Постанова 4857 № 140/3648/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/3648/25 пров. № А/857/35151/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І. І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (головуючий суддя Мачульський В.В.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі №140/3648/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промлит» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, В С Т А Н О В И В : 08.04.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Промлит» (далі позивач, Товуариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2024/000039/1 від 09.10.2024. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару. Правильність визначення митної вартості позивачем відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Волинська митниця подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано усіх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв`язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування ряду методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом. З наведених підстав вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є законним та обґрунтованим. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просив стягнути з Волинської митниці в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промлит» понесені судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. Апелянт подав клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які поніс позивач у зв`язку з апеляційнім розглядом справи. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 22.10.2018 між ТОВ «Завод «Промлит» (покупець) та компанією «ZAKLAD PRODUKCYJNY «EUROSTAL» Sp.z o.o. (продавець) укладено контракт №1022, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити покупцю, а покупець прийняти і оплатити товар в асортименті, об`ємах і за цінами, вказаними в специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного контракту. Додатковою угодою №3 від 05.11.2021 до контракту №1022 від 22.10.2018 внесені зміни до цього контракту, зокрема, з 05.11.2021 найменування продавця ZAKLAD PRODUKCYJNY «EUROSTAL» Sp.z o.o. згідно рішення районного суду в Гливицях - MODELFORM Sp.z o.o. Також додатковою угодою №4 від 10.10.2022 до контракту №1022 від 22.10.2018 відповідно до якої встановлено, що умови поставки вказуються в Специфікаціях до Контракту. Валюта ціни: польський злотий, євро. Валюта платежів: польський злотий, євро та добавлено нові банківські реквізити Покупця. Крім того, додатковою угодою №5 від 02.01.2024 до контракту №1022 від 22.10.2018 внесені зміни до пп. 2.3 п. 2 цього контракту, який викладено у наступній редакції: 2.3. Оплата за товар здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях до даного контракту. На виконання умов контракту №1022 від 22.10.2018 сторонами погоджено специфікацію №129 від 04.10.2024 на наступний Товар:

1. Стелажі L-474, б/у, вагою 5300 кг, загальною вартістю 1696,00 Євро;

2. Стелажі L-475, б/у, вагою 1190 кг, загальною вартістю 380,80 Євро;

3. Стелажі L-488, б/у, вагою 750 кг, загальною вартістю 240,00 Євро. Відповідно до погодженої специфікації загальна сума Специфікації становить - 2 316,80 Євро. Термін поставки - 30 днів. Умови ціни і постачання - EXW (Рибнік) Польща, згідно правил Інкотермс 2010 року. Адреса доставки - Україна, м. Нововолинськ/м. Горохів. 04.10.2024 компанією «MODELFORM» Sp.z o.o виписано Рахунок (Faktura) №537/10/2024 на вищевказаний Товар, згідно якого країна походження Товару: ЄС; умови поставки EXW Рибнік; спосіб оплати: банківський переказ, сума оплати: 2 315,80 Євро. 11.12.2024 року ТОВ «Завод «Промлит» здійснив оплату за придбаний Товар згідно Контракту №1022 від 22.10.1018, зокрема згідно Специфікацій №129, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №32 від 11.12.2024. 09.10.2024 декларантом позивача до Волинської митниці подано митну декларацію №24UA205100008881U0, згідно якої митну вартість товару визначено за першим основним методом за ціною договору. Зокрема, відповідно до митної декларації задекларовано наступний товар: 1.Вироби з чорних металів: стелажі для штабелювання/транспортування L480, - 2шт, стелажі для штабелювання/транспортування, що були у використанні - металева тара - застосовуються в металургійній промисловості для складання, транспортування матеріалів та готової продукції - 7240 кг. Будуть використовуватись для власних виробничих потреб. Наявні сліди використання та пошкоджень, корозії, подряпини. Вага товару згідно графи 35 МД 7240 кг. Ціна товару згідно графи 42 вказаної МД становить 2 316,80 Євро, митна вартість визначена декларантом разом з витратами на доставку - 137 720,60 грн. (3 043,97 Євро). До митної декларації для підтвердження митної вартості за першим методом її визначення додано такі документи: - Рахунок-фактуру (Faktura) №537/10/2024 від 04.10.2024; - Автотранспортну накладну (CMR) б/н від 04.10.2024; - Рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №97 від 07.10.2024; - Контракт №1022 від 22.10.2018; - Додаткову угоду №3 від 05.11.2021; - Додаткову угоду №4 від 10.10.2022; - Додаткову угоду №5 від 02.01.2024; - Специфікацію №129 від 04.10.2024; - Договір про надання послуг митного брокера 03/2023 від 26.05.2023; - Копію митної декларації країни відправлення 24PL335010Е1188766 від 07.10.2024. Митним органом декларанту було направлено повідомлення та запропоновано подати в 10-денний строк додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. В подальшому 09.10.2024 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2024/000039/1 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205100/2024/000127. Як зазначено у графі 33 оскаржуваного рішення, митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять наступні розбіжності: «Відповідно умов поставки EXW витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов`язану з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, несе клієнт. Вартість таких витрат зазначена в графі 21 ДМВ в сумі 50 грн. за 7240 кг, що ставить під сумнів правильність повноти декларування даної складової митної вартості. Слід зазначити, що декларантом до митного оформлення фактично не надано Договір-Заявку на перевезення від 27.09.2024 №1- 3/3/27.09; - на виконання пункту 3.2 зовнішньоекономічного договору від 22.10.2018 №1022 декларантом до митного оформлення не надано пакувальний лист; - в Додатковій угоді №5 від 02.01.2024 зазначено, що внесено зміни до пункту 2.3 Договору, а саме, що оплата за товар буде здійснюватись на умовах, зазначених в специфікаціях до Договору. В специфікації від 04.10.2024 №129 не зазначені умови розрахунків за товар; числове значення в митній декларації країни відправлення 24PL335010Е1188766 від 07.10.2024 не відповідає ціні товару згідно рахунку-фактури №537/10/2024 від 04.10.2024.» Зважаючи на вказане, інспектором митниці направлено декларанту електронне повідомлення з вимогою про надання у 10-ти денний термін вищезазначених додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості. У зв`язку із відмовою декларанта у наданні додаткових документів та неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (у зв`язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта) митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України. Відповідно до цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів (ЄАІС) митну вартість товару 1 визначено на підставі цінової інформації, наявної в митного органу, а саме: Тов 1 - 1,4467євро/кг за МД 100120/2024/215871 від 13.06.2024. 09.10.2024 декларант подав МД №24UA205100008909U3, за якою імпортований товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених статтею 55 МК України. Не погодившись із рішенням про коригування митної вартості, позивач оскаржив його до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. За приписами частини першої статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 (далі - МК України), законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України). Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Так, ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (ч. 6 ст. 54 МК України). Так, ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Крім цього, обов`язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 804/16271/15, від 18 травня 2022 року у справі № 620/1735/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 520/18432/21. Апеляційний суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із митною декларацією документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України: рахунок-фактуру (Faktura) №537/10/2024 від 04.10.2024; автотранспортну накладну (CMR) б/н від 04.10.2024; рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №97 від 07.10.2024; контракт №1022 від 22.10.2018; додаткову угоду №3 від 05.11.2021; додаткову угоду №4 від 10.10.2022; додаткову угоду №5 від 02.01.2024; специфікацію №129 від 04.10.2024; договір про надання послуг митного брокера 03/2023 від 26.05.2023; копію митної декларації країни відправлення 24PL335010Е1188766 від 07.10.2024. Як це слушно зауважив суд першої інстанції, подані декларантом документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню. Водночас апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, оскільки декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності. Як убачається з матеріалів справи, сумніви митного органу щодо достовірності заявленої митної вартості товару за МД від 09.10.2024 №24UA205100008881U0 виникли у зв`язку з тим, що відповідно умов поставки EXW витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов`язану з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, несе клієнт. Вартість таких витрат зазначена в графі 21 ДМВ в сумі 50 грн за 7240 кг, що ставить під сумнів правильність повноти декларування даної складової митної вартості. Декларантом до митного оформлення фактично не надано Договір-Заявку на перевезення від 27.09.2024 №3/3/27.09; на виконання пункту 3.2 зовнішньоекономічного договору від 22.10.2018 №1022 