Постанова 4814 № 554/757/26

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/757/26 Номер провадження 22-ц/814/2207/26Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2026 року, постановлену суддею Тімошенко Н. В., повний текст ухвали складено дата не вказана у справі за клопотанням Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про витребування доказів у порядку забезпечення доказів до подання позовної заяви, - В С Т А Н О В И В: 20.01.2026 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з клопотанням про витребування доказів у порядку забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якому просило суд: - витребувати від Першої полтавської державної нотаріальної контори засвідчену копію заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 ); - витребувати від Департаменту з питань реєстрації інформацію про осіб, зареєстрованих (місце проживання/перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав кредитний договір №PLLKGA00000054 від 26.03.2007. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки б/н від 26.03.2007. ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/6254/15-ц від 22.09.2015 стягнуто з позичальника ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 113 239,88 дол США (станом на 22.04.2015) та судові витрати у сумі 3 654 грн. Наразі рішення суду залишається невиконаним, а позичальник має заборгованість перед банком у загальному розмірі 81 355,41 дол США. Після отримання інформації про смерть іпотекодавця ОСОБА_7 банк звернувся з претензіями кредитора від 25.02.2016 та від 26.07.2017 до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою встановлення кола спадкоємців, відповіді на які не отримав. 11.08.2025 банк направив адвокатський запит до Полтавської міської ради з питань реєстрації, а 25.08.2025 отримав відповідь від Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, якою було відмовлено у наданні інформації щодо зареєстрованих осіб у предметі іпотеки. 28.10.2025 приватний виконавець в рамках виконавчого провадження №75107994 надіслав запит щодо предмету іпотеки до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб (станом на даний час відповідь не отримано). 29.10.2025 приватний виконавець в рамках виконавчого провадження №75107994 надіслав запит до Першої державної нотаріальної контори щодо прийняття або відмови від спадщини, яка надала відповідь 04.11.2025 (в рамках ВП), в якій зазначила, що вони не можуть надати дану інформацію. Таким чином, банком та приватним виконавцем (в рамках ВП) було вжито заходів для самостійного отримання необхідної інформації, проте це виявилося неможливим. Банк зазначає, що спадкоємці не зверталися до нього. Таким чином, без інформації про спадкоємців, у тому числі тих, хто проживав за адресою останнього місця реєстрації проживання померлого, банк позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у судовому порядку, адже пред`явлення позову до невідомих осіб не допускається. Матеріали спадкової справа та інформація про осіб, зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем, можуть ідентифікувати спадкоємців померлого та визначити перелік спадкового майна, за рахунок якого кредитор має право задовольнити свої вимоги. Банк звертався до державної нотаріальної контори та/або приватних нотаріусів із претензією кредитора, але не отримав відповіді з інформацією про спадкоємців, зокрема тих, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вважаються такими, що прийняли спадщину. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2026 року у задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про витребування доказів у порядку забезпечення доказів до подання позовної заяви від 20 січня 2026 року відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наразі триває виконавче провадження № 75107994 на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22.09.2015, саме в межах цього провадження мають вживатися заходи щодо встановлення спадкоємців іпотекодавця та виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення. Приватний виконавець наділений відповідними повноваженнями згідно з Законом України «Про виконавче провадження» та має можливість оскаржити незаконні відмови у наданні інформації. Досудове витребування доказів для підготовки нового позову в ситуації, коли вже існує рішення суду та провадиться його примусове виконання, задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що заявник не довів неможливості самостійного отримання зазначених доказів, оскільки не вжив усіх передбачених законодавством заходів для їх отримання, зокрема не звертався до Першої полтавської державної нотаріальної контори із відповідним запитом. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та напрвити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що банк не має інформацію стосовно спадкоємців, у тому числі тих, хто проживав за адресою останнього місця реєстрації проживання померлого позичальника і зв`язку із чим, банк позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у судовому порядку, адже пред`явлення позову до невідомих осіб не допускається. Заявник надав до суду докази неможливості самостійно отримати такі докази (відмова приватного нотаріусу надання інформації). Крім того, отримання позивачем інформації про осіб, які зареєстровані за однією адресою із спадкодавцем ускладнюється тим, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані є інформацією з обмеженим доступом, згідно з статтею 14 поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Також згідно з п. