Постанова 4805 № 277/749/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/749/25 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г. Категорія 96 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 277/749/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Барашівська сільська рада Звягельського району Житомирської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корсун Т.Г. у селищі Ємільчине, в с т а н о в и в : У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою, в якій просила встановити факт постійного її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заяву мотивувала тим, що вона з 2012 року проживала однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом всього цього часу вони проживали у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, були пов`язані сімейним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Вказувала, що ОСОБА_3 відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу по мобілізації. В період проходження служби приймав безпосередньо участь у бойових діях по захисту Батьківщини, однак 05 листопада 2023 року зник безвісти під час виконання бойових завдань. Зазначала, що встановлення цього факту їй необхідне для реалізації прав, передбачених статтею 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її заяву задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Інші доводи скарги зводяться до мотивів позовної заяви, які викладені вище. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи поданої апеляційної скарги та надала пояснення, які відповідають їй. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні заяву, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що обставини, на які посилається заявник, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні у зв`язку із відсутністю доказів обгрунтування цих обставин. Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке. Судом установлено, що 07 листопада 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслано сповіщення сім`ї №103 про те, що її цивільний чоловік, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , командир розвідувального відділення розвідувального взводу механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 05 листопада 2023 року під час виконання службових обов`язків поблизу населеного пункту Авдіївка, Покровського району, Донецької області (а.с.10). Відповідно до довідки Барашівської сільської ради Звягельского району Житомирської області від 23 лютого 2024 року № 232 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю з ОСОБА_3 , в цивільному шлюбі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет (а.с.7). В ході розгляду справи, місцевим судом були допитані свідки, зокрема свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні в суді першої інстанції вказав, що є товаришем ОСОБА_3 , який дійсно проживав з ОСОБА_1 , вони вели спільне господарство як подружня пара. Свідок ОСОБА_5 , яка є сусідкою заявниці, у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_1 десь 16 років, вели спільне господарство, доглядали за домашньою худобою. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідним є доведення у сукупності таких обставин: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21, від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19 та від 07 лютого 2024 року у справі № 383/821/22. Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала лише копію довідки органу місцевого самоврядування, копію повідомлення про зникнення безвісти ОСОБА_3 та лист Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. При цьому надана довідка Барашівської сільської ради не містить конкретного періоду спільного проживання заявниці з ОСОБА_3 , а також не підтверджує належними та допустимими доказами наявність між ними саме сімейних відносин, спільного бюджету, ведення спільного господарства, здійснення спільних витрат чи придбання майна в інтересах сім`ї. Матеріали справи не містять доказів спільного придбання майна, спільного користування коштами, ведення спільного бюджету, наявності спільних банківських рахунків, спільних витрат на утримання житла, доказів взаємного утримання, спільних зобов`язань чи інших доказів, які б свідчили про існування між заявницею та ОСОБА_3 відносин, притаманних подружжю. Такі докази не були отримані і під час допиту свідків. Сам по собі факт проживання за однією адресою не є достатнім для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Верховний Суд у постановах від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц, від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21 та від 19 червня 2024 року у справі № 554/6033/22 зазначав, що показання свідків та окремі довідки про проживання самі по собі не можуть бути достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без належного підтвердження ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків. Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до переоцінки встановлених судом обставин, однак не спростовують правильності висновків суду про недоведеність заявлених вимог. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на заявника покладено обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду є необхідність у встановленні факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , який зник безвісти, для отримання виплати членам сім`ї зниклого безвісти, пільг та реалізації прав, передбачених статті 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». У Законі України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12.07.2018 № 2505-VIII (далі - Закон №2505) термін «близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин» вживаються в такому значенні: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Відповідно до ч. 1-4 ст. 6 Закону №2505 близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місце перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме). Реалізація права, передбаченого частиною першою цієї статті, відбувається шляхом подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України. Органи державної влади, уповноважені на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зобов`язані надавати інформацію про хід та результати їх розшуку в порядку, встановленому цим Законом, близьким родичам та членам сім`ї таких осіб. Члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України. Положеннями пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону). У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення. Згідно пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється: особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями; у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені); у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці. Отже, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що виходячи із вказаних положень діючого законодавства, встановлення факту проживання заявника однією сім`єю з військовослужбовцем, який зник безвісти, не дає заявникові права на отримання грошового забезпечення цього військовослужбовця. Колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином дослідив надані заявницею докази, правильно встановив обставин справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 15 травня 2026 року.