декларантом до митного оформлення не надано пакувальний лист та копію декларації країни відправлення; в Додатковій угоді №5 від 02.01.2024 зазначено, що внесено зміни до пункту 2.3 Договору, а саме, що оплата за товар буде здійснюватись на умовах, зазначених в специфікаціях до Договору. В специфікації від 04.10.2024 №129 не зазначені умови розрахунків за товар. числове значення в митній декларації країни відправлення 24PL335010Е1188766 від 07.10.2024 не відповідає ціні товару згідно рахунку-фактури №537/10/2024 від 04.10.2024. Проте, на переконання апеляційного суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом. Так зовнішньоекономічний договір (контракт) про поставку продукції від 22.10.2018 №1022 містить усі необхідні відомості щодо сторін договору, комерційних умов поставки; рахунок-фактура (інвойс) №537/10/2024 від 04.10.2024 визначає вартість товару 2 316,80 Євро. У цьому документі зазначено ідентифікаційні ознаки товару, ціну. Отже, вказаним документом підтверджується, що вартість оцінюваного товару становить 2 316,80 Євро та він містить всі відомості щодо числового значення вартості. Щодо вартості навантажувальних робіт апеляційний суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно Договору - Заявки №1-3/3/27.09 від 29.09.2024, укладеного між ТОВ «Завод «Промлит» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) загальна вартість перевезення Товару з місця завантаження - Рибнік (Польща) до м. Горохів (Волинська область) становить 1000 Євро. Відповідно до рахунку №97 від 07.10.2024 наданого виконавцем Договору-заявки на перевезення - ФОП ОСОБА_1 вартість транспортних послуг по доставці вантажу автомобілем д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 по маршруту: 44200 Рибнік, Польща - п/п Краківець (Україна) - 32900,00 грн, п/п Краківець - м. Нововолинськ 12624,00 грн. Страхування вантажу заданим маршрутом не проводилась. З наведеного убачається, що визначена у митній декларації МД№24UA205100008881U0 від 09.10.2024 митна вартість товару у розмірі 2316,80 Євро визначена декларантом з врахуванням витрат на доставку в сумі 45524,00 грн (1000,00 Євро) (графа 42) та підтверджена всіма необхідними документами, наданими декларантом. За таких обставин, апеляційний суд вважає безпідставним аргументи апелянта про те, що подані для підтвердження митної вартості товару, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості (витрати на навантаження та страхування), оскільки такі відомості містяться у наданих до митного оформлення документах. При цьому, страхування товару не здійснювалось. Слід зауважити, що сторони договору вільні у виборі відображення інформації про складові вартості наданих послуг у відповідних документах. Апеляційний суд звертає увагу на те, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Митна декларація країни відправлення у даному випадку підтверджує проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару, а тому відсутність в декларації країни відправлення 24PL335010Е1188766 від 07.10.2024 числового значення вартості товару жодним чином не впливає на ціну товару, яка вказана, зокрема, в рахунку-фактурі (інвойсі) №537/10/2024 від 04.10.2024 та в специфікації №129 від 04.10.2024. Отже, як це правильно дійшов висновку суду першої інстанції, подані декларантом в інтересах позивача документи містять інформацію про товар та його ціну, інші складові митної вартості, які не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення. Разом з тим, відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірному рішенні про неподання декларантом додаткових документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. При цьому апеляційний суд зазначає, що вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту (документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; документи, що підтверджують вартість навантаження товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару) може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів. Проте, відповідачем не доведено наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях. Апеляційний суд також зазначає, що відсутність договірних відносин із третіми особами вже само по собі робить невиконуваною вимогу митного органу надати договір (угоду, контракт) з третіми особами, пов`язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, а також рахунки про здійснення платежів третім особам. Тому митний орган не може покликатися на ненадання декларантом таких документів, яких у нього не було і не могло бути. Ненадання додаткових документів (інших платіжних та/або бухгалтерських документів, каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товарів не свідчить про недобросовісність позивача та не може позбавляти його можливості декларувати товар на підставі інших документів, про які домовилися сторони зовнішньоекономічного контракту і які за правилами частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару. Апеляційний суд звертає увагу на те, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є і вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт (додаткові угоди до нього) та рахунок-фактура (інвойс). При вирішенні спору апеляційний суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17. Між тим, як це правильно констатував суд першої інстанції, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації (МД №100120/2024/215871 від 13.06.2024), на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Щодо аргументів в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано, зокрема: договір про надання правової допомоги №71/24 від 15.10.2024, рахунок №4 від 13.10.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, платіжну інструкцію від 13.05.2025 №73, акт виконаних робіт №2 від 20.05.2025, з якого слідує, що адвокатом були надані такі послуги: юридичні послуги у справі №140/3648/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промлит» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2024/000039/1 від 09.10.2024, на загальну суму 7 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу, враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого, за положеннями КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Проаналізувавши надані послуги позивачу на предмет їх обсягу, складності, якості, співмірності, тривалості витраченого адвокатами часу, заперечення відповідача що відшкодування таких, суд першої інстанції зазначив, що вартість послуг у 7000 грн є завищеними та дійшов висновку, сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню та підлягає стягненню в сумі 3000 грн., з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Щодо витрат понесених на переклади, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи У статті 10 Конституції України закріплено, що державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Згідно з частиною 1 статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Статтею 137 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження витрат пов`язаних із залученням перекладача до матеріалів справи надано рахунок №17/04/25-01 від 17.04.2025 на суму 1000,00 грн.; акт виконаних робіт №18/04/25-01 від 18.04.2025 укладеного між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та ТОВ «Завод «Промлит» (замовник). Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з`ясувати, чи, є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо. Відповідачем дані судові витрати понесені позивачем визнавалися вкрай завищеними та неспівмірними. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 700,00 грн. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що контролюючий орган не довів, що поданий позивачем пакет документів для митного оформлення ввезених товарів є неповним та містить розбіжності, які впливали на числові показники митної вартості товару, водночас визначаючи необхідним до застосування резервного методу визначення митної вартості товарів, спирався виключно на аргументи, які, при їх системному аналізі, не можуть належним чином підтвердити обґрунтованість застосовуваного методу. Неправильний вибір необхідного до застосування методу визначення митної вартості товару призвів до незаконності проведеного митним органом коригування митної вартості товару і як наслідок, скаржником порушено вимоги принципу обґрунтованості при виконанні покладених на нього обов`язків. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2024/000039/1 від 09.10.2024. Щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, які понесені на стадії апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Судом встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем надано: Акт виконаних робіт з детальним описом наданих послуг №3 від 11.09.2025, банківський платіжний документ про сплату послуг за надання правничої допомоги №620 від 11.09.2025, Рахунок №5 від 11.09.2025 та Ордер на надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Також в матеріалах справи наявний Договір про надання правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналізуючи викладене, враховуючи що надані адвокатом позивачу послуги в апеляційній інстанції базуються на попередніх послугах, зокрема, підготовленому позові, а також на базі рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат, зазначений позивачем, не є пропорційний обсягу наданої правничої допомоги, як і час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо інших сторін спору. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, надану на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1500 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Понесені позивачем витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань апелянта. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості товару, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 140/3648/25 - без змін. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Промлит» (ЄДРПОУ 33273933) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (ЄДРПОУ 43958385) 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний