Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18727/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18727/25 пров. № А/857/12389/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулик А.Г.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Львів 21 січня 2026 року, у справі №380/18727/25 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 15.09.2025 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України, в якому просила: - визнати протиправними дії Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України щодо відмови в оформленні та видачі неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки; - зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що норми Закону України № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції. Отже, позивач має право на виготовлення та використання паспорта громадянина України у формі книжечки, тому відмова відповідача у видачі такого є протиправною. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що персональні дані ОСОБА_2 вже внесено до Єдиного державного демографічного реєстру на підставі сформованої засобами електронного реєстру заяви-анкети №7411909 від 21.10.2017. В подальшому сформована заява-анкета №21583787 від 14.06.2022. Інформацію про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 внесено до ЄДДР, присвоєно УНЗР та документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі 11.01.2018, термін дії 11.01.2022, орган, що видав 4602 (статус документу - діючий). Отже, паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі). Внесення персональних даних ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру за згодою ОСОБА_1 та присвоєння УНЗР, який не змінюється при наступних операціях у Реєстрі, стало підставою відмови Львівського відділу №1 ЗМУ ДМС у видачі ОСОБА_2 паспорта зразка 1994 року, отже дії відповідача правомірні. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 09.03.2025 ОСОБА_2 виповнилося 14 років. 22.07.2025 неповнолітня ОСОБА_2 разом з її матір`ю (позивачем), звернулася до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби із заявою про видачу паспорта ОСОБА_2 за формою згідно з Додатком 1 до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, з проханням виготовити та видати її доньці паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. 14.08.2025 позивач отримала відповідь Львівського відділу № 1 Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України за вих. № С-36/6/4601-25/4651/206-25 від 30.07.2025, якою відповідач по суті відмовив у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки її неповнолітній доньці ОСОБА_2 . Вважаючи, що відмова відповідача у видачі паспорта у формі книжечки є протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян; засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначено Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 5492-VI). Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи. Частиною 1 статті 13 Закону № 5492-VI до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення, віднесено документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (частина 4 статті 21 Закону № 5492-VI). Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині 7 статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи. Положення про паспорт громадянина України затверджено Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі Положення №2503-ХІІ), відповідно до пунктів 1, 2 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Пунктами 12, 13 Положення №2503-ХІІ встановлено, що видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина. Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. 25 березня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302). 26 жовтня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 745 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №

302. Відповідно до підпункту 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. Водночас, згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Підпунктом 1 пункту 3 Тимчасового порядку №456 встановлено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто. Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів свідчить про те, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання безпосередньо особою, яка звертається за отриманням паспорта, до компетентного органу заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема, щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на наявність права на отримання паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.10.2017 ОСОБА_3 , звернулася до відділу обслуговування громадян м. Львова ДП «Документ» 9011 із заявою про внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації про особу яку вона представляла, а саме неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв?язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до поданої заяви інформацію про ОСОБА_2 було внесено до ЄДД, присвоєно УНЗР та документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі 11.01.2018, дата закінчення 11.01.2022, орган, що видав 4602 (статус документу - діючий). 14.06.2022 ОСОБА_3 , повторно звернулася до територіального підрозділу ЦНАП м. Львова (9207) із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон неповнолітній дочці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до поданої заяви дитина документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , дата видачі 28.06.2022, дата закінчення 28.06.2026, орган, що видав 4652 (статус документу - діючий). Тобто, законним представником позивача було надано згоду на внесення стосовно її доньки інформації до ЄДДР задовго до звернення до суду із позовом. Отже, у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оформленого внаслідок волевиявлення його законного представника, за окреслених обставин, двічі до дня звернення, є підставою вважати про вільний вияв волі щодо надання згоди на обробку персональних даних, що мало наслідком присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, який є єдиним та повторно не присвоюється, що свідчить про те, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки в досліджуваному судом випадку жодним чином не порушує права позивача в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, та як наслідок не свідчить про свавільне втручання у право на приватне чи сімейне життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 квітня 2025 року у справі № 420/29754/23, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24, від 06 лютого 2025 року у справі № 420/26651/23, від 19 березня 2025 року у справі № 300/5845/23, на які вказує автор касаційної скарги. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначати про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивач повинен був навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки. Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає, що у зв`язку з використанням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує основоположних прав позивача, а тому дії відповідача щодо відмови у виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року є правомірними, на що помилково не звернув уваги суд першої інстанції. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції доходить переконання, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що є наслідком таке скасувати з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі №380/18727/25 скасувати та у задоволенні позову Стєпанової Наталії Михайлівни в інтересах ОСОБА_2 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний