Ухвала Велика Палата ВС № 160/2599/23

УХВАЛА 13 травня 2026 року м. Київ справа № 160/2599/23 провадження № 11-186за26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Губської О. А., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю. перевірила матеріали заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 160/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2017 року до 26 січня 2023 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2017 року до 26 січня 2023 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №

100. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2022 року до 26 січня 2023 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2022 року до 26 січня 2023 року в сумі 58 828 грн 35 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №

100. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 25 818 грн 00 коп. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, позивач неодноразово звертався з касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, однак за результатами їх розгляду такі скарги повертались або у відкритті касаційного провадження було відмовлено у зв`язку з невідповідністю процесуальним вимогам, зокрема на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також через пропуск строку на касаційне оскарження, який суд визнавав неповажним. У межах подальшого касаційного оскарження 21 січня 2026 року до Верховного Суду вчергове надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 160/2599/23. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 лютого 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені рішення і постанову. 04 березня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , за змістом якої він просив скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року було відмовлено у прийнятті Великою Палатою Верховного Суду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року. 30 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року, призначити новий розгляд справи № 160/2599/23 з новою призначеною колегією суддів та витребувати всі матеріали справи. Перевіривши матеріали заяви, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в її прийнятті з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 6 і частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. У КАС України чітко визначено випадки, коли перегляд судових рішень (залежно від категорії справи) здійснює саме Велика Палата Верховного Суду, а також підстави такого перегляду в окремих випадках. Відповідно до частини третьої статті 292 КАС України Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду може переглядати в апеляційному порядку виключно судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним лише як судом першої інстанції в справах, визначених частиною четвертою статті 22 КАС України. Відповідно до частини першої статті 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Касаційний перегляд судових рішень Велика Палата Верховного Суду може здійснювати лише за визначених статтями 346 та 347 КАС України передумов. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 346 КАС України. Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначений статтею 347 КАС України. За змістом частин першої та четвертої цієї статті питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 КАС України, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу. Отже, підстави і порядок передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду та перегляду ухвалених у цих справах судових рішень, установлені статтями 346 та 347 КАС України, є вичерпними. Виходячи з наведеного обов`язковою передумовою для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за касаційною скаргою її учасника є постановлення судом касаційної інстанції з власної ініціативи чи за клопотанням учасника справи ухвали про її передачу до Великої Палати Верховного Суду з обґрунтуванням підстав, визначених у статті 346 КАС України. З матеріалів скарги та з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалу про передачу справи № 160/2599/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не постановляв. У своїй заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року. Нормами КАС України не передбачено можливості оскарження до Великої Палати Верховного Суду судових рішень, ухвалених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом касаційної інстанції, у тому числі ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки за приписами частини п`ятої статті 355 КАС України судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними й оскарженню не підлягають. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53). Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоб порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує «легітимну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. The United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення ЄСПЛ від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. The United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). Відмова у прийнятті до розгляду заяви про перегляд судових рішень не порушує права ОСОБА_1 на доступ до суду, адже такий доступ був забезпечений у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53). Звернення до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень, ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata). Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року. Керуючись статтями 22, 24, 292, 346, 347, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Відмовити у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 160/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Заяву та додані до неї матеріали повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. А. Губська Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко І. А. Воробйова А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. Кравченко О. В. Кривенда Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич