Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/67/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/344/26 Справа № 199/67/23 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю., суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М., за участю секретаря: Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області Коршуна Олександра Вікторовича, що діє в інтересах держави, до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Регіональний Офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 24.10.2018 р. № 156/36, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації земельної ділянки за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року,- В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Держави звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Регіональний Офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 24.10.2018 р. № 156/36, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначивши, що рішенням Дніпровської міської ради від 24.10.2018 №156/36 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162) у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 за рахунок земель не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Ні підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.07.2019, реєстровий номер №2333, посвідченого приватним натрусом Дніпровського міського нотаріального округу Арсеньєвою А.А., зареєстровано право власності за ОСОБА_2 . У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.03.2020, реєстровий номер №866, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , індексійний номер рішення: 51726005, номер запису про право власності: 36038485, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17368479012101. Вищезазначеним рішенням міської ради земельну ділянку площею 0,0988 га (кадастровий номер 12) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». Одночасно, згідно з Технічним звітом щодо обстеження водного об`єкту Плесо Ломівське озеро (історична назва озеро Московське) земельна ділянка площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162) розташована на відстані 58,7 м від урізу води озера Московського в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра. Згідно з Технічним звітом щодо обстеження водного об`єкту Плесо Ломівське озеро (історична назва - озеро Московське) земельна ділянка площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162) розташована на відстані 58,7 м від урізу води озера Московського в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра. Листом від 24.01.2022 №122/03-22 Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області на запит окружної прокуратури повідомив, що у 2018 ропі на замовлення гр. ОСОБА_4 , ГОВ «Актив II» розробило «Проект землеустрою щодо організації встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони оз. Московське в районі вул. Широка, на території АНД району м. Дніпро», який був розглянутий Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області і по ньому були надані відповідні Рекомендації від 01.03.2018 №464/11-18. У вищезазначених рекомендаціях від 01.03.2018 №464/11-18. наданих громадянину ОСОБА_4 , зазначено, що озеро Московське, штучно створений водний об`єкт внаслідок будівництва Лівобережного каналу для формування території ж/м Фрунзенський. Зовнішня межа прибережної захисної смути встановлена шириною 25,0м, у подібності до вимог розмірів охоронної зони малих річок, так як морфологічні характеристики каналу Лівобережний та його розширеного плеса оз. Московське співвідноситься з малими річками. Разом з цим, у інформації Дніпровського державного аграрно-економічного університету від 17.02.2022 №46-11-180, наданої на запит окружної прокуратури, зазначено, що відповідно до існуючих картографічних матеріалів та можливостей застосування сучасних геоінформаційних систем, озеро Московське має наступні орієнтовні гідрологічні параметри: площа водного дзеркала 12 га, довжина 900 м. середня ширина 130 м, найбільша - 180 м. Середня глибина озера - 3 м. максимальна глибина -5 м. Озеро з`єднане з р. Дніпро штучним дренажним каналом Лівобережний. Озеро Московське розташоване у заплаві річки Дніпро та має природне походження. Відповідно до історичних та картографічних матеріалів даний водний об`єкт показаний на багатьох історичних картах та топографічних матеріалах сьогодення: лист XXVI-13. Катеринослав. 1875 р. (так звана трьохверстовка) - на лівому березі р. Дніпро біля с. Кам`янка (тепер входить в територію АНД району м. Дніпро) - http://freemap.com.ua/maps/trexverstovkL26- 13.ipg: на «Генеральному плані Новомосковського повіту» 18-го сторіччя. Частина II. та ін.; на більш сучасних топогеодезичних картах М 1:10000, 1985 р. та інших багатьох картографічних матеріалах цей водний об`єкт, також, існує як озеро Московське - http://freemap.com.ua/maps/genshtab/m-36-130.jpg. Тобто, озеро Московське є природною водоймою, яка має давню історію і утворена у заглибленнях лівого берега Дніпра завдяки заплавам р. Протовч (Проточ). За походженням озеро Московське є заплавним озером, яке входить у придаткову систему Дніпра, а не штучним водоймищем. Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162, що розташована у районі АДРЕСА_1 належить до земель водного фонду та у відповідності до положень до ст. 4 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 59, 84 Земельного кодексу України за своїм цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель «Землі житлової та громадської забудови». Таким чином, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, прокурор просив суд: - визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 24.10.2018 №156/36, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162) у власність ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі - 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; - скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162), що розташована в районі АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1736849012101) за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 20.03.2020, номер запису про право власності: 36038485, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, на вказаний об`єкт нерухомого майна; - усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0974 га (кадастровий номер 1210100000:01:514:0162) шляхом її повернення на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0974 га, кадастровий номер 1210100000:01:514:0162 у Державному земельному кадастрі; - стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачені судові витрати (том 1 а.с. а.с.2-33, 184-190). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області Коршуна Олександра Вікторовича, що діє в інтересах держави, до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Регіональний Офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 24.10.2018 р. № 156/36, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації земельної ділянки - відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року у вигляді заборони ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам (в тому числі суб`єктам державної реєстрації прав державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам, переоформленню документів, а також інші дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав стосовно нерухомого майна, а саме земельної ділянки, розташованої у районі АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0974 га, кадастровий номер 1210100000:01:514:0162, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1736849012101 (том 5 а.с.42-54). Не погодившись з рішенням суду, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О.А. звернувся з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка площею 0, 0915 га, кадастровий номер 1210100000:01:514:0162, розташована на відстані 58,7 м від урізу води озера Московського, а тому відноситься до земель водного фонду, оскільки відповідно до ч.2 ст.88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги навколо водосховищ та озер встановлені у відстані 100 метрів, а тому цю земельну ділянку не можливо передати у приватну власність за категорією земель «землі житлової та громадської забудови» (том 5 а.с. 70-81). Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Рішенням Дніпровської міської ради №156/36 від 24.10.2018 року у власність ОСОБА_6 була передана земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі вулиці Широкої (за основним цільовим призначенням земельна ділянка віднесена до категорії «Землі житлової та громадської забудови»). На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.03.2020 року, реєстровий номер №866, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , індексійний номер рішення: 51726005, номер запису про право власності: 36038485, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17368479012101. Листом Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів від 24.01.2022 №122/03-22, який було отримано Дніпровською міською радою перед прийняттям рішення №156/36 від 24.10.2018 про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162, підтверджується факт того, що колишнє озеро «Московське» - це штучно створений об`єкт. Згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 24 січня 2022 року за № 122/03-22, сучасне плесо «Ломівське» (колишня назва - озеро «Московське») у місті Дніпрі стало штучно створеним водним об`єктом, що утворений внаслідок будівництва Лівобережного каналу для формування території ж/м Фрунзенський, при цьому, морфометричні характеристики каналу Лівобережний та його розширене плесо (сучасне плесо «Ломівське», колишня назва озеро «Московське») співвідносяться з малими річками, для яких встановлюється прибережна захисна смуга 25 м. Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.01.2022 за № 12/19-26, розміщення житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162, відповідає як чинній містобудівній документації на місцевому рівні, так і містобудівній документації, що була чинна у 2018 році. Згідно науково-експертного висновку Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України від 14.07.2023, водний об`єкт плесо Ломівське (колишня назва - озеро «Московське»), яке є невід`ємною частиною дренажно-паводкового каналу, що розташоване на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпро Дніпропетровської області, не є озером. Озеро «Московське», як природний об`єкт, повністю перестало існувати після будівництва Лівобережного каналу і дренажно-паводкового каналу (ДПК) «Московський», і станом на момент передачі Дніпровською міською радою у власність фізичних осіб земельних ділянок з кадастровими номерами, в тому числі, 1210100000:01:514:0162, природного озера «Московське» вже не існувало, а водний об`єкт, який було утворено на місці колишнього озера «Московське», мав та має статус «канал». Прибережна захисна смуга шириною 25 м для водного об`єкта плесо Ломівське (колишня назва - озеро «Московське»), на момент передачі зазначених у висновку земельних ділянок у власність фізичним особам, визначалась з урахуванням чинної на той момент містобудівної документації, та за своїм функціональним призначенням не суперечить нормативній ширині смуги відведення каналу на відстані 25 м. Згідно науково-експертного висновку Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 21.09.2023, водний об`єкт під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (колишня назва «Озеро московське»), що розташований на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра, не є озером. Відповідно до ст. 7 Закону України«Про судову експертизу», судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Отже, надані експертні дослідження Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України та Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України є належними доказами по справі, оскільки такі складені у відповідності до вимог чинного законодавства фахівцями (експертами), які здійснюють судово-експертну діяльність в зазначеній галузі. Позивач не скористався своїм правом призначення по справі відповідної експертизи та не спростував висновки зазначених експертних досліджень належними доказами. Крім того, з історичної довідки від 23.10.2023 щодо історії та топонімії водного об`єкта «Плесо Ломівське» (колишнє «озеро Московське») на території Амур-Нижньодніпровського району в м.Дніпро, підготовленої КЗК «Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Д.І. Яворницького» ДОР» вбачається, що у результаті суттєвого негативного впливу антропогенного чинника озеро Московське фактично перетворилося з закритого озера на частину каналу житлового масиву Фрунзенський. З листа Державного науково-виробничого підприємства «КАРТОГРАФІЯ» від 15.05.2023 вбачається, що на топографічній карті масштабу 1:10 000 М-36-130-Б-г-4 стан місцевості на 1994 рік видання 1996 року, водний об`єкт в районі вул. Широкої Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра не має власної назви. Відповідно до пункту 3 Порядку загальнодержавного топографічного і тематичного картографування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 661, загальнодержавне топографічне картографування здійснюється в масштабах 1:10000, 1:25000, 1:50000, 1:100000, 1:250000, 1:500000 і 1:1000000. Топографічні карти таких масштабів є державними. Базовою державною топографічною картою є топографічна карта масштабу 1:10000. На основі державних топографічних карт створюються тематичні і спеціальні карти. Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що з 1994 року водний об`єкт в районі вул. Широкої Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра офіційно не мав власної назви згідно існуючих топографічних карт в масштабі 1:10

000. Крім того, судом встановлено, що відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 за № 43/27 «Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором», водний об`єкт «Озеро Московське» було перейменовано на «Плесо Ломівське» (пункт 25 додатку до рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2021), а відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 22.12.2021 за № 260/14 «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» було погоджено та затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вулиці Широкої, з якого вбачається, що дренажно-паводковий канал «Московський» це не озеро, а спірна земельна ділянка знаходиться за межами прибережної захисної смуги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №160/7238/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024, не встановлено неправомірності та/або невідповідності нормам чинного законодавства рішення Дніпровської міської ради від 22.12.2021 за № 260/14 «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої». Відповідно до абз. 3 ч. