Постанова 4851 № 480/4640/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 р. Справа № 480/4640/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського окружного адміністративного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 04.11.24 по справі № 480/4640/24 за позовом ОСОБА_1 до Сумського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Сумського окружного адміністративного суду (далі відповідач, апелянт), в якій просив: -визнати протиправним та скасувати наказ Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині здійснення йому перерахунку та встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році (з 01 січня 2024 року); -зобов`язати Сумський окружний адміністративний суд здійснити йому перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" та наказу Сумського окружного адміністративного суду "Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_2 " від 23 травня 2023 року №97-ОС з 01 січня 2024 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині встановлення ОСОБА_1 , завідувачу сектору інформаційних технологій, з 01 січня 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад п`ятнадцять років. Зобов`язано Сумський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" та наказу Сумського окружного адміністративного суду про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_2 від 23 травня 2023 року №97-ОС, починаючи з 01 січня 2024 року, із урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що з 1 січня 2024 року одні й ті самі правові відносини щодо виплати державним службовцям надбавки за вислугу років по-різному регулюються двома актами однакової юридичної сили (законами України), які є чинними. А саме : пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (далі- Закон №3460-IX) порівняно з ч.1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII ( далі-Закон № 889-VIII) зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. Вказав, що подолання колізії у регулюванні умов оплати праці державних службовців, яка виникла у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», є визначальним при вирішенні цього спору. Апелянт зазначив, що згідно з пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць. Таким чином, правове регулювання оплати праці державних службовців нормами Закону України «Про державну службу» не є варіативним залежно від будь-яких чинників, як от наприклад, проведення класифікації посад державної служби. Однак пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», на думку апелянта, врегульовує вужче коло правовідносин, ніж стаття 52 Закону України «Про державну службу», оскільки визначає на період 2024 року умови оплати праці державних службовців тільки тих державних органів, які провели класифікацію посад державної служби. Таким чином, у 2024 році норми пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» є спеціальними відносно норм статті 52 Закону України «Про державну службу», а отже саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Апелянт вказав, що положення пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» на час розгляду цієї справи не були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Крім того, абзацом 4 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, вони підлягали обов`язковому застосуванню відповідачем у спірних правовідносинах. З огляду на те, що Закон України «Про державну службу» не є винятково спеціальним у сфері регулювання відносин державної служби, а пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» як такий, що врегульовує вужче коло правовідносин, у межах свого правового регулювання, на думку апелянта, є спеціальним по відношенню до статті 52 Закону України «Про державну службу», то у суду немає підстав для висновку, що відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» суперечать Конституції України. Отже, твердження суду першої інстанції, що дії відповідача є протиправними, є необґрунтованими. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 28.05.2021 Сумським окружним адміністративним судом прийнято наказ №99-ОС про призначення ОСОБА_1 на посаду завідувача сектору інформаційних технологій з 01.06.2021, як такого, що пройшов за конкурсом, з посадовим окладом 7950,00 грн відповідно до штатного розкладу (а.с.5). Згідно з наказом Сумського окружного адміністративного суду №97-ОС від 23.05.2023 завідувачу сектору інформаційних технологій Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 23.05.2023 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 45% посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад п`ятнадцять років (а.с.6). Відповідно до наказу Сумського окружного адміністративного суду №4-ОС від 09.01.2024 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату суду» , завідувачу сектору інформаційних технологій ОСОБА_1 з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад п`ятнадцять років (а.с.4-9). Не погодившись з наказом Сумського окружного адміністративного суду №4-ОС від 09 січня 2024 року, позивач звернувся із цим позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин з 01.01.2024 діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям: пункт 12 Прикінцевих положень Закону №3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та частина 1 статті 52 Закону № 889-VIII, яка поширюється на всіх державних службовців. Водночас, пункт 12 Прикінцевих положень Закону №3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір надбавки за вислугу років на державній службі, ніж це передбачено частиною 1 статті 52 Закону № 889-VIII. Суд зазначив, що за умов спірних правовідносин спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про державну службу", а не Закон про затвердження бюджету України на відповідний рік. Суд вказав, що у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. З огляду на викладене, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме: ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а не п. 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон України № 1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює Державна судова адміністрація України (ДСА України) - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють ТУ ДСА України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів. Згідно із частиною 1 статті 150 Закону України № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Правовий статус державного службовця та відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає Закон № 889-VІІІ. У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення). Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України № 889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частинами першою, другою статті 50 Закону України № 889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Відповідно до статті 52 Закону України №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Пунктом 10 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу. Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми Закону України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Набрання чинності Законом України № 3460-ІХ (зокрема, пунктом 12 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивача враження, що з 01.01.2024 питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві. Таку «колізію» позивач пропонував вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на його переконання, в цій ситуації є приписи Закону України № 889-VIII. З таким підходом у цій справі погодився й суд першої інстанції, зробивши висновок про неможливість застосування норм Закону України № 3460-ІХ до спірних правовідносин. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Верховна Рада України 09.11.2023 ухвалила Закон України № 3460-IX, відповідно до якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України № 889-VIII. Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення даної справи є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру цієї надбавки: законодавства про державну службу чи про державний бюджет. Вказане питання вирішувалося під час розгляду зразкової справи за наслідком якого ухвалено постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24, у якій визначені наступні ознаки типової справи: позивач державний службовець місцевого загального суду, якому з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; відповідачі місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач; предмет спору розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік; спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX; предмет позову позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов`язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Враховуючи, що дана справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24, висновки такої постанови є обов`язковими для суду при ухваленні рішення у даній справі. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 висловлені наступні узагальнені висновки: «Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби». Отже, Законом № 3460-IX запроваджено норму, яка відрізняється від норми частини 1 статті 52 Закону № 889-VIII щодо зменшення максимальної межі розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшення розміру самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. При цьому визначено випадки (пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX ) коли умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються, а саме : для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Тобто, Законом № 3460-IX на 2024 рік запроваджено інше правове врегулювання умов та порядку оплати праці державних службовців, зокрема, щодо структури заробітної плати державного службовця та порядку обчислення надбавки за вислугу років. Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на те, що Закон № 3460-IX містить застереження, що Закон № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Водночас і у частині 2 статті 5 Закону № 889-VIII вказано, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. А таким законом у спірних відносинах є саме Закон № 3460-IX. Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 зазначено : «Саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці. Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу. Тож відповідно до обставин, встановлених судами у цій зразковій справі, мало місце не зменшення розміру заробітної плати державного службовця, а перерозподіл її складових як елемент запровадження загальнонаціональної реформи». З урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, який зупинив дію приписів Закону №889-VIII і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивача, то й підстави для задоволення позову відсутні. Також колегія суддів звертає увагу, що відповідні приписи абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX не визнані неконституційними, так само немає підстав для власного висновку за частиною 4 статті 7 КАС України, адже у спірних правовідносинах зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не призвело до звуження соціальних прав і гарантій державного службовця, зокрема і його права на належний рівень оплати праці. За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам у справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна визнати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сумського окружного адміністративного суду - задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 480/4640/24 - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сумського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк