Постанова Хмельницький апеляційний суд № 607/18034/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Хмельницький Справа № 607/18034/24 Провадження № 22-ц/820/1124/26 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Дубова М.В. з участю представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/18034/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року в складі судді Марциновської І.В. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У серпні 2024 року АТ «Універсал Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову банк посилався, що 06 лютого 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11/037-К, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 35 000 доларів США строком до 05 лютого 2022 року. У подальшому, 10 грудня 2011 року та 14 грудня 2011 року, між банком та ОСОБА_2 були укладені додаткові угоди, якими змінено процентні ставки. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 07 лютого 2007 року, предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 29 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір до договору іпотеки, а 14 грудня 2011 року договір про внесення змін до іпотеки, при цьому предмет іпотеки не змінено. Крім цього, 14 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договори поруки. Через неналежне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 11/037-К станом на 18 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 23 816,93 доларів США. З метою захисту свої прав, у січні 2015 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, справа № 464/361/15-ц. У свою чергу, ОСОБА_4 в межах вказаної справи подала до суду зустрічний позов до АТ «Універсал Банк» про припинення поруки. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року у справі № 464/361/15-ц позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США, що станом на 09 липня 2021 року еквівалентно 649 964,02 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договорами поруки від 06 лютого 2007 року № 11/037 та від 14 грудня 2011 року № б/н, укладеними між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 . Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у справі № 464/361/15-ц рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 , як солідарного боржника ОСОБА_2 , на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки, справа № 607/17808/15. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року, у справі № 607/17808/15 визнано недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 , додатковий договір до договору іпотеки від 29 лютого 2008 року та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 14 грудня 2011 року. Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 квітня 2017 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Новим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у справі № 607/17808/15 у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №607/17808/15 скасовано постанову апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року залишено без змін. Позивач вказував, що 01 липня 2016 року на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15 (ще до його скасування) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки від 07 лютого 2007 року. У подальшому, 05 липня 2016 року, ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_5 , яка 08 липня 2019 року відчужила її ОСОБА_1 . Позивач вважав такі дії недобросовісними, з огляду на тривале судове оскарження дійсності договору іпотеки. посилався, що у цьому випадку припинення відповідного запису в реєстрі не є припиненням іпотеки. Також банк зазначав, що ОСОБА_1 знала або повинна була знати про ризики придбання спірної квартири, а тому презумпція її добросовісності спростовується. Станом на день подання позову сума несплаченої заборгованості за судовим рішенням становить 21 160,48 доларів США. Тому посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк» просило суд: визнати АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3159361101) на підставі договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за №519, додаткового договору від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 639, договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за №3559; в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 року та додатковими угодами до нього від 10 грудня 2011 року і від 14 грудня 2011 року у сумі 21 160,48 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону, за ціною, визначеною при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про припинення іпотеки лише на підставі внесення запису до Державного реєстру прав щодо її припинення, не врахувавши, що судові рішення, на яких ґрунтувалися ці записи, згодом були скасовані. Реєстраційний запис про припинення іпотеки не є правовою підставою для визнання припинення самого зобов`язання, а тому іпотека залишається чинною, а АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем. ОСОБА_1 як новий власник квартири не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки на момент придбання нерухомості в державних реєстрах уже були відомості про скасування судового рішення, яким раніше іпотеку було визнано недійсною, а також містились посилання на відповідну судову справу. Отже, вона могла й повинна була знати про спірність майна. Також суд першої інстанції не врахував факту наявності чинного судового рішення у справі №464/361/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості, яка досі не погашена, а тому у банку є всі законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статей 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку». У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Оприск Л.Є. просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Вказує, що на момент придбання квартири 8 липня 2019 року в державних реєстрах не було відомостей про іпотеку чи інші обтяження, тому відповідачка діяла добросовісно. Відомості про іпотеку були виключені на підставі чинного на той час рішення суду, і їх поновлення є неправомірним та порушуватиме право власності добросовісного набувача квартири ОСОБА_1 . Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3159361101) на підставі договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 519, додаткового договору від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 639, договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 3559. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 року та додатковими угодами до нього від 10 грудня 2011 року та від 14 грудня 2011 року у сумі 21 160,48 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону, за ціною, визначеною при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного суду від 25 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Оприск Л.Є. задоволено частково, постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків суджу обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено, що 06 лютого 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11/037-К, за умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у сумі 35 000 доларів США на строк до 05 лютого 2022 року зі сплатою процентів у розмірі 10,5 % річних. 10 грудня 2011 року та 14 грудня 2011 року ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 укладали додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювались розміри процентних ставок за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 07 лютого 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано майнові права на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 519. 29 лютого 2008 року ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 уклали додатковий договір до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, відповідно до якого сторони погодили, що предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Тернопільської міської ради 05 лютого 2008 року. 14 грудня 2011 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 уклали договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року (далі - Договір про внесення змін та доповнень). Пунктом 4.1 Договору про внесення змін та доповнень передбачено можливість звернення стягнення Іпотекодержателем на предмет іпотеки у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, зокрема, у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором. Згідно з пунктом 4.2 указаного Договору про внесення змін та доповнень звернення стягнення здійснюється на підставах: - рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя; - за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя. Відповідно до пункту 4.5 Договору про внесення змін та доповнень звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку». Крім цього, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 лютого 2007 року, 14 грудня 2011 року між ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки. У січні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 816,93 доларів США, з яких: 2 537,40 доларів США прострочена заборгованість по кредиту; 18 395,62 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту; 2 629,81 доларів США - відсотки; 254,10 доларів США пеня і 26 січня 2015 року ухвалою суду було відкрито провадження за даним позовом. ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до АТ «Універсал Банк» про припинення поруки. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року у справі № 464/361/15 позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США, що станом на 09 липня 2021 року еквівалентно 649 964,02 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договорами поруки від 06 лютого 2007 року № 11/037 та від 14 грудня 2011 року № б/н, укладеними між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 . Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у справі № 464/361/15 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 , як солідарного боржника ОСОБА_2 , на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2023 рокуу справі № 464/361/15 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року залишено без змін. У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я., реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки(справа №607/17808/15). Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15 позов задоволено частково та визнано недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 519, додатковий договір від 29лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 639, договір про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3559. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року залишено без змін. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 386228661, дата та час формування 10 липня 2024 року 11:17:19) 01 липня 2016 року у відповідні державні реєстри внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою зазначені рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі №607/17808/15. На підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т., ОСОБА_3 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_5 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У подальшому, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у справі №607/17808/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я., Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, додаткового договору від 29 лютого 2008 року та договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року недійсними та зобов`язання вчинити дії. 08 липня 2019 року ОСОБА_5 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О. П. Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №607/17808/15 постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року залишено без змін. Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Ориск Л. Є. заявлено про необхідність застосування судом строку позовної давності, з посиланням на те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з січня 2015 року, коли позивач, пред`явивши позов у справі № 464/361/15 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру Іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення. Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 вказаної постанови дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру Іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру Іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі Іпотек. У пункті 9.8 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Встановлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року були скасовані рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі №607/17808/15, на підставі яких 01 липня 2016 року у відповідні державні реєстри внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у справі №607/17808/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним. Разом із тим, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 липня 2016 року ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_5 , яка 08 липня 2019 року продала її ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О. П. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру Іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/ відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі Іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі Іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21. Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21. У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21. У справі, яка переглядається, встановлено, що у відкритих джерелах, зокрема, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному Реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна наявні записи про те, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була предметом іпотеки та про те, що іпотека була припинена на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15-ц. Відповідачка ОСОБА_6 придбала квартиру 08 липня 2019 року, тобто після скасування зазначеного вище рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15-ц ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року та після ухвалення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 січня 2019 року рішення у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки (під час апеляційного провадження щодо перегляду вказаного рішення). Таким чином, інформація щодо спору про чинність договору іпотеки від 07 лютого 2007 року у цивільній справі № 607/17808/15-ц станом на час придбання ОСОБА_6 спірної квартири була наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а судові рішення у цивільній справі № 607/17808/15-ц були наявні у Державному реєстрі судових рішень. Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що відповідачка мала фактичну можливість та юридичний обов`язок перевіряти правовий статус об`єкта майна, в тому числі історію його обтяжень і судових спорів, як покупець мала діяти розумно та обачно, за наявності подібної інформації в неї мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо належності та правомірності набуття права власності на спірне нерухоме майно, а тому ОСОБА_6 при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2019 року не діяла добросовісно. Такий правовий висновок викладений також в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року в даній цивільній справі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в позові з підстав того, що станом на 08.07.2019 відомості щодо іпотеки чи обтяження спірної квартири, у відповідних державних реєстрах були відсутні та відповідач, діючи добросовісно, покладалася на ці відомості, не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, є помилковими та не відповідають обставам справи.. Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 06 лютого 2007 року у сумі 21 160,48 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Таким чином, за встановленої наявності заборгованості за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 року та її розміру, що підтверджений судовими рішеннями у цивільній справі № 464/361/15, а також наявності чинного іпотечного договору, колегія суддів вважає, що банком з огляду на положенняЗакону України «Про іпотеку» правильно обрано спосіб захисту порушеного право, шляхом визнання за АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем спірної квартири та звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її реалізації на електронних торгах у порядку виконавчого провадження, а тому позов є підставним та обґрунтованим. Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Ориск Л. Є. заявлено про необхідність застосування судом при вирішенні спору строку позовної давності, з посиланням на те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з січня 2015 року, коли позивач, пред`явивши позов у справі № 464/361/15 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п`ята статті 267 ЦК України). У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем». При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права, в їх сукупності як обов`язкові складові визначення початку перебігу позовної давності. Велика Палата Верховного Суду, зауважувала, що слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням та про звернення стягнення на предмет іпотеки. Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц). У даній справі встановлено, що кредитор у спірних правовідносинах в січні 2015 року звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 816, 93 доларів США станом на 18 грудня 2014 року внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором з повернення кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання саме на січень 2015 року, момент звернення з позовом до суду, і судовими рішеннями Сихівського районного суду м. Львова від 09.07.2021 року та Львівського апеляційного суду від 12.07.2022 у справі № 464/361/15 вказану заборгованість було стягнуто на користь банку. Таким чином перебіг строку позовної давності для звернення до суду позовом про звернення стягнення на предметі іпотеки слід обчислювати з січня 2015 року, коли позивач, пред`явивши відповідний позов у справі № 464/361/15 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 11/037-К від 06.02.2007 року, а з даним позовом про звернення стягнення на предметі іпотеки банк звернувся 20 серпня 2024 року, тобто з пропуском такого строку. Така ж правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/13805/16 від 14 червня 2023 року та постанові Верховного Суду у справі № 522/6970/19 від 02 грудня 2025 року за аналогічних правовідносин. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позов банку є обґрунтованим, позивачем доведено порушення свого права та обрано правильний спосіб захисту порушеного права, однак ним пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом свого порушеного права без поважних причини і саме у зв`язку з цим слід відмовити в задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції, правильно відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача, в той же час помилився з мотивами такої відмови, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення в слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови, а в іншій частині - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. В решті рішення залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року. Суддя А.М. Костенко Л.М. Грох О.І. Ярмолюк .