Постанова 4815 № 572/1376/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2026 року м. Рівне Справа № 572/1376/25 Провадження № 22-ц/4815/730/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С. секретар судового засідання: Хлуд І.П., за участю: ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки, в с т а н о в и в: Позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , в якому просила провести поділ в натурі земельної ділянки в АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га з кадастровим номером 5625410100:01:001:0278 відповідно до плану її поділу, виділивши їй в натурі земельну ділянку площею 0,0555 га; а також земельної ділянки за цією ж адресою для ведення індивідуального садівництва площею 0,0574 га з кадастровим номером 5625410100:01:001:0279, відповідно до плану її поділу, виділивши їй в натурі земельну ділянку площею 0,0295 га, з припиненням права спільної сумісної власності на вказані земельні ділянки. Відповідачка не надає згоди на поділ земельних ділянок, якими спільно користуються, а тому змушена звертатись до суду за захистом порушеного права. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 15 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильного встановлення обставин справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 120 ЗК України та помилково виходив із автоматичної рівності прав сторін на земельні ділянки. Вказує, що позивачка набула право власності на 1/2 частину будинку ще у 2000 році, тобто до набрання чинності чинною редакцією ст. 120 ЗК України. Ще за життя попереднього співвласника ОСОБА_3 між співвласниками фактично склався порядок користування земельними ділянками, який відповідав існуючим огорожам та забудові. Земельні ділянки фактично були поділені парканами та використовувались сторонами окремо без спорів. Стверджує, що після проведення реконструкцій, добудов та інвентаризації площа належних позивачці приміщень і господарських споруд стала більшою, ніж у відповідачки. Тому у разі поділу земельних ділянок порівну частина належних позивачці будівель та споруд опиниться на земельній ділянці відповідачки. Вважає, що запропонований позивачкою варіант поділу враховує фактичне користування, розташування будівель, споруд та огорож і не порушує прав відповідачки. Суд безпідставно не врахував технічні паспорти, висновки БТІ та фотоматеріали. Відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Будній М.М., у відзиві на апеляційну скаргу заперечує наведені у ній доводи. Відповідачка просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності сторін без визначення часток, а тому відповідно до положень цивільного та земельного законодавства при їх поділі частки співвласників є рівними. Вказує, що жодної письмової домовленості між співвласниками щодо іншого порядку користування чи нерівного поділу земельних ділянок не існувало, а надані позивачкою докази не підтверджують досягнення такої домовленості та фактичного погодження запропонованих нею меж поділу. Також зазначає, що навіть за наявності домовленостей із попереднім співвласником вони не є обов`язковими для неї як нового співвласника (за якого вирішується поділ), тоді як право власності сторін на житловий будинок є рівним по 1/2 частині кожному. Крім того, відповідачка посилається на те, що положення ст. 120 ЗК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а правова позиція Верховного Суду у справі № 521/8409/20 передбачає поділ земельних ділянок із дотриманням принципу рівності часток співвласників Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що право власності позивачки ОСОБА_1 на частину житлового будинку з господарськими будівлями (без виділення в натурі, тобто в ідеальній частці) в АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі договору дарування від 22 червня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Мулявка В. К., зареєстроване 16 листопада 2018 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №00065732187 від 11 березня 2025 року). Позивачці ОСОБА_1 належить на праві спільної власності з ОСОБА_4 частина земельної ділянки в АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1000 га. (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 280527 з додатком АА 243011 від 28 грудня 2011 року). За цією ж адресою позивачці ОСОБА_1 належить на праві спільної власності з ОСОБА_4 частина земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,0574 га. (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 280528 з додатком АА 243012 від 28 грудня 2011 року). Технічна документація із землеустрою належних на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельних ділянок із визначенням, погодженням та описом їх площ та меж, передачею на збереження межових знаків, абрисами їх обміру виготовлена ПП «Геопростір» на замовлення ОСОБА_3 на підставі договору від 23 червня 2011 року. Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 11 березня 2025 року засвідчується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис

40. Довідкою № 1506/01-16 від 8 серпня 2019 року засвідчується, що ОСОБА_2 є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 . Сторони не заперечували обставин правомірного користування відповідачкою ОСОБА_2 об`єктами спадкування (частинами житлового будинку, господарських будівель та земельних ділянок) після смерті ОСОБА_3 , відомості про оформлення нею спадщини та набуття у власність спадкового майна на час розгляду справи відсутні. Відомості про державну реєстрацію земельних ділянок та присвоєння кадастрових номерів відповідно №5625410100:01:001:0278 та № 5625410100:01:001:0279, які не оспорювались відповідачкою, відображені у наданих позивачкою планах поділу земельних ділянок, виконаних на її замовлення спеціалістами ПП «Експерт-Рівне-Земля» на підставі договору від 15 січня 2025 року. Згідно представлених суду планів поділу позивачка просила провести поділ земельної ділянки площею 0,1000 га з відступленням від засад рівності часток співвласників, виділивши їй більшу частину земельної ділянки площею 0,0555 га.; поділ земельної ділянки площею 0,0574 га просила провести з відступленням від засад рівності часток співвласників, виділивши їй більшу частину даної земельної ділянки площею 0,0295 га. Конфігурація ділянок, яка має надійти у власність ОСОБА_1 після поділу, не погоджена ОСОБА_2 . В обґрунтування доводів позивачки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен окремо пояснили, що за домовленістю із покійним ОСОБА_3 . ОСОБА_1 правомірно користується земельними ділянками у існуючих межах, про що свідчить встановлений по межі паркан та розташування будівель. Згідно наданих відповідачкою ОСОБА_2 планів поділу земельних ділянок, виконаних на її замовлення спеціалістами ПП «Експерт-Рівне-Земля» на підставі договору від 12 травня 2025 року, відповідачка погодилась на поділ земельної ділянки площею 0,1000 га з дотриманням рівності часток співвласників, виділивши їй частину земельної ділянки площею 0,0500 га.; поділ земельної ділянки площею 0,0574 га просила провести з дотриманням рівності часток співвласників, виділивши їй частину даної земельної ділянки площею 0,0287 га. Конфігурація ділянок, яка має надійти у власність ОСОБА_2 після поділу, не погоджена ОСОБА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 надала висновок КП «Рівненське ОБТІ Рівненської обласної ради» від 21 січня 2025 року щодо технічної можливості виділу нерухомого майна належної їй частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з огляду на відокремленість окремого входу, зовнішніх інженерних мереж. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що сам по собі фактичний порядок користування земельними ділянками, наявність огорож, насаджень чи тривале користування певною частиною землі не є достатньою правовою підставою для відступу від принципу рівності часток; показання свідків не можуть підтверджувати існування домовленості про зміну розміру часток у праві спільної сумісної власності; позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що між співвласниками була досягнута домовленість щодо нерівного поділу земельних ділянок; подані позивачкою плани поділу фактично передбачають виділення їй більшої площі земельних ділянок, ніж відповідачці, що суперечить презумпції рівності часток співвласників. Суд також виходив із того, що право власності сторін на житловий будинок є рівним (по 1/2 частині), а тому відсутні правові підстави для надання позивачці більшої частини земельних ділянок. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне. За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України). Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України). Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Положеннями статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Згідно з частиною третьою статті 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Частиною першою статті 86 ЗК України, в редакції на час спірних правовідносин передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Відповідно до статті 89 Земельного кодексу України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 127/59/15 (провадження № 61-19366св18) зазначено, що нерухомий характер земельної ділянки зумовлює ту обставину, що виділення частки співвласника являє собою окремий випадок поділу спільної сумісної ділянки. Це випливає із закріпленого у частині п`ятій статті 89 ЗК України положення, згідно з яким поділ земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Відхилення від рівності часток може мати місце при поділі за судовим рішенням земельної ділянки між співвласниками житлового будинку, під час якого буде встановлено, що конфігурація земельної ділянки або інші обставини не дають змоги забезпечити реальну рівність часток учасників спільної сумісної власності. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як установлено судом, право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5625410100:01:001:0278, та площею 0,0574 га, кадастровий номер 5625410100:01:001:0279, виникло саме як право спільної сумісної власності, при цьому частки співвласників попередньо не визначались. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із принципу рівності часток співвласників при вирішенні питання про поділ земельних ділянок у натурі. Позивачкою не надано належних і допустимих доказів існування домовленості між співвласниками щодо іншого порядку користування земельними ділянками або відступу від принципу рівності часток. Саме по собі посилання на фактичний порядок користування не може бути достатньою підставою для зміни часток співвласників у спільній сумісній власності. Колегія суддів також звертає увагу, що право власності у первинних користувачів земельних ділянок виникло на підставі рішення Сарненської міської ради від 16 вересня 2011 року №473, тоді як ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на те, що з даним позовом позивачка звернулася лише у березні 2025 року, доводи про нібито усталений порядок користування земельними ділянками між попередніми власниками не є визначальними для правильного вирішення цього спору. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий та функціональний зв`язок земельної ділянки з розташованим на ній нерухомим майном та правильно виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що запропонований сторонами поділ земельних ділянок забезпечить можливість належного обслуговування розташованих на них житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також що в результаті такого поділу кожному зі співвласників буде виділено земельні ділянки, достатні для використання належного їм нерухомого майна за його цільовим призначенням. Надані сторонами плани поділу самі по собі не дають можливості встановити дотримання будівельних, санітарних, протипожежних та інших обов`язкових норм і правил при запропонованому варіанті поділу земельних ділянок, зокрема щодо забезпечення нормативних відстаней між будівлями, доступу до них, можливості їх належної експлуатації та обслуговування. Також матеріали справи не містять належних доказів того, що запропонований поділ може бути здійснений без порушення цільового призначення спірних земельних ділянок. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недостатність поданих сторонами планів поділу як доказів на підтвердження можливості здійснення поділу земельних ділянок саме у запропонованих варіантах. Колегія суддів також враховує, що на момент набуття позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку положення статей 30, 42 Земельного кодексу Української РСР 1990 року виходили із нерозривного зв`язку земельної ділянки з розташованими на ній житловим будинком та господарськими спорудами, а також передбачали спільне користування земельною ділянкою співвласниками будинку пропорційно їх часткам. При цьому прибудова, надбудова чи перебудова належної співвласнику частини будинку самі по собі не тягнули зміни встановленого порядку користування земельною ділянкою. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що проведення позивачкою реконструкцій та збільшення площі належних їй приміщень є підставою для виділення їй більшої частини спірних земельних ділянок, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для відступу від принципу рівності часток співвласників. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів необхідності відступу від принципу рівності часток співвласників. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, су п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 15 травня 2026 року. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Шимків С.С.