Постанова 4808 № 347/186/26

Справа № 347/186/26 Провадження № 22-ц/4808/848/26 Головуючий у 1 інстанції ДРАЧ Д. С. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Томин О.О., суддів: Луганської В.М., Пнівчук О.В., за участю секретаря Кузнєцова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 05 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Драч Д.С. у м. Косові, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Паламарчук Олена Анатоліївна, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову зазначив, що між сторонами 16 вересня 2011 року було укладено шлюб. У подружжя є двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу у подружжя виникали розбіжності у поглядах на сімейне життя, роль жінки та чоловіка у сім`ї. Вони ставали дедалі більше чужими один одному. Подружжя не має спільних інтересів, позивач не бажає відновлювати шлюбні стосунки. Подальше збереження шлюбу буде суперечити як інтересам позивача, так і інтересам їхніх неповнолітніх дітей, оскільки конфлікти між батьками негативно впливають на психоемоційний стан дітей. Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просив суд шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладений 16 вересня 2011 року у виконкомі Лючанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області (актовий запис № 5), розірвати, а судові витрати залишити за позивачем. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Косівського районного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 16.09.2011 року виконкомом Лючанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, актовий запис №

5. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги На вказане судове рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи. Зазначає, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, оскільки позивач, знаючи її фактичну адресу місця проживання, не зазначив її у позовній заяві, натомість вказав лише адресу зареєстрованого місця проживання. У зв`язку з цим судова кореспонденція направлялася за адресою реєстрації, за якою вона не проживає та не має можливості її отримати. Вказує, що ненадання позивачем суду першої інстанції відомостей про відому йому фактичну адресу проживання відповідачки призвело до неналежного повідомлення про розгляд справи та позбавило її можливості своєчасно реалізувати право на подання заперечень чи інших заяв. Крім того, незважаючи на реєстрацію в системі «Електронний суд», вона об`єктивно не мала можливості з`явитися у судове засідання чи подати процесуальні заяви, оскільки перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Коломийський клініко-діагностичний центр» Коломийської міської ради з 04.03.2026 по 09.03.2026. У зв`язку з цим була фактично позбавлена можливості особисто прибути до суду, надати пояснення по суті спору, заявити клопотання та реалізувати інші процесуальні права. Вказує, що матеріали справи не підтверджують факт її належного повідомлення про розгляд справи, а на сайті «Судова влада» відсутні відомості про виклик особи в графі «Оголошення про виклик особи в суд». Вважає, що розгляд справи за її відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового розгляду, а також без урахування об`єктивних причин неявки призвів до обмеження її права на участь у справі та реалізацію права на захист. Також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять оригіналу свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 24.12.2025, який підтверджує факт державної реєстрації шлюбу між сторонами. А за відсутності в матеріалах справи оригіналу свідоцтва про шлюб залишається неврегульованим питання належного документального підтвердження припинення шлюбу, оскільки після ухвалення рішення оригінал свідоцтва продовжує перебувати у позивача і не виключає подальшого використання такого документа. Зазначає, що рішення суду першої інстанції носить виключно формальний характер та ухвалене без всебічного і належного з`ясування обставин справи. Суд не встановив реальний характер сімейних відносин між сторонами, не дослідив причин розірвання шлюбу та не оцінив належним чином надані докази. Вважає, що рішення не відображає фактичного стану справи та не дає належної оцінки обставинам, що мають істотне значення для вирішення спору. Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Позиція інших учасників справи ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук О.А., подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає її безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що твердження апелянтки про неналежне повідомлення про розгляд справи суперечать фактичним обставинам справи. У ОСОБА_1 наявний зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, що не заперечується і в апеляційній скарзі. Вказує, що позовна заява у цій справі подавалася через підсистему «Електронний суд», а копія позовної заяви із додатками була направлена до електронного кабінету відповідачки 29 січня 2026 року. Ухвала Косівського районного суду від 02 лютого 2026 року про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 04 лютого 2026 року. Ухвалою суду розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, відповідачці було надано 15-денний строк для подання відзиву на позов та роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Щодо доводів апелянтки про перебування на стаціонарному лікуванні зазначає, що відповідно до виписки з медичної карти ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 04.03.2026 по 09.03.2026, тоді як строк для подання відзиву на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін спливав 19 лютого 2026 року. Отже, перебування на лікуванні жодним чином не вплинуло на реалізацію нею процесуальних прав у справі. Також зазначає, що доводи апелянтки про необґрунтованість рішення суперечать нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, а примушування до їх збереження є порушенням права на свободу та особисту недоторканність. Предметом доказування у справі про розірвання шлюбу є наявність чи відсутність волі одного з подружжя, ініціатора позову, на припинення шлюбних відносин. Позивач подав позов про розірвання шлюбу із відповідачкою та заявив про своє бажання припинити із нею шлюбні стосунки, крім того просив суд здійснювати розгляд справи без його участі, чим виявив свою волю на розірвання шлюбу. Також звертає увагу, що у поданій апеляційній скарзі не наведено жодних причин та мотивів, які б свідчили про бажання апелянтки зберегти шлюб із позивачем, а доводи зводяться лише до посилань на процесуальні порушення, які, на її думку, були допущені судом першої інстанції під час ухвалення рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заяви (клопотання) учасників справи Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просила здійснювати розгляд справи без її участі. Представниця ОСОБА_2 адвокат Паламарчук О.