначення у межах відповідного бюджетного зобов`язання держави вже відбулася, а правовідносини з її розподілу є завершеними. Таким чином, бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги не позбавляє позивача права на відповідну частку такої допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Це право зберігається, однак не може бути реалізоване шляхом зобов`язання відповідача-1 розглянути заяву позивача, оскільки після призначення та виплати такої допомоги первинним отримувачам таке призначення є неможливим, а подальше вирішення питання про отримання коштів має приватноправовий характер. Після ухвалення відповідачем рішення про первинний розподіл і виплату допомоги його повноваження вважаються вичерпаними. Відтак питання визначення належної позивачу частки переходить у сферу приватноправових відносин між отримувачами, а за відсутності згоди між ними спір може бути вирішений судом, виходячи з принципу рівності прав усіх членів сім`ї загиблого військовослужбовця та з урахуванням гарантій, передбачених статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ. Крім того, колегія суддів враховує, що жодних доказів протиправності рішення Головного управління Національної гвардії України у формі протоколу від 23.12.2024 р. №798/168, яке позивач просить скасувати, не наведено. Тобто, у випадку, коли одноразова грошова допомога вже призначена та розподілена реалізація права члена сім`ї загиблого здійснюється не через зобов`язання суб`єкта владних повноважень належним чином розглянути подану позивачем заяву, а шляхом пред`явлення вимоги до фактичних отримувачів коштів про перерозподіл належної їй частки у встановленому законом порядку. Такий підхід узгоджується з: - положеннями пункту 2 Постанови № 168, п. 15 Порядку № 484 які визначають єдиний правовий механізм перерозподілу вже призначеної допомоги; - статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ, що гарантує рівність прав усіх отримувачів на частку допомоги; - принципами правової визначеності та справедливості, оскільки держава вже виконала свій обов`язок щодо виплати загальної суми допомоги, а подальший розподіл належить до компетенції суду або узгоджених дій самих отримувачів. Таким чином, доводи апелянта (позивача) про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог суперечить приписам положеннь пункту 2 Постанови № 168, п. 15 Порядку №

48. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог оскільки позивачем не підтверджено, що він є особою в розумінні положень ч. 1 ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, рішення суду першої інстнції в мотивувальній частині рішення підлягає зміні. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року в адміністративній справі №280/6173/25 - задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року в адміністративній справі №280/6173/25, доповнивши її висновками в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року в адміністративній справі №280/6173/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя С.В. Сафронова