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних доказів, зокрема, витягів з Державного земельного кадастру, які б свідчили про те, що земельна ділянка з кадастровим номером № 1210100000:01:514:0162 знаходиться в межах прибережної захисної смуги. Відповідно до абз. 3 ч. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. У даному випадку, позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних доказів, зокрема, витягів з Державного земельного кадастру, які б свідчили про те, що земельна ділянка з кадастровим номером № 1210100000:01:514:0162 знаходиться в межах прибережної захисної смуги. Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. У даному випадку, з урахуванням того, що водний об`єкт «Плесо Ломівське» не є «озером», а має статус «канал», то ст. 88 Водного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Також, з посиланням на ст. 78, 89, 103 ЦПК України суд відхилив надані прокурором на підтвердження своїх позовних вимог докази: 1) складений судовим експертом Лампікою Тетяною Вікторівною висновок № 0014 від 15.06.2023 з мотивів того, що судовий експерт ОСОБА_7 вийшла за межі своїх повноважень, оскільки маючи кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 10.19 (дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля), відповідала на частину питань, зокрема, щодо відповідності вимогам чинного законодавства України проекту землеустрою щодо організації встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої, які відносяться до експертизи з питань землеустрою та належать до повноважень судового експерта, який має кваліфікацію за спеціальністю 10.20 (дослідження з питань землеустрою), і на частину питань, зокрема, щодо статусу водного об`єкту та його прибережної захисної полоси, які не відносяться до повноважень судових експертів, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 26.08.2022 та листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.03.2023; 2) дослідження «Щодо міської водойми «Озеро Московське» (м. Дніпро)», складеного завідувачем кафедри водних біоресурсів та аквакультури Дніпровського державного аграрно-економічного університету Новицьким Р.О., оскільки останній не є спеціалістом із визначення статусу водних об`єктів, тобто не має відповідної кваліфікації, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що автор вищезазначеного дослідження ОСОБА_8 є спеціалістом в галузі іхтіології (згідно Вікіпедії іхтіологія це наука про риб, один з розділів зоології хребетних, наука, об`єктом дослідження якої є риби у круглороті). Щодо посилання в позові на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, в тому числі, у постановах від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17, від 12 листопада 2020 року у справі №487/688/18, від 27 травня 2020 року у справі 310/8559/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі №488/6479/14-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №477/2054/17-ц, від 09 грудня 2020 року у справі №676/2332/18, то суд першої інстанції не взяв їх до уваги, оскільки висновки Верховного Суду у наведених справах і у цій справі, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на висновки Верховного Суду, зроблені у вищезазначених постановах, позивач виходив з того, що спірний водний об`єкт має статус «озеро» і прибережна захисна смуга в цьому випадку відповідно до ст. 88 Водного кодексу України встановлюється шириною 100 метрів уздовж урізу води, але наявні в матеріалах цієї справи докази в їх сукупності свідчать про те, що водний об`єкт не є озером, а відповідно, вищезазначені висновки Верховного Суду є нерелевантними до обставин вказаної справи. Щодо поданої представником відповідача Дніпровської міської ради Пренко А.В. заяви про застосування позовної давності у справі, суд першої інстанції зазначив, що оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, то питання про застосовування позовної давності не вирішувалось, оскільки є самостійною підставою для відмови у позові (вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 161/3245/15-ц). Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). Отже, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18)). До спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 391 ЦК України, а ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов`язати повернути земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023року у справі № 748/2226/22. Тому, як зазначив суд першої інстанції, якщо б права позивача в даній справі були порушені, то ефективним способом захисту в даній справі була б виключно вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку (неґаторний позов), оскільки інші вимоги, заявлені позивачем у цій справі, в тому числі, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації речових прав, не є ефективним способом захисту прав та в їх задоволенні необхідно було б відмовити з тих підстав, що такі вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав чи інтересу. Підсумовуючи наведене, з урахуванням наданих учасниками справи доказів, суд першої інстанції у вказаній справі дійшов висновку, що водний об`єкт, який раніше мав назву «Озеро Московське», як природний об`єкт, повністю перестав існувати після будівництва Лівобережного каналу і дренажно-паводкового каналу (ДПК) «Московський», і станом на момент передачі Дніпровською міською радою у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162, природного озера «Московське» вже не існувало, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162 на момент її передачі у власність ОСОБА_3 знаходилась та на день розгляду цієї справи знаходиться за межами прибережної захисної смуги, а водний об`єкт, який було утворено на місці колишнього озера «Московське», має статус «канал» із найменуванням «Плесо Ломівське». Встановивши вищезазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Так, ст. 1 Водного кодексу України визначено, що водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами; істотно змінений масив поверхневих вод - поверхневий водний об`єкт або його частина, природні характеристики якого зазнали істотних змін у результаті діяльності людини. Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Згідно п. 4, абз. 1 п. 5, п. 6 розділу І «Загальні положення» Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.01.2019 р. № 4 визначення масивів поверхневих вод та масивів підземних вод є складовою аналізу характеристик району річкового басейну (далі - РРБ), здійснюється для точного опису стану поверхневих і підземних вод, ґрунтується на географічних та гідрологічних показниках, а також інформації щодо основних антропогенних впливів на кількісний та якісний стан поверхневих і підземних вод, економічному аналізі водокористування та результатах виконання програми державного моніторингу вод. Масиви поверхневих вод, визначені згідно з цією Методикою, є поверхневими водними об`єктами або їх частинами, для яких встановлюються екологічні цілі та які використовуються для оцінки досягнення цих екологічних цілей. Стратегічною екологічною ціллю для всіх РРБ є досягнення/підтримання «доброго» екологічного та хімічного станів масивів поверхневих вод та «доброго» хімічного та кількісного станів масивів підземних вод. Для штучних масивів поверхневих вод (далі - ШМПВ) та істотно змінених масивів поверхневих вод (далі - ІЗМПВ) стратегічною екологічною ціллю є досягнення/підтримання «доброго» екологічного потенціалу та «доброго» хімічного стану. В абз. 7 п. 9 розділу ІІ «Поверхневі води» Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.01.2019 р. № 4 зазначено, що при цьому ІЗМПВ вважаються водосховища, ставки і канали, створені на тому місці, де раніше були поверхневі води природного походження, та які є результатом зміни, перенесення або реконструкції поверхневого водного об`єкта, зокрема канали, створені в руслах річок, та каналізовані ділянки річок. В даному випадку, як правильно встановив суд першої інстанції, з науково-експертного висновку Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України від 14.07.2023, водний об`єкт плесо Ломівське (колишня назва - озеро «Московське»), яке є невід`ємною частиною дренажно-паводкового каналу, що розташоване на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпро Дніпропетровської області, не є озером. Озеро «Московське», як природний об`єкт, повністю перестало існувати після будівництва Лівобережного каналу і дренажно-паводкового каналу (ДПК) «Московський», і станом на момент передачі Дніпровською міською радою у власність фізичних осіб земельних ділянок з кадастровими номерами, в тому числі, 1210100000:01:514:0162, природного озера «Московське» вже не існувало, а водний об`єкт, який було утворено на місці колишнього озера «Московське», мав та має статус «канал». Суд зауважує, що висновки Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України, що стосуються визначення статусу водних об`єктів, визнаються належними доказами (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29.04.2026 р. у справі № 369/1872/18, від 18.03.2026 р. у справі № 370/1781/20, від 15.02.2023 р. у справі № 372/1859/20, від 15.11.2023 р. у справі № 363/1459/20). Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі на те, що з вищезазначеного науково-експертного висновку, підготовленого Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневського вбачається, що в процесі будівництва паводково-дренажного каналу відбулося лише з`єднання озера Московського із р. Дніпро (див. стор. 15-17 науково-експертного висновку), вирвано із контексту, оскільки в тій частині висновку було зазначено, що відбулась повна зміна морфометрії та гідроморфології колишнього озера «Московське», що також призвело до втрати його гідрологічних характеристик, і наразі водойма (тобто, не зазначається про озеро) напряму з`єднана з Дніпром і його рівневі характеристики визначаються коливанням води у Дніпровському водосховищі. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на малюнках 16 та 17 (сторінки 12, 13 науково-експертного висновку, підготовленого Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневського) дуже добре видно, як змінювалась берегова лінія колишнього озера «Московське» у період з 1962 по 1977 роки, і у висновку зазначається, що суміщення отриманих контурів берегової лінії колишнього озера «Московське» вказує на невпинне зменшення площі водного дзеркала озера та поступове зростання його прибережних територій, що також пришвидшило його обміління та деградацію. Без проведення невідкладних заходів з його розчищення і поглиблення колишнє озеро «Московське» за наступне десятиліття майже повністю втратило водну поверхню і перетворилося на окремі перезволожені та заболочені ділянки суходолу. Крім того, судом першої інстанції було враховано науково-експертний висновок Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 21.09.2023, з якого вбачається, що: - водний об`єкт під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (колишня назва «Озеро московське»), що розташований на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра, не є озером; - у результаті природної трансформації та значного впливу антропогенних чинників колишнє озеро «московське» у відповідності з визначеннями Водної Рамкової Директиви ЄС 2000/60/ЄС, основні положення якої імплементовані в законодавство України, відноситься до антропогенно істотно змінених водних об`єктів (масивів поверхневих вод); - унаслідок виконання робіт з інженерної підготовки території та реалізації проєктів будівництва дренажно-протипаводкової системи міста Дніпро водойма практично повністю втратила ознаки заплавного озера і за своїми морфологічними ознаками, гідрологічним режимом та функціональним призначенням є дренажно-паводковим водовідним каналом, що фактично є продовженням Лівобережного каналу та частиною комплексної меліоративної системи. Суд зауважує, що науково-експертні висновки Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України визнаються належними доказами при вирішення спорів, пов`язаних із визначенням статусу водних об`єктів (див. постанови Верховного Суду від 01.04.2026 р. у справі № 359/3581/23, від 28.06.2023 р. у справі № 369/12740/14-ц, від 19.10.2023 р. у справі № 748/2226/22, від 01.11.2023 р. у справі № 748/2090/22). Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» фахівці (експерти), які від Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України та Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України складали науково-експерті висновки, є фахівцями (експертами), які здійснюють судово-експертну діяльність. Також суд звертає увагу на те, що фахівці, які складали вищевказані науково-експертні висновки були попередженні про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків за ст. 384 та 385 Кримінального кодексу України. Також, судом першої інстанції встановлено, що з листа Державного науково-виробничого підприємства «КАРТОГРАФІЯ» від 15.05.2023 вбачається, що на топографічній карті масштабу 1:10 000 М-36-130-Б-г-4 стан місцевості на 1994 рік видання 1996 року, водний об`єкт в районі вул. Широкої Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра не має власної назви. Відповідно до наказу Держгеокадастру від 14.02.2024 р. № 48 «Про визначення адміністратора Державного картографо-геодезичного фонду України» адміністратором Державного картографо-геодезичного фонду України визначено державне науково-виробниче підприємство «Картографія». Відповідно до пункту 3 Порядку загальнодержавного топографічного і тематичного картографування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 661, загальнодержавне топографічне картографування здійснюється в масштабах 1:10000, 1:25000, 1:50000, 1:100000, 1:250000, 1:500000 і 1:1000000. Топографічні карти таких масштабів є державними. Базовою державною топографічною картою є топографічна карта масштабу 1:10000. На основі державних топографічних карт створюються тематичні і спеціальні карти. Відповідно до абз. 16 ст. 19 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» матеріали топографо-геодезичних і картографічних робіт, прийняті на облік до Державного картографо-геодезичного фонду України, є офіційними. Отже, відсутність на офіційних державних топографічних картах такого водного об`єкту як озеро «Московське» лише підтверджує його відсутність вже наприкінці ХХ століття. