Постанова 4851 № 520/5740/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 р.Справа № 520/5740/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 18.03.26 у справі № 520/5740/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" (далі також позивач, ТОВ "АПК ТРИПІЛЛЯ") звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також відповідач), в якому просило: 1) визнати протиправними дії ГУ ДПС у Харківській області щодо неприйняття загальної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ТРИПІЛЛЯ» за звітній період 2026 рік №9038427021 від 20.02.2026, а загальну податкову декларацію Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ТРИПІЛЛЯ» за звітній період 2026 рік №9038427021 від 20.02.2026 вважати поданою та прийнятою ГУ ДПС у Харківській області 20.02.2026; 2) визнати протиправними дії ГУ ДПС у Харківській області щодо непідтвердження Товариству з обмеженою відповідальністю «АПК ТРИПІЛЛЯ» статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2026 рік та скасування реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ТРИПІЛЛЯ» платником єдиного податку четвертої групи; 3) зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області відновити в реєстрі платників єдиного податку інформацію про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ТРИПІЛЛЯ» платником єдиного податку четвертої групи. Разом із позовом ТОВ "АПК ТРИПІЛЛЯ" подано заяву про забезпечення позову, в якій викладені вимоги про зупинення дії рішень Головного управління ДПС у Харківській області щодо неприйняття загальної податкової декларації Товариства на 2026 рік, непідтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2026 рік, скасування реєстрації Товариства платником єдиного податку від 25.02.2026 за №№9340/6/20-40-04-13-06 та від 03.04.2026 за №10786/6/20-40-04-13-06. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" про забезпечення позову від 16.03.2026 залишено без задоволення. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неврахування усіх обставин у справі просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким застосувати забезпечення позову, зазначені у заяві від 16.03.2026. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції в порушення норм матеріального права, які мали бути застосовані під час розгляду заяви і яким мало бути надане чітке тлумачення згідно з текстом такої норми та неврахування фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції неправильно дав оцінку та тлумачення, зробив неправильні висновки при застосуванні відповідної норми права. Неприйняття контролюючим органом податкової звітності, яка відповідає вимогам ст. 48 Податкового кодексу України, скасування реєстрації позивача платником єдиного податку без належних підстав та у спосіб не передбачений законом, всупереч усталеній судовій практиці є, на думку позивача, грубим та очевидним порушенням закону. Звертає увагу, що втрата позивачем статусу платника єдиного податку абсолютно змінює для нього умови ведення господарської діяльності, правила визначення прибутку та неминуче призведе до зупинення діяльності і, як наслідок, до порушення укладених договорів, невиконання зобов`язань, застосування штрафних санкцій, вивільнення працівників тощо. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він уважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України). Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Так, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Згідно зі статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, визначені у ч. 2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. Також суд апеляційної інстанції наголошує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване, зокрема, на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права особи. Тобто заходи забезпечення адміністративного позову вживаються судом у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18. Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Апеляційний суд наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19. Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. За змістом заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, ТОВ "АПК ТРИПІЛЛЯ" вказує, що оскаржувані дії Головного управління ДПС у Харківській області є протиправними, оскільки подана позивачем загальна податкова декларація відповідала вимогам статті 48 Податкового кодексу України та не містила порушень, які є підставою для її неприйняття, а отже, контролюючий орган був зобов`язаний її прийняти. Крім того, за твердженням позивача відмова у прийнятті декларації з формальних підстав, пов`язаних із зазначенням коду КАТОТТГ, суперечить змісту форми декларації та нормам податкового законодавства. Також за твердженням позивача скасування реєстрації позивача як платника єдиного податку здійснено без прийняття належного рішення, без проведення документальної перевірки та поза межами визначеної законом процедури, що свідчить про перевищення повноважень відповідачем та порушення принципу законності діяльності органів державної влади. За доводами позивача невжиття заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення та фактичної неможливості ефективного захисту і поновлення порушених прав позивача, оскільки на час розгляду справи ТОВ "АПК ТРИПІЛЛЯ" вже позбавлене статусу платника єдиного податку четвертої групи, що змушує його перейти на загальну систему оподаткування, здійснювати податковий і бухгалтерський облік за іншими правилами, нести значно більше податкове навантаження, наражатися на ризик розірвання договірних відносин із контрагентами та зазнавати додаткових витрат, пов`язаних із перебудовою господарської діяльності. Водночас, у разі подальшого відновлення статусу платника єдиного податку за результатами розгляду справи позивач буде змушений здійснювати складні та витратні коригування податкового обліку як власного, так і своїх контрагентів, що істотно ускладнить виконання рішення суду та не забезпечить повного й ефективного поновлення порушених прав. Разом з тим колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені позивачем обставини не є підставою для забезпечення адміністративного позову відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України. Так, у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно з п.37.3 ст.37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб. Відповідно до п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк, у зв`язку з чим сам по собі факт оскарження дій контролюючого органу або наявність спору не припиняє та не зупиняє виконання податкового обов`язку, а ухвала про забезпечення позову не визначена податковим законодавством як підстава для звільнення платника від виконання такого обов`язку. Водночас суд бере до уваги, що наслідком оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень може бути виникнення у заявника обов`язків щодо сплати податків за правилами загальної системи оподаткування, у тому числі податку на додану вартість (розділ V Податкового кодексу України), податку на доходи фізичних осіб (розділ IV Податкового кодексу України) та військового збору (пункт 16 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України), однак такі обставини самі по собі не свідчать про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки необхідність виконання податкового обов`язку та пов`язані з цим витрати є звичайним наслідком правового регулювання податкових відносин. Також у разі задоволення позову сплачені заявником грошові суми на виконання відповідного податкового обов`язку підлягають поверненню у порядку статті 43 Податкового кодексу України як помилково або надміру сплачені грошові зобов`язання, що свідчить про відсутність ризику безповоротних втрат для заявника, а тому доводи щодо значного обсягу витрат або складності ведення господарської діяльності не можуть розцінюватися як достатня та самостійна підстава для вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичне настання станом на момент розгляду заяви правових наслідків у вигляді анулювання реєстрації платника єдиного податку та виключення з відповідного реєстру, що також виключає наявність очевидної загрози порушення його прав у розумінні статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у цьому випадку, з огляду за зміст доводів та відсутність доказів існування об`єктивної (а не уявної) загрози невідновлення прав (інтересів) позивача у майбутньому, забезпечення позову до вирішення справи по суті, вимогам якого ще не надано належної правової оцінки у межах спору про оскарження дій суб`єкта владних повноважень, свідчить про відправлення правосуддя без застосування таких принципів адміністративного судочинства як гласність, відкритість, рівність, змагальність тощо, а також про фактичне розв`язання спору по суті до постановлення рішення у справі, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Матеріалами справи не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких заявник звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову відповідно до вимог статті 150 КАС України. Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів ураховує, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 520/5740/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення залишено без задоволення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК ТРИПІЛЛЯ" залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі № 520/5740/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 15.05.2026