А. 08 травня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без їх участі, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Косівського районного суду від 05 березня 2026 року зазначеним вимогам відповідає. Фактичні обставини справи Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 16 вересня 2011 року. Вказане підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2025 року (а.с. 10). Відповідно до копії повторно виданих свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 24 грудня 2025 року у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 8, 9). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка не заперечувала проти такого розірвання. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інших обставин життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Звертаючись до суду першої інстанції з позовом, позивач зазначав, що під час шлюбу між подружжям виникали розбіжності у поглядах на сімейне життя, роль жінки та чоловіка у сім`ї, вони ставали дедалі більше чужими один одному, не мають спільних інтересів, а позивач не бажає відновлювати шлюбні стосунки. Подальше збереження шлюбу суперечитиме як його інтересам, так і інтересам неповнолітніх дітей, оскільки конфлікти між батьками негативно впливають на їх психоемоційний стан. Суд першої інстанції, дослідивши письмові докази та встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, а позивач наполягає на його розірванні, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 522/4341/18 (провадження № 61-6402св20). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки докази можливості збереження сім`ї відсутні, а подальше спільне проживання суперечитиме інтересам позивача. Що стосується доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про розгляд справи, то такі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до ч. 5 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Згідно з отриманою судом відповіддю № 2289178 від 29 січня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17). Така ж адреса зазначена і в позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_2 (а.с. 1). Водночас, згідно з положеннями ст. 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету у паперовій формі листом з описом вкладення. З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву разом із долученими до неї матеріалами представником позивача було направлено до електронного кабінету ОСОБА_1 , що підтверджується долученою до позовної заяви квитанцією № 5781303 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС. Час доставки: 28 січня 2026 року о 15 год. 01 хв. (а.с. 13). РНОКПП ОСОБА_1 , зазначений у вказаній квитанції, відповідає РНОКПП, вказаному у долученій нею до апеляційної скарги копії паспорта громадянина України (а.с. 36). Ухвалою Косівського районного суду від 02 лютого 2026 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 18). Зазначену ухвалу було надіслано ОСОБА_1 до її електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету 04 лютого 2026 року о 1:54:01 (а.с. 20). Таким чином, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи не знайшли свого підтвердження, оскільки позовну заяву з додатками, а також ухвалу про відкриття провадження у справі було доставлено до її електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Крім того, відповідачці було надано строк для подання відзиву на позов та інших клопотань, пов`язаних із розглядом справи. Однак будь-яких заяв чи клопотань до суду першої інстанції вона не подавала. Посилання апелянтки на перебування на стаціонарному лікуванні з 04 березня 2026 року по 09 березня 2026 року не свідчать про порушення її процесуальних прав, оскільки строк для подання відзиву та заявлення відповідних клопотань сплив до початку зазначеного періоду лікування. Щодо твердження апелянтки про відсутність у матеріалах справи оригіналу свідоцтва про шлюб, то такі також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ЦПК України такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами. Положеннями ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Згідно п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. У позовній заяві, відповідно до вимог ч. 5 ст. 95 та п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зазначено, що оригінали доданих до позову документів знаходяться у ОСОБА_2 . З аналізу наведених норм права оригінал свідоцтва про шлюб не є обов`язковим для долучення до позовної заяви. У постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 526/442/22 Верховний Суд констатував, що зважаючи на зміст статей 95, 177 ЦПК України залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд, суперечить завданням цивільного судочинства. Якщо у ОСОБА_1 були сумніви щодо дійсності долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про шлюб, вона не була позбавлена можливості заявити клопотання про витребування оригіналу такого доказу. Разом з тим, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факту укладення шлюбу з ОСОБА_2 16 вересня 2011 року. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навела обставин чи мотивів, які б свідчили про можливість збереження сім`ї, відновлення шлюбних відносин або її бажання зберегти шлюб із позивачем. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань на процесуальні порушення, які, на думку апелянтки, були допущені судом першої інстанції, та незгоду із висновком суду про те, що відповідачка не заперечувала проти розірвання шлюбу, однак не містять будь-яких доводів щодо наявності між сторонами сімейних відносин, ведення спільного господарства, наміру на примирення чи збереження шлюбу. Апелянтка не зазначає, яким саме чином скасування рішення сприятиме збереженню сім`ї чи відновленню шлюбних відносин між сторонами. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права та фактично зводяться до незгоди з ухваленим судом рішенням. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Косівського районного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: В.М. Луганська О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року.