Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/3695/25

Справа № 346/3695/25 Провадження № 22-ц/4808/850/26 Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В. Суддя-доповідач Мальцева ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є. суддів: Девляшевського В.А, Луганської В.М., секретар Кузів А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Томина Сергія Володимировича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, про заборону виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди батька, в с т а н о в и в: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, про заборону виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди батька. Позовна заява мотивована тим, що у провадженні Коломийського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 .. Вказує, що після подачі позовної заяви відповідач неодноразово зверталась до нього з вимогою передати їй оригінал свідоцтва про народження доньки та паспорт для виїзду за кордон. Вказує, що він усвідомлює той факт, що батьки відповідачки проживають за кордоном, а також те, що у період дії воєнного стану відповідач зможе безперешкодно вивезти доньку за межі України на постійне місце проживання, маючи її документи. Такі дії відповідача позбавлять його права на виховання та спілкування з дитиною. Він дбає про доньку, бере участь у її вихованні та утриманні, тому не надає згоди на її виїзд за кордон. Зазначає, що у січні 2025 року ОСОБА_2 , звернулась до Коломийського відділу РАЦС та виготовила дублікат свідоцтва про народження, вказує, що зазначене підтверджується актовим записом про народження, згенерованим у Дії, і на зазначеному акті вказано два номери свідоцтва від 01.08.2019 року та від 16.01.2025 року. Вказує, що дублікат свідоцтва потрібний був ОСОБА_2 для подачі документів на отримання паспорта для дитини для виїзду за кордон. З відповіді Коломийського відділу ДМС України від 08.07.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 документована Коломийським відділом ЗМУ ДМС паспортом громадянина України для виїзду за кордон в липні 2025 року. Вказує, що виготовлення дублікату свідоцтва про народження ОСОБА_3 та нового закордонного паспорту свідчить про намір вивезти дитину закордон. Такі обставини про плани відповідачки йому підтвердила і сама дитина. Просив заборонити виїзд малолітньої дитини - ОСОБА_3 за межі України без згоди батька. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, про заборону виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди батька. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Томин С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що виготовлення ОСОБА_2 без згоди батька дублікату свідоцтва про народження ОСОБА_3 , нового паспорту для виїзду за кордон, незважаючи на наявність на руках у позивача чинного паспорту дитини, свідчить про намір вивезти малолітню доньку ОСОБА_3 за кордон без згоди батька. Про такий намір свідчить також і зміст розмов позивача з малолітньою донькою ОСОБА_3 , яка неодноразово повідомляла батькові про те, що відповідачка має намір вивезти її за кордон. У зв`язку з тим, що про намір відповідачки з дитиною виїхати на постійне проживання за кордон позивач неодноразово чув від дитини, ним у встановленому законом порядку було подано клопотання про допит малолітньої ОСОБА_3 у судовому засіданні. Однак, суд зазначене клопотання відхилив, допустивши неповноту судового розгляду. З огляду на обставини справи, а також враховуючи те, що малолітня ОСОБА_3 може висловити свою думку, вона повинна була бути вислухана під час розгляду цієї справи, а отримана від неї інформація дозволила б підтвердити обставини, які мають значення для вирішення даної цивільної справи по суті. Враховуючи зазначене, вважає, що відмова у задоволенні клопотання про допит малолітньої ОСОБА_3 є порушенням норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Крім того, суддя Махно Н.В. повинна була бути відведена від розгляду справи, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30.10.2025 р. встановлено, що суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Махно Н.В. в ухвалі від 25.07.2025 р про повернення позовної заяви висловила судження щодо суті спору, а саме - щодо достатності доказів для ухвалення рішення по суті справи. 27 квітня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Юркевич Х.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що подана апеляційна скарга є надуманою та необґрунтованою. Позивачем не надано суду та не доведено жодними належними та допустимими доказами порушень його прав з боку відповідачки. Крім того, звертає увагу, що вимога батька про заборону виїзду за межі України без згоди батька з огляду на те, що в країні воєнний стан не є такою, що заявлена з метою забезпечення найкращих інтересів дитини. Вказує, що відповідачка не має наміру виїжджати за кордон, на даний час працевлаштована та має постійну роботу У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник адвокат Томин С.В. доводи апеляційної скарги підтримали, просять апеляційну скаргу задовольнити. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, однак не з`явилась у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у її відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 виданий закордонний паспорт (а.с.9) Згідно з інформацією відповіді Державної міграційної служби України Західного міжрегіонального управління державної міграційної служби Коломийський відділ від 08.07.2025 року №156 ОСОБА_3 документована паспортом громадянина України для виїзду закордон в липні 2025 року.(а.с.8) Згідно з запитом на цифрові копії документів, сформованих в порталі «Дія», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано 16.01.2025 року свідоцтво про народження (а.с.10-11) Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними, жодним чином не підтверджені. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку. Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами). Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України). На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування. Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. При вирішенні спору суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції "найкращих інтересів дитини". За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні. Вказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суд від 17 листопада 2021 року в справі № 755/17184/19. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, що переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції, з`ясовуючи питання існування ризику незаконного переміщення відповідачем малолітньої ОСОБА_3 за кордон без згоди батька, в повній мірі встановив обставини справи та дослідив надані сторонами докази. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відсутні законні підстави для заборони виїзду малолітнього ОСОБА_3 за межі України без згоди батька, оскільки позивач не довів створення відповідачем реальної загрози неправомірного вивезення дитини. Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей. Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України. Підстав для виняткового врегулювання цього питання саме щодо малолітньої ОСОБА_3 позивачем у цій справі не доведено. В ході розгляду справи ОСОБА_1 не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дитини ОСОБА_2 , що є його процесуальним обов`язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України. Водночас, колегія суддів звертає увагу, у разі, якщо позивачу створюються перешкоди у спілкуванні з дочкою та її вихованні, він не позбавлений можливості вирішення такого спору в порядку, передбаченому статтею 159 СК України. Доводи апеляційної скарги щодо обов`язковості допиту дитини у цій справі, враховуючи характер позовних вимог, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст. 171 Сімейного кодексу України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Зазначена норма не встановлює безумовного обов`язку суду здійснювати допит дитини у кожній справі. Обсяг та спосіб з`ясування думки дитини визначаються судом з урахуванням її віку, стану здоров`я, рівня розвитку та конкретних обставин справи. Крім того, враховуючи вік дитини, якій всього 6 років, існування конфлікту між батьками стосовно участі у її житті і вихованні, про що свідчить наявність іншого судового спору про місце проживання дитини, такі процесуальні дії можуть негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, яка вже має необхідність емоційно балансувати між батьками, які проживають окремо, і тому суперечать найкращим інтересам дитини. У даній справі суд першої інстанції належним чином встановив усі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, на підставі поданих сторонами доказів, письмових пояснень, з врахуванням забезпечення інтересів дитини. Відсутність допиту дитини не свідчить про неповне з`ясування обставин справи чи порушення норм процесуального права, оскільки чинне законодавство не передбачає імперативного обов`язку суду безпосередньо допитувати дитину у справах цієї категорії. Крім того, апелянтом не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про те, що саме відсутність допиту дитини в суді призвела до неправильного вирішення справи або позбавила суд можливості встановити об`єктивно обставини. Отже, зазначені доводи апеляційної скарги є припущеннями та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що головуюча у справі в першій інстанції суддя Махно Н.В. підлягала відводу або самовідводу від розгляду справи, є необґрунтованими та не свідчать про наявність передбачених законом підстав для її відводу. Відповідно до статей 36, 37 ЦПК України підставами для відводу судді є наявність обставин, які викликають обґрунтований сумнів у його неупередженості або об`єктивності, зокрема якщо суддя прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи, брав участь у справі в іншому процесуальному статусі або висловлював позицію щодо предмета спору саме під час вирішення справи по суті. Посилання апелянта на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30.10.2025 року не підтверджує наявності таких обставин. Сам факт скасування ухвали суду про повернення позовної заяви не свідчить про упередженість судді чи неможливість її подальшої участі у розгляді справи. Висновки апеляційного суду стосувалися виключно процесуальної оцінки правильності застосування норм процесуального права при вирішенні питання про прийняття позовної заяви, а не встановлення особистої заінтересованості або необ`єктивності судді. Наведені в ухвалі судді Кломийського міськрайонного суду Махно Н.В. від 25.07.2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 мотиви щодо недостатності чи належності поданих матеріалів відповідають межам виконання процесуальних повноважень при вирішенні питання про відповідність позовної заяви вимогам закону. Такі процесуальні дії не можуть розцінюватися як вирішення спору по суті або як наперед сформована позиція щодо результатів розгляду справи. Як зазначено нормами процесуального права, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, їх скасування апеляційним судом чи інше тлумачення норм права не є самостійною підставою для відводу судді, що прямо випливає з положень цивільного процесуального законодавства та усталеної судової практики. Крім того, ОСОБА_1 був заявлений відвід судді в першій інстанції, який 12.11.2025 року був вирішений у відповідності до норм ЦПК України . З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок позивача. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Томина Сергія Володимировича залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2026 року. Судді Є.Є. Мальцева В.М.Луганська В.А.Девляшевський