Постанова 4823 № 734/3380/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 травня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/3380/25 Головуючий у першій інстанції Бараненко С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/622/26 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л. Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» Відповідач: ОСОБА_1 Особа, яка подала апеляційну скаргу: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя Бараненко С.М.), ухвалене у с-ще Козелець, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 грудня 2021 року в розмірі 54 321,45 грн, яка складається з: 42 490,96 грн заборгованість за тілом кредиту, 11 830,49 грн заборгованість за простроченими відсотками. В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» зазначало, що 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої їй було відкрито картковий рахунок та надано платіжний інструмент - кредитну картку № НОМЕР_1 типу «Універсальна» зі строком дії до 11/25. Відповідачка користувалася кредитним лімітом, повертала використану суму кредитного ліміту та сплачувала відсотки за користування ним. Однак у подальшому належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, унаслідок чого, за розрахунком банку, утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 31 грудня 2021 року за тілом кредиту у розмірі 42 490,96 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності належними й допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору від 31 грудня 2021 року, отримання відповідачкою кредитної картки типу «Універсальна», користування кредитним лімітом та наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 490,96 грн. Водночас у стягненні 11 830,49 грн прострочених відсотків суд відмовив, оскільки наданий банком розрахунок не дає можливості встановити період їх нарахування. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить оскаржуване рішення від 01 грудня 2025 року скасувати в частині відмови у стягненні 11 830,49 грн заборгованості за простроченими відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції невірно оцінив наданий банком розрахунок заборгованості, не врахував погодження сторонами умов кредитування, зокрема процентної ставки та порядку сплати мінімального обов`язкового платежу, а також не дослідив у сукупності розрахунок заборгованості, заяву про приєднання, паспорт споживчого кредиту та виписку по рахунку. З наданих доказів , на думку апелянта, можливо встановити як розмір прострочених відсотків, так і період їх нарахування. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1,4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. По справі встановлено, що між позивачем та відповідачкою 31.12.2021 року було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання Паспорту споживчого кредиту та Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, після чого відповідачу було видано кредитну картку універсальну № НОМЕР_1 зі строком дії - 11/25 (а.с. 6-9, 38-48). У пунктах 1.3, 1.4 заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг сторони погодили строк кредитування 12 місяців з пролонгацією, процентну ставку за користування кредитом у розмірі 42 % річних для картки «Універсальна», порядок погашення заборгованості шляхом внесення мінімального обов`язкового платежу, який становить 5 % від заборгованості, але не менше 100 грн щомісячно, а у разі прострочення, починаючи з другого місяця прострочення, - 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн щомісячно. Також у заяві визначено реальну річну процентну ставку: 0 % - за умови користування коштами в межах пільгового періоду та 51,09 % - у разі користування кредитними коштами поза межами пільгового періоду і погашення кредиту мінімальними щомісячними платежами. З довідок АТ КБ «Приватбанк» від 16 липня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 була надана у користування кредитна картка «Універсальна» № НОМЕР_1 , картковий рахунок за якою відкрито 31 грудня 2021 року, зі строком дії картки до 11/25. Цього ж дня відповідачці встановлено кредитний ліміт у розмірі 5 000 грн, який у подальшому неодноразово змінювався, зокрема: 27 жовтня 2022 року - 15 000 грн, 28 вересня 2023 року - 50 000 грн, 07 червня 2024 року - 50 000 грн, 12 липня 2024 року - 47 394,55 грн, 05 серпня 2024 року - 46 630 грн, 27 серпня 2024 року - 44 330 грн, 30 вересня 2024 року - 43 760 грн, а 06 березня 2025 року кредитний ліміт встановлено у розмірі 0 грн (а.с. 21, 22). На підтвердження заборгованості АТ КБ «Приватбанк» надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 31 грудня 2021 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 15 липня 2025 року, згідно з яким заборгованість за тілом кредита становить 42 490,96 грн, простроченим тілом кредита - 42 490,96 грн, заборгованість за простроченими відсотками 11 830,49 грн, загальна заборгованість за наданим кредитом 54 321,45 грн (а.с.11-14). У справі, що переглядається, суд першої інстанції, встановивши факт укладення між сторонами кредитного договору № б/н від 31 грудня 2021 року, отримання відповідачкою кредитної картки типу «Універсальна», користування кредитним лімітом та наявність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 490,96 грн, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки 11 830,49 грн заборгованості за простроченими процентами. Такий висновок суд першої інстанції мотивував тим, що з наданого банком розрахунку неможливо встановити період нарахування прострочених процентів. Разом з тим апеляційний суд не погоджується з цим висновком, оскільки він зроблений без належної оцінки розрахунку заборгованості у сукупності із заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, довідками банку та випискою по рахунку. У пунктах 1.3, 1.4 заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг сторони погодили строк кредитування, тип кредитної картки, процентну ставку за користування кредитом у розмірі 42 % річних для картки «Універсальна», а також порядок погашення заборгованості шляхом внесення мінімального обов`язкового платежу. Отже, обов`язок відповідачки повернути використані кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними випливає з умов укладеного між сторонами договору. З наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 31 грудня 2021 року за період з 31 грудня 2021 року по 15 липня 2025 року вбачається, що проценти за користування кредитом у розмірі 42 % річних нараховувалися відповідно до умов договору, із зазначенням відповідних періодів нарахування та кількості днів, за які таке нарахування здійснювалося. При цьому з розрахунку вбачається, що у період з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року проценти банком не нараховувалися, а у період з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року нараховувалися у розмірі 20,4 % річних, тобто у меншому розмірі, ніж погоджена сторонами процентна ставка 42 % річних, що не свідчить про порушення прав позичальниці та не погіршує її становища. Відповідачка належних і допустимих доказів на спростування наданого банком розрахунку не подала, власного контррозрахунку заборгованості суду не надала, правильність визначеного банком розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростувала. За таких обставин підстав вважати розрахунок банку необґрунтованим або таким, що не дає можливості встановити розмір заявленої до стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд не вбачає. Відтак позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 грудня 2021 року у загальному розмірі 54 321,45 грн, яка складається із 42 490,96 грн заборгованості за тілом кредиту та 11 830,49 грн заборгованості за простроченими процентами, є доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Оскільки рішення суду першої інстанції в резолютивній частині містить висновок про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні решти позовних вимог, а за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі, рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При поданні позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422.40 грн, а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 3 633,60 грн. Оскільки колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» за результатами апеляційного перегляду підлягають задоволенню у повному обсязі, то відшкодуванню позивачу підлягають судові витрати за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст.141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.3, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570), заборгованість за кредитним договором № б/н від 31 грудня 2021 року, яка виникла станом 15 липня 2025 року у сумі 54 321,45 грн та складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 490,96 грн та заборгованості за простроченими відсотками - 11 830,49 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у сумі 2 422.40 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 3 633.60 грн за апеляційний розгляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: