Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3706/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3800/26 Справа № 203/3706/24 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 19 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), з вимогами визнати батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , зобов`язання Центрального відділу ДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження дитини № 2730, складеного 02 грудня 2022 року Відділом ДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видати нове свідоцтво про народження дитини, де в графі «батько» вказати прізвище ім`я та по батькові як « ОСОБА_2 ». В обґрунтування позову зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилася донька ОСОБА_4 та під час реєстрації народження в свідоцтві про народження доньки запис про батька здійснено на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. Починаючи з червня 2021 року позивач мала відносини як чоловіка та жінки із ОСОБА_2 , але на момент зачаття дитини шлюбних відносин із ним не мала. Позивач абсолютно впевнена, що завагітніла від відповідача і останній є біологічним батьком доньки. В той же час, відповідач батьківські обов`язки стосовно доньки не виконує, хоча знає про її народження. На даний час донька проживає з позивачем та матеріальним забезпеченням займається виключно позивач. У добровільному порядку відповідач взнати обов`язки стосовно своєї доньки відмовляється, тому у позивача виникла необхідність звернутися до суду із зазначеним позовом (а.с.1-5). Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025 року провадження у цивільній справі № 203/3706/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства - зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України (а.с.183-184). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази того, що місцевий суд належним чином повідомляв відповідача, який знаходився у військовій частині НОМЕР_1 про наявність позову до нього в рамках даної справи та не надсилав йому копію позовної заяви разом із доданими документами. Зазначає, що жодних клопотань про зупинення провадження ані від відповідача, ані від його представника, яке було б подано в інтересах військовослужбовця ОСОБА_2 , до суду першої інстанції не надходило. Зауважує, що з огляду на положення СК України, ЦПК України, Конвенції ООН про права дитини, а також виконання принципу пріоритету прав та інтересів дитини, справа про визнання батьківства підлягає продовженню, оскільки від її результатів безпосередньо залежить можливість реалізації права малолітньої ОСОБА_5 на утримання та належне матеріальне забезпечення (а.с.206-210). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025 року, підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Зупиняючи провадження, суд першої інстанції виходив з предмету та підстав заявлених позовних вимог, зважаючи на те, що відповідач проходить військову службу у складі Збройних Сил України за мобілізацією і залучений до виконання бойових завдань у військовій частині, що залучена до виконання завдань із протидії збройній агресії та оборони України, у тому числі виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій, суд дійшов висновку про наявність безумовних підстав для зупинення провадження у справі на строк, визначений п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, тобто, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено. Зупинення провадження у справі це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Зупинення провадження у справі застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань цивільного судочинства. Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК. Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК). Крім того, статтею 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини вказує на те, що якщо національне законодавство не намагається забезпечити рівновагу між конкуруючими правами й інтересами, неспроможність дитини отримати доступ до інформації стосовно його чи її походження або особи матері, становить порушення статті 8 Конвенції (Godelli проти Італії, 2012, §§ 57-58). З огляду на зазначене, колегія суддів, вважає, що у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, вирішення питання про застосування положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі за участю відповідача, який є військовослужбовцем залежить, зокрема, від того, чи відповідатиме застосування відповідного процесуального заходу, Конституції України, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Слід зазначити, що оскаржувана ухвала про зупинення провадження у справі становить втручання у права позивача та її малолітньої дитини, гарантовані статтею 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані статтею 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується визначення походження дитини, що належать до сфери приватного життя. Апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на (і) розумний строк розгляду справи, що стосується майнових та особистих немайнових прав дитини; (іі) встановлення біологічного походження дитини та забезпечення її належного матеріального утримання від батьків, та конкуруючим інтересом передбачуваного батька, який проходить військову службу на змагальність та диспозитивності цивільного судочинства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Суд першої інстанції під час вирішення питання щодо зупинення провадження встановив, що ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2024 року та 28 квітня 2025 року у зазначеній цивільній справі призначалася судова молекулярно-генетична експертиза, проведення якої доручалося експертам Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради. В той же час, експертною установою двічі поспіль повернуто ухвали без виконання у зв`язку із неявкою ОСОБА_2 25 листопада 2024 року та 16 грудня 2024 року на експертизу, у зв`язку з чим судом витребовувалась інформація з Міністерства оборони та в подальшому у військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 . Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 202 від 13 вересня 2022 року ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини, на підставі наказу № 4 від 31 серпня 2025 року його призначено на іншу посаду та за даними, виданої ВЧ НОМЕР_1 довідки за № 323 від 05 грудня 2025 року ОСОБА_2 виконує бойові (службові) задання в Харківській та Донецькій області у період з 01 вересня 2025 року по теперішній час. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу у складі Збройних Сил України за мобілізацією і залучений до виконання бойових завдань у військовій частині, що залучена до виконання завдань із протидії збройній агресії та оборони України, у тому числі виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій. Відтак не має можливості прибути у судові засідання та експертної установи для відбору біологічних зразків для проведення ДНК експертизи, яка має суттєве значення для встановлення спірних обставин справи, тобто існують обставини, що унеможливлюють продовження розгляду справи. Проте, колегія суддів вважає, що відповідач не позбавлений права на отримання відпустки, що передбачена Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідно до пункту 18 статті 10-1 вказаного Закону під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, додаткова відпустка, визначена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з дозволу командира (начальника) військової частини, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. За рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік (пункт 10 статті 10-1 цього Закону). Крім того, з метою реалізації права на змагальну процедуру у спорі про встановлення батьківства, відповідач не позбавлений права та можливості прибути до будь-якого територіально доступного відділення спеціалізованої експертної установи із подальшим направленням цією установою належним чином відібраних біологічних зразків до експертної установи, якій судом першої інстанції доручено проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Колегія суддів апеляційного суду вважає передчасними висновки суду першої інстанції щодо неможливості продовження розгляду спірної справи у зв`язку з неявкою відповідача до експертної установи для відбору біологічних зразків для проведення ДНК експертизи, яка має значення для встановлення спірних обставин справи, оскільки суд першої інстанції не встановив наявності об`єктивних обставин, які перешкоджають відповідачу у поданні експертам необхідних матеріалів чи участі відповідача в експертизі та не урахував положення частини 1 статті 109 ЦПК, згідно з яким у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Колегія суддів звертає увагу, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Встановлення факту батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 523/4928/17, від 8 жовтня 2025 року у справі № 570/1834/23). Апеляційний суд ураховує, що розгляд справи триває з липня 2024 року, а зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, що може становити порушення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 3 Конвенції про права дитини. Суд першої інстанції на вказані вище обставини належної уваги не звернув, у достатній мірі не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини та дійшов помилкового висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується права та інтересів дитини, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. За таких обставин, колегія суддів, дійшла висновку, що зупинення провадження у цій справі, що стосується прав та інтересів дитини, на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК, є несумісним із такими принципами цивільного судочинства як верховенство права, пропорційність та розумність строків розгляду справи; не відповідає пріоритету найкращих інтересів дитини та суперечить стандартам Європейської конвенції з прав людини. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК). Відповідно до положення частини 1 статті 379 ЦПК підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм процесуального права (статей 2, 10, 251 ЦПК), неправильне застосування норм матеріального права (статей 8, 51, 124 Конституції України, статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції про права дитини, статей 3, 16, 16 ЦК, статті 8 Закону України "Про охорону дитинства"), із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. З урахуванням того, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року. Судді: