Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/5145/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 року м. Рівне Справа № 570/5145/25 Провадження № 22-ц/4815/630/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Алло» розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Кушнір Н.В. у м. Рівне, в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» про захист прав споживачів, стягнення бонусів, пені, штрафу та компенсації моральної шкоди. Просив суд: - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу еквівалент 300 грн. у грошовому вираженні (у національній валюті - гривні) за виконання умов акції «Кешбек за фідбек!», замість бонусів «Алло Гроші»; - стягнути з відповідача пеню у розмірі 3% від суми 300 грн. за кожен день прострочення виконання зобов`язання, з 05.10.2025 і до дня фактичного виконання, - стягнути з ТОВ «Алло» збитки у подвійному розмірі вартості зобов`язання (600 грн.) за введення споживача в оману та порушення принципу добросовісності, - стягнути з ТОВ «Алло» судові витрати. 14 жовтня 2025 року позивач у поданій через систему «Електронний суд» заяві просив збільшити позовні вимоги, доповнивши їх таким пунктом: - визнати дії ТОВ «Алло» такими, що перешкоджають його свободі слова та праву на поширення інформації, гарантованим ст.34 Конституції України та ст.10 Європейської конвенції з прав людини, у зв?язку з відмовою опублікувати відеовідгук від 15.10.2025, у якому позивач висловив критику недоброчесної діяльності відповідача, а також відмовою надати конкретне обґрунтування та дані відповідальної особи; ?? - визнати зазначені дії відповідача продовженням системного порушення прав споживача та свободи вираження поглядів, що є складовою предмета даного позову. 22 жовтня 2025 року позивач подав через систему «Електронний суд» заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить: 1) зобов`язати ТОВ «Алло» не пізніше ніж у п?ятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили внести зміни до офіційного вебсайту компанії, а саме: - замінити неінформативне та приховане гіперпосилання, що веде на сторінку з детальними умовами акції на чітку та зрозумілу кнопку (елемент інтерфейсу користувача), яка відповідає загальноприйнятим принципам Ul-дизайну (зокрема доступності, видимості, контрастності та логічного розміщення); - забезпечити, щоб зазначена кнопка була візуально доступною для користувача без необхідності додаткових дій (розгортання прихованих блоків, вчитування в текст, тощо); - або розмістити детальні умови акції безпосередньо на сторінці її опису, на одному рівні з основною рекламною інформацією. 2) Зобов`язати ТОВ «Алло» нарахувати та виплатити позивачу еквівалент 300 грн. у грошовому вираженні (у національній валюті) за виконання умов акції «Кешбек за фідбек!» за відгук від 05.10.2025; нарахувати та виплатити позивачу еквівалент 300 грн. у грошовому вираженні за виконання умов акції за відгук від 15.10.2025; виплатити 140 грн. у грошовому вираженні за ненарахування обіцяних коштів за замовлення №307096315, які мали бути нараховані до 18.10.2025. 3) Стягнути з ТОВ «Алло» пеню у розмірі 3% від суми зобов?язань, визначених нижче, у національній валюті гривні, за кожен день прострочення, а саме: ??за невиплату 300 грн. (відеовідгук від 05.10.2025) пеня нараховується з 05.10.2025 до дня фактичної виплати або до дати винесення судового рішення; ??за невиплату 300 грн. (відеовідгук від 15.10.2025) пеня нараховується з 15.10.2025 до дня фактичної виплати або до дати винесення судового рішення; за ненарахування 140 грн. (кошти за купівлю, замовлення №307096315) - пеня нараховується з 18.10.2025 до дня фактичного виконання зобов?язання або до дати винесення судового рішення. 4) Стягнути з ТОВ «Алло» збитки у подвійному розмірі вартості зобов?язань (600 грн + 600 грн = 1200 грн) за введення споживача в оману та порушення принципу добросовісності. 5) ???Визнати дії ТОВ «Алло» такими, що перешкоджають свободі слова позивача, гарантованій ст.34 Конституції України та ст.10 ЄСПЛ, у зв?язку з відмовою опублікувати відеовідгук від 15.10.2025, у якому позивач висловив критику недоброчесної діяльності відповідача, спираючись на власний досвід; ???6) Стягнути з ТОВ «Алло» моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. у зв?язку з погіршенням психоемоційного стану позивача, спричиненим протиправними діями відповідача. ???7) Стягнути з ТОВ «Алло» всі судові витрати. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване відсутністю належних, достатніх і достовірних доказів, які б свідчили про недобросовісність відповідача при проведенні акції «Кешбек за фідбек!»", невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, також доказів вчинення щодо позивача обману. Суд також врахував недоведеність покликань позивача на те, що правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок придбання товару, вчинені відповідачем із застосуванням діяльності (дії або бездіяльності), що ввела споживача в оману, шляхом спонукання надати відеовідгук через надання неправдивої чи неповної інформації про проведення акції, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для відшкодування позивачу відповідачем моральної шкоди. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції формально зазначив про наявність доказів у справі, однак фактично не здійснив їх повного та безпосереднього дослідження, що є порушенням ст. 76, 77, 89 ЦПК України. Додає, що суд обмежився констатацією позиції відповідача, не здійснивши аналізу змісту відеозаписів, що прямо суперечить принципу безпосередності дослідження доказів та вимогам ст. 89 ЦПК України. Стверджує, що суд першої інстанції не застосував імперативні норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, зокрема, ст. 4, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а також усталеної практики Верховного Суду, за якими усі неясні, двозначні або приховані умови договорів, публічних оферт та маркетингових акцій тлумачаться на користь споживача. Вважає, що суд неправильно розподілив тягар доказування у споживчому спорі, поклавши обов`язок доказування правомірності дій продавця на споживача. Вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом безпідставної відмови у витребуванні доказів, що мають істотне значення для справи. З наведених просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У поданому на апеляційну скаргу відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «Алло» вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 02 жовтня 2025 року позивач реалізував свій намір на придбання мобільних телефонів у магазині ТОВ «Алло» по АДРЕСА_1 (номер замовлення 307096315 /копія фіскального чека №53403509), при цьому фізично ці телефони в магазині отримала його мати. 14 жовтня 2025 року він придбав ще телефони, які отримали його знайомі. Дані факти сторони не заперечують. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті відповідача (https://allo.ua/ua/usercontent/), клієнтам, які купували у мережі «Алло» товари (у карточці товару яких продавцем зазначено ОСОБА_3 ) та залишили відеовідгук/відеоогляд придбаних товарів, або фотовідгук, або текстовий відгук, можуть бути нараховані « ОСОБА_4 » за умовами акції «Кешбек за фідбек!». Критерії: в?ідгук повинен бути виключно за придбаний товар від 999 грн, в?ідгук повинен бути унікальним, тобто зробленим ексклюзивно для «Алло» і не бути скопійованим з інших джерел; якщо це відеовідгук, то в кадрі має бути фірмова атрибутика компанії «Алло», наприклад: пакет з логотипом «Алло», або на фоні зйомки може використовуватися ноутбук чи монітор, на якому буде відкрита будь-яка сторінка сайту allo.ua і т.д. при цьому тривалість відео не може перевищувати 15 хвилин. Фінальне рішення про нарахування бонусних гривень за відгуки приймає компанія «Алло». 05 жовтня 2025 року позивач залишив відеовідгук про придбані товари через офіційний сайт відповідача, однак йому не були нараховані «Алло Гроші» за відеовідгук, оскільки відеовідгук не відповідав критеріям, описаним в офіційних правилах акції на сторінці https://allo.ua/ua/usercontent/, а саме у кадрі не було фірмової атрибутики компанії «Алло», що є однією з обов?язкових умов. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 вказував на порушення відповідачем своїх прав споживача, допустивши недобросовісну поведінку при проведення акції «Кешбек за фідбек!» та ввівши його в оману, чим заподіяв йому моральну шкоду. Частиною першою статті 2 Цивільного кодексу України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. За змістом статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. В силу статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункти 1, 3 частини другої статті 11 ЦК України). Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Із положень частини першої статті 206 ЦК України слідує, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Як передбачено статтею 207 ЦК України (правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору . Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В силу статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до частини п`ятої статті цього Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Статтею 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі,що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. За своїм правовим визначенням договір купівлі-продажу є угодою між учасниками цивільних відносин, за умовами якої відбувається обмін товару на гроші. Предметом договору купівлі-продажу може бути як майно, так і майнові права. Якщо вартість предмету договору купівлі-продажу перевищує у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (340 грн), то такий договір за участі фізичної особи має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами (ст. 208 ЦК України) Моментом укладення договору купівлі-продажу є досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а саме щодо предмета та ціни. Підставою для розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду є істотне порушення однією з сторін умов договору, внаслідок чого інша сторона втрачає можливість отримати бажаний результат угоди. Порядок надання суб`єктами господарювання послуг фізичним особам для задоволення їх потреб врегульовано законом про захист прав споживачів. Споживач має право на належну якість послуги відповідно до укладеного сторонами договору. Якщо виконавець не виконує зобов`язання за договором або виконує його неналежним чином, то споживач вправі відмовитися від договору, а також вимагати сплату неустойки та відшкодування збитків. Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) вказано, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)». Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів слід віднести, в тому числі, виникнення недоліку (неналежної якості) послуги, завдання споживачеві шкоди внаслідок недоліків (неналежної якості) послуги, причини виникнення цих недоліків і вина виконавця. Саме на споживача покладається обов`язок довести факти неналежної якості послуги та завдання йому шкоди. В свою чергу, тягар доказування причин виникнення недоліку послуги та відсутності вини виконавця покладається на останнього. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Позов обґрунтований тим, що поведінка відповідача має ознаки удаваного правочину, відповідач приховав справжні умови акції та ввів в оману позивача, що призвело до заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, психоемоційному напруженні, розчаруванні та приниженні через відверто зневажливе ставлення представників компанії. Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однією зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення бонусів, штрафу, пені та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 вказував на наявність недобросовісної поведінки та обману з боку відповідача. Про це ж зазначено і в апеляційній скарзі. Як вбачається із матеріалів справи, умови акції «Кешбек за фідбек!» були доступні у відкритому вигляді на сайті ТОВ «Алло». Зазначений факт позивачем не спростований ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі. Таким чином, позивач мав можливість ознайомитися з повним текстом умов та добровільно приєднався до акції. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в підтвердження заявленого позивачем доводу про те, що відповідач навмисно ввів його в оману та надав недостовірну інформацію. Оскільки усі детальні умови акції були розкриті у відкритому доступі на сторінці за посиланням https://allo.ua/ua/usercontent, що містилася у публікаційній пропозиції, позивач мав реальну можливість ознайомитися з умовами акції перед участю, що відповідає вимогам чинного законодавства України та підтверджує добросовісну поведінку відповідача. Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою роз`яснити незрозумілі йому умови акції, а тому суд приходить до переконання, що вони були йому зрозумілі та беручи в них участь, він з цими умовами погодився. Акція «Кешбек за фідбек!» та нарахування бонусів «Алло Гроші», за інформацією відповідача, є публічними офертами, умови яких доведені до споживачів на момент участі у програмі через офіційний сайт (https://allo.ua/ua/usercontent/). Статті 633-634 Цивільного кодексу України встановлюють, що публічна оферта є пропозицією, умови якої є обов`язковими. Отже, умови оферти допускають модерацію змісту відгуків для забезпечення порядку та відповідності контенту. Відповідач надав доступ до детальних умов акції, які включають порядок модерації: відгуки мають бути унікальними, не порушувати права третіх осіб та відповідати вимогам, викладених на сторінці https://allo.ua/ua/usercontent/. Відповідно до умов акції «Кешбек за фідбек», клієнтам, які купували у мережі «Алло» товари та залишили відеовідгук/відеоогляд придбаних товарів, або фотовідгук, або текстовий відгук, може бути нараховано «Алло Гроші». Критерії до відгуків для нарахування Алло Грошей: відгук повинен бути виключно за придбаний товар від 999 грн; відгук повинен бути унікальним, тобто зробленим ексклюзивно для «Алло» та небути скопійованим з інших джерел. Якщо це відеовідгук, то в кадрі має бути фірмова атрибутика компанії «Алло», наприклад: пакет з логотипом «Алло», або на фоні зйомки може використовуватися ноутбук чи монітор, на якому буде відкрита будь-яка сторінка сайту allo.ua і т.д. при цьому тривалість відео не може перевищувати 15 хвилин. Фінальне рішення про нарахування бонусних гривень за відгуки приймає ТОВ «Алло». Позивачу не були нараховані «Алло Гроші» за відео відгук, оскільки відеовідгук не відповідав критеріям, описаним в офіційних правилах акції на сторінці https://allo.ua/ua/usercontent/, а саме у кадрі не було фірмової атрибутики ТОВ «Алло», що є однією з обов`язкових умов. Отже, ТОВ «Алло» повністю дотримувалося умов публічної оферти та внутрішньої програми лояльності «Алло Гроші». Таким чином, суд приходить до переконання, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які б свідчили про недобросовісність відповідача при проведенні акції «Кешбек за фідбек!», невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, також не надав суду доказів вчинення щодо нього обману. Суд не встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок придбання товару, вчинені відповідачем із застосуванням діяльності (дії або бездіяльності), що ввела споживача в оману, шляхом спонукання надати відеовідгук через надання неправдивої чи неповної інформації про проведення акції. Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для її стягнення за встановлених обставин справи. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відшкодування моральної шкоди це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду. Виходячи з аналізу ст.1167 ЦК України, зобов`язання з відшкодування моральної шкоди виникає за наявності: 1) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; 2) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди; 3) причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; 4) вини заподіювача шкоди. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести заявник. Факт заподіяння моральної шкоди позивачу внаслідок дій відповідача не знайшов свого підтвердження в суді, оскільки позивач належним чином не обґрунтував свої вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди та не надав доказів, які б підтверджували як факт її заподіяння, так і її розмір, наявності безпосереднього причинного зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою. Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до переконання про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» про захист прав споживачів, стягнення бонусів, пені, штрафу та компенсації моральної шкоди та їх правомірне відхилення судом. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, частково задовольнивши позовні вимоги, та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.