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що водний об`єкт, який раніше мав назву «Озеро Московське», як природний об`єкт, повністю перестав існувати після будівництва Лівобережного каналу і дренажно-паводкового каналу (ДПК) «Московський», і станом на момент передачі Дніпровською міською радою у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162, природного озера «Московське» вже не існувало, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:514:0162 на момент її передачі у власність ОСОБА_3 знаходилась за межами прибережної захисної смуги, а водний об`єкт, який було утворено на місці колишнього озера «Московське», має статус «канал» із найменуванням «Плесо Ломівське». Також, виходячи з визначення терміну «істотно змінений масив поверхневих вод», яке зазначено в ст. 1 Водного кодексу України, та з урахуванням абз. 7 п. 9 розділу ІІ «Поверхневі води» Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.01.2019 р. № 4, колегія суддів дійшла висновку, що канал «Плесо Ломівське» вважається істотно зміненим масивом поверхневих вод та не є озером. Також, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 88 Водного кодексу України, якою визначені нормативні межі прибережної захисної смуги, оскільки наявні в матеріалах справи докази однозначно підтверджують те, що спірний водний об`єкт не є озером, а має статус канал, для якого встановлюється смуга відведення відповідно до ст. 91 Водного кодексу України, частиною першої якої передбачено, що для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Судом апеляційної інстанції ретельно перевірені мотиви відхилення судом першої інстанції наданих позивачем доказів, в тому числі, висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 0014, складеного 15.06.2023 р. судовим експертом Лампікою Т.В., дослідження «Щодо міської водойми «Озеро Московське» (м. Дніпро)», складеного завідувачем кафедри водних біоресурсів та аквакультури Дніпровського державного аграрно-економічного університету Новицьким Р.О., в результаті чого, суд апеляційної інстанції погодився із зазначеними судом першої інстанції мотивами відхилення таких доказів, оскільки ані судовий експерт Лампіка Т.В., ані завідувач кафедри водних біоресурсів та аквакультури Дніпровського державного аграрно-економічного університету Новицьким Р.О., не є експертами (фахівцями) з визначення статусу водних об`єктів та вийшли за межі спеціальних знань експерта (фахівця). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в своїй апеляційній скарзі апелянт, з посиланням на висновок експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 0014, складеного 15.06.2023 р. судовим експертом Лампікою Т.В. та дослідження «Щодо міської водойми «Озеро Московське» (м. Дніпро)», складеного завідувачем кафедри водних біоресурсів та аквакультури Дніпровського державного аграрно-економічного університету Новицьким Р.О., продовжує наполягати на тому, що спірний водний об`єкт є озером, але жодних заперечень проти мотивів відхилення судом першої інстанції вищезазначених доказів, зазначених в оскаржуваному рішенні, скаржник взагалі не наводить в своїй апеляційній скарзі. Щодо посилання апелянта в своїй скарзі на те, що Комунальний заклад культури «Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького» ДОР» у листі від 23.10.2023 № 205 підтверджує, що назва водного об`єкта «озеро Московське» документально існує з XVIII ст., то колегія суддів зазначає, що вказана інформація не має значення для правильного вирішення справи, оскільки матеріалами справи підтверджено, що водний об`єкт, який раніше мав назву «Озеро Московське», як природний об`єкт, повністю перестав існувати після будівництва Лівобережного каналу і дренажно-паводкового каналу (ДПК) «Московський» у другій половині ХХ ст. Окремо колегія суддів звертає увагу на посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 160/7238/22, в якій, на думку апелянта, Верховний Суд дійшов певних висновків. Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду від 06.02.2025 р. у справі № 160/7238/22 були скасовані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задоволено позов громадської організації «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги». При цьому, Верховний Суд в силу приписів ч. 2 ст. 341 КАС України не міг та не встановлював жодних обставин, які могли б вплинути на розгляд вказаної справи, а тому, зазначене у вказаній постанові є правовою оцінкою, яку Верховний Суд надав певним фактам при розгляді справи № 160/7238/22 та яка в силу приписів ч. 7 ст. 82 ЦПК України не є обов`язковою під час вирішення цієї справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Установлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з`ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Тож, якщо касаційний суд вдаватиметься до встановлення та оцінки обставин, він допускатиме істотне порушення процесуальних норм та діятиме не як «суд, встановлений законом» (пункти 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2025 р. у справі № 1915/6447/2012). Також, Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Частиною першою ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, на підставі належних та допустимих доказів встановив статус спірного водного об`єкту та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду першої інстанції обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. Крім того, апелянт не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року. Судді: