Постанова Сумський апеляційний суд № 577/6733/25

Справа №577/6733/25 Номер провадження 22-ц/816/2014/26 Категорія - 76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В., з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року (суддя Логін ЄВ.), ухвалене у м. Конотоп, повне рішення виготовлене 06 березня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції 11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, яку обґрунтовув такими обставинами. Пропрацювавши на посаді роздавальника нафтопродуктів 3 розряду виробничого підрозділу Локомотивне депо АТ «Українська залізниця» 16 років, 05 серпня 2024 року він звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України. У порушення вимог статті 116 КЗпП України відповідач не провів з ним остаточний розрахунок в день його звільнення, оскільки не виплатив кошти, гарантовані колективним договором, який закріплює соціальні гарантії та пільги, зокрема і для тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України. Зазначав, що при звільнення мав право на виплати, які визначені трудовим законодавством та колективним договором (пункти 8.7, 3.9), та входять до структури заробітної плати, а саме: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію (пункт 8.7 ) у розмірі 59 909,35 грн, що становить п`ять середньомісячних заробітки позивача; матеріальну допомогу на оздоровлення (пункт 3.9) за 2022 рік у сумі 14 886 грн та за 2023 рік у сумі 16 104 грн, у загальному розмірі 30 990 грн; Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, уточнивши позовні вимоги (а.с. 82), доводить наявність підстав для стягнення з товариства середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 61 830,40 грн, за період із 06 серпня 2024 року по 06 лютого 2025 року (за 133 робочі дні). У зв`язку із викладеним, просив стягнути з відповідача на свою користь вказані суми коштів. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомогу в сумі 59 909,35 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки в сумі 30 990 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 61 830,40 грн, а всього 152 729,75 грн. Вирішено питання розподілу судового збору. Суд установив, що на момент звільнення позивач мав право на ряд виплат, передбачених як законодавством, так і колективним договором, який є обов`язковим для сторін трудових відносин. Виходячи з аналізу положень КЗпП України та Закону України «Про колективні договори і угоди», суд дійшов висновку, що передбачені колективним договором виплати (одноразова допомога при виході на пенсію, допомога на оздоровлення, інші заохочувальні виплати) є складовою належних працівникові сум, які підлягають виплаті при звільненні. Оцінюючи доводи відповідача щодо призупинення виплат у зв`язку з воєнним станом, суд виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та встановив, що рішення АТ «Укрзалізниця» про призупинення таких виплат було прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а отже не може ґрунтуватися на його положеннях. Крім того, суд урахував правову позицію Верховного Суду, якою відповідне рішення про призупинення виплат визнано незаконним. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про безпідставність невиплати позивачу передбачених колективним договором сум. Також встановлено порушення відповідачем обов`язку провести повний розрахунок у день звільнення, що відповідно до статей 116-117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив із принципу пропорційності та обмеження шестимісячним строком, дійшовши висновку про обґрунтованість нарахування середнього заробітку за відповідний період. Окремо досліджено питання дотримання строків звернення до суду та встановлено, що за відсутності у повідомленні про нараховані та виплачені суми позивачу при звільненні від 05 серпня 2024 року відомостей про дату його вручення, строк звернення до суду не пропущено. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги. Зазначає, що місцевий суд не застосував статті 1, 11 та пункт 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» та не звернув уваги на той факт, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму воєнного стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця». Пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, який визнано незаконним та скасовано судом у справі № 211/7338/23 не діє, оскільки втратив чинність на підставі пункту 9 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року і з 01 липня 2024 року товариством не застосовувався. Цим же рішенням правління, починаючи з 01 липня 2024 року, зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому немає правових підстав для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки у зв`язку із зупиненням положень колективного договору на цей час. Виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше у зв`язку з виходом на пенсію вчергове зупинено з 01 квітня 2025 року на виконання протокольного рішення № Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року. Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог відповідно до колективного договору, не порушував її права на ці виплати, лише відтермінував їх реалізацію. Виходячи із послідовності зазначених графіків, позивачу обов`язково буде сплачено одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію. Суд першої інстанції не дослідив наданих відповідачем рішень про призупинення спірних виплат, передбачених колективним договором, що було здійснено не лише на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а і на підставі інших рішень. Вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати, не