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, п. 2 ст. 21 цього ж Закону встановлено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Виходячи з вищенаведених норм, АТ КБ «ПриватБанк» не має права на отримання даних самостійно. Враховуючи вищезазначене, відмова у задоволенні заяви це відмова заявнику у його праві на судовий захист його порушеного права. В розрізі вищевикладеного, АТ КБ «ПриватБанк» констатує, що він наразі позбавлений можливості захистити свої права та інтереси в судовому порядку, оскільки не володіє інформацією про спадкоємців, а відтак не може визначити підсудність майбутнього позову та виконати вимоги процесуального закону в частині зазначення у позові інформації про відповідача(ів). Як вбачається із змісту поданої заяви про забезпечення доказів, вона містить зазначення доказів, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, зазначено обґрунтування необхідності забезпечення доказів та спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази. З метою забезпечення права на судовий захист та враховуючи неможливість отримання відповідного доказу заявником самостійно, що підтверджено ним при зверненні до суду першої інстанції із заявою, зазначені письмові докази підлягають витребуванню. Забезпечення доказів шляхом їх витребування до подання позову необхідне для того, щоб захистити порушене право заявника на позов, оскільки пред`явлення позову до мертвої особи не допускається (п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), як і не можливе пред`явлення позову до невідомих осіб (п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України). Натомість суд першої інстнації надто формалізовано витлумачив зміст питання, що було передане на його розгляд, вважаючи, що метою звернення заявника є забезпечення доказів у його безпосередній сутності (аби встигнути отримати відповідні докази до настання моменту неможливості їх збирання). Суд першої інстанції доводи заявника щодо неможливості отримати інформацію про коло спадкоємців в інший спосіб не врахував та помилково відмовив у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк». Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання апеляційного суду 13.05.2026 не з`явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 06.04.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 104-107), які були доставлені до електронних кабінетів 06.04.2026. Заяв та клопотань про відкладення справи розглядом суду не подано. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 02.04.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 13.05.2026 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22.09.2015 (справа №554/6254/15-ц) про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_8 за кредитним договором №PLLKGA00000054 від 26.03.2007 у розмірі 113 239,88 дол США станом на 22.04.2015 та судових витрат у сумі 3 654,00 грн. Наразі триває стадія примусового виконання в межах виконавчого провадження №75107994. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про майно та боржників у державних реєстрах, а також право витребовувати інформацію, необхідну для виконання рішення. Матеріали клопотання свідчать, що 29.10.2025 приватний виконавець у межах виконавчого провадження №75107994 надіслав запит до Першої державної нотаріальної контори щодо прийняття або відмови від спадщини (а.с. 39). Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, має право подати клопотання про витребування доказів судом. Частиною 4 ст. 84 ЦПК України передбачено, що суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Суд першої інстанції зазначив, що заявником не вжито всіх можливих заходів для самостійного отримання необхідних доказів. Так, з матеріалів заяви вбачається, що банк не звертався до Першої полтавської державної нотаріальної контори із запитом про надання інформації щодо спадкоємців померлої іпотекодавця. При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов`язаний надавати документи протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу приватного виконавця за виконавчим провадженням з обов`язковим зазначенням номера виконавчого провадження та реквізитів виконавчого документа, на підставі якого здійснюється виконавче провадження. У разі незаконної відмови нотаріуса, така дія підлягає оскарженню в судовому порядку згідно зі ст. 50 Закону України «Про нотаріат». Банк та виконавець не надали доказів оскарження дій нотаріуса, що свідчить про невичерпаність усіх законних засобів отримання інформації в межах існуючого виконавчого провадження. Забезпечення доказів до подання позову (ст. 116 ЦПК України) застосовується, якщо є підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або його збирання стане неможливим пізніше. Спадкова справа після смерті ОСОБА_1 зберігається в державній нотаріальній конторі, що виключає ризик її втрати чи знищення. Інформація про осіб, зареєстрованих за певною адресою станом на 29.03.2012, міститься в архівних записах Єдиного державного демографічного реєстру та також не може бути втрачена. Бажання банку ідентифікувати відповідачів для майбутнього позову не є достатньою підставою для подолання режиму нотаріальної таємниці та обмежень доступу до персональних даних на досудовій стадії, поки не доведено неможливість реалізації прав через виконавця у межах існуючого виконавчого провадження. Нотаріальна таємниця є професійним обов`язком нотаріуса (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат»). Відомості про зареєстрованих осіб є персональними даними, доступ до яких обмежено відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про інформацію». Судове втручання та розкриття таємниці до вичерпання спеціальних процедур (запитів виконавця в рамках виконавчого провадження з подальшим оскарженням відмов у разі необхідності) є передчасним та може призвести до необґрунтованого втручання в права осіб. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Нормою ч. 1 ст. 84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЦПК України суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу. Положеннями ст. 116 ЦПК України, встановлені підстави та порядок забезпечення доказів. Так, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/845/18, від 11.03.2020 у справі №9901/608/19. Таким чином, заяву про забезпечення доказів, подану в порядку ст. 116-117 ЦПК України, слід відрізняти від клопотання про витребування доказів, яке може бути подане учасником справи у відповідності до ст. 84 ЦПК України, оскільки вони є різними за своєю правовою природою. Для вирішення питання про забезпечення доказів, зокрема, і до подання позовної заяви, слід враховувати положення ст. 116 ЦПК України, а саме те, що така процесуальна дія може бути вчинена судом, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. В інших випадках витребування доказів можливе у разі неможливості учасника самостійно надати докази, однак на іншій процесуальній стадії, а саме після відкриття провадження у справі. Крім того, процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Звернення до суду із відповідною заявою - це не лише спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати має ґрунтуватися на об`єктивних фактах. Тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. У межах розгляду цієї справи заявник посилається не неможливість отримати відомості про спадкоємців іпотекодателя ОСОБА_1 , які мають відповідати за її борговими зобов`язаннями. Однак, на підтвердження неможливості самостійно здобути інформацію про осіб зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем станом на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 жодного доказу не надає. У той же час, заявником не зазначено, яким чином витребування доказів у Першої полтавської державної нотаріальної контори та у Департаменту з питань реєстрації щодо інформації про особи стане неможливим або утрудненим в майбутньому, не вказано, яким чином письмові докази, які можуть бути надані нотаріусом, будуть втрачені або збирання/ подання таких доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Жодних доказів на підтвердження даних обставин заявником не надано. Оскільки частина 4 статті 84 ЦПК України має відсилочний характер до ст.ст. 116-117 ЦПК України, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, цілком обгрунтовано посилався на ч.1 ст.116 ЦПК України. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.09.2015 (справа №554/6254/15-ц) стягнуто заборгованість за кредитним договором №PLLKGA00000054 від 26.03.2007 у розмірі 113 239,88 дол США станом на 22.04.2015 та судові витрат у сумі 3 654,00 грн саме з позичальника ОСОБА_8 .Ю який є боржником у виконавчому провадженні. Відносно іпотекодавця ОСОБА_1 відсутнє судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні клопотання про забезпечення доказів на підставі ч.1 ст. 116 ЦПК України, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, під час вирішення питання про забезпечення доказів суд враховує не тільки права та інтереси заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із задоволенням заяви про забезпечення доказів. Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з клопотання про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк», фактично переклав на суд обов`язок по збиранню даних для позову про можливих відповідачів, їх місце реєстрації, який може бути пред`явлено АТ КБ «ПриватБанк» у майбутньому. Ця вимога також не узгоджується з нормами ч. 4 ст. 83 ЦПК України, оскільки витребування інформації не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України. Згідно ст. 84 ЦПК України суд може витребувати докази, а не зобов`язаний. Відповідно до п.8 ч. 3 ст. 175 ЦПК Українипозовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. У даному випадку заявлене клопотання є збиранням даних про можливих відповідачів, їх реєстрацію, що не узгоджується з вимогами ст.ст. 12, 13 ЦПК України, оскільки фактично, як зазначалося вище, на суд перекладається обов`язок по збиранню доказів для підготовки майбутнього позову АТ КБ «ПриватБанк». Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58). Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 травня 2026 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов