Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/5844/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5844/25 Номер провадження 22-ц/814/646/26Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Карпушина Г.Л., Панченка О.О., за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пожидаєв Владислав Олександрович, на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком - В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 03 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шишацького районного управління юстиції Полтавської області та складено відповідний актовий запис № 35 від 03 вересня 2011 року. У шлюбі народилася неповнолітня донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21 січня 2025 року рішенням Октябрського районного суду міста Полтави шлюб було розірвано. Близько року ОСОБА_1 проживає разом зі своїм старшим сином окремо в Німеччині, має намір там залишатися для постійного проживання, повертатися не планує, доньку до себе забирати не бажає. При цьому, зазначене не обговорювалось та не узгоджувалось між колишнім подружжям. Спільна дитина сторін справи з серпня 2017 року зареєстрована та проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про осіб місце проживання яких зареєстровано або було у житловому приміщенні/будинку осіб від 05 березня 2023 року (вих. № 01-12-05.1-06/556). З того часу позивач самостійно виховує дитину та повністю її утримує. Мати дитини у вихованні та її забезпеченні участі не приймає, не цікавиться її успіхами у навчанні, її духовним та фізичним розвитком. У зв`язку з вище вказаним, позивач просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання. Короткий зміст рішення місцевого суду Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини із батьком задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року не погодилася відповідач та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохала суд скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, оскільки при його ухваленні суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права за наявності висновків Верховного Суду. Відповідачем зауважено, що місцевим судом під час розгляду даної справи не було вислухано думку дочки сторін справи щодо спірних правовідносин. Також судом першої інстанції належним чином не аргументовано того, що визначення місця проживання дочки з позивачем буде відповідати найкращим інтересам дитини, адже зі змісту рішення суду не вбачається будь-який розгорнутий аналіз обставин та доказів, які це підтверджують. Крім того, зауважено, що на момент подання позовної заяви між сторонами справи був відсутній предмет спору, оскільки ОСОБА_1 не чинила перешкод у проживанні доньки з батьком, не заявляла претензій та не намагалася самостійно змінити її місце проживання, що з огляду на усталену практику позицій Верховного Суду є підставою для відмови у позові. Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивач прохав суд відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року залишити без змін. Позивачем зауважено, що дитина сторін справи в присутності головного спеціаліста служби у справах дітей вказала про своє бажання проживати разом із батьками в Німеччині, а не з матір`ю або окремо від батька, як зазначає представник відповідача. Крім того, відповідач з травня 2024 року проживає в Німеччині, залишивши малолітню дочку проживати з батьком та не ініціюючи переїзд дитини до себе з метою подальшого спільного проживання. Також ОСОБА_1 , надаючи пояснення органу опіки та піклування, зазначила, що на даний час проживає за кордоном та щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком не заперечує. При визначенні місця проживання дитини з батьком, мати дитини не обмежена у своєму праві на спілкування, турботі та вихованні своєї дитини. Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції Представник ОСОБА_1 адвокат Пожидаєв В.О. під час судового засідання підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та прохав її задовольнити з підстав, що наведені у ній. Представник ОСОБА_2 адвокат Серьогіна І.М. під час судового засідання заперечувала проти задоволення апеляційних вимог відповідача, наголошуючи на законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Інші учасники справи, будучи належим чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що після припинення спільного проживання сторін з травня 2024 року, дитина залишились проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що не спростовується жодними доказами та не заперечується відповідачем. Відповідно до наданого висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради за підписом голови ради Сергія Хавренкова та затвердженого рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради 10 червня 2025 року № 125, вбачається, що Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України, розглянувши матеріали цивільної справи № 554/5844/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмітили наступне. Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 21 січня 2025 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Для обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 , було здійснено відвідування за адресою: АДРЕСА_1 . Для виховання та розвитку дитини створено належні умови: велике окреме ліжко, стіл для навчання, шафа для одягу, в достатній кількості одяг за сезоном та відповідно віку, продукти харчування. Дитина, ОСОБА_4 , в присутності головного спеціаліста служби у справах дітей, надала пояснення, в якому зазначила, що вона хоче проживати разом з обома батьками, в Німеччині. Відповідно до витягу № 01-12-05.1-06/556 від 05 березня 2025 року про осіб місце проживання яких зареєстровано або було у житловому приміщенні/будинку осіб, дитина, ОСОБА_5 з серпня 2017 року зареєстрована та проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Мати, ОСОБА_1 , надала пояснення, в якому зазначила, що на даний час знаходиться за кордоном та щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком не заперечує. Враховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування прийшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 . Позиція суду апеляційної інстанції Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України). У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У справі, яка переглядається, суди встановили, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_4 . Відповідач з 2024 року разом зі своїм старшим сином від попереднього шлюбу проживає за кордоном, ОСОБА_4 залишилася проживати разом з позивачем, що згідно висновку про визначення місця проживання малолітньої спільної сторін справи дитини, не заперечувалося ОСОБА_1 , яка у той же час висловила згоду щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з ОСОБА_2 . Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла. Також варто зауважити, що ще до звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено й фактичними діями сторін справи, зокрема тривале проживання відповідача разом зі своїм старшим сином від попереднього шлюбу за кордоном. Крім того, відповідно до наданого висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради за підписом голови ради Сергія Хавренкова та затвердженого рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради 10 червня 2025 року № 125, вбачається, що Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, прийшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 . Також у вище вказаному висновку зазначено, що мати, ОСОБА_1 , надала пояснення, в якому зауважила, що на даний час знаходиться за кордоном та щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком не заперечує. Колегія суддів звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала на час подання позовної заяви зміни місця проживання дочки, а також не зверталася до суду з вимогою щодо визначення місця проживання спільної сторін справи дитини з нею. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_2 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 та від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вище вказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пожидаєв В.О., слід задовольнити, а рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пожидаєв Владислав Олександрович задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 06 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 травня 2026 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Г.Л. Карпушин О.О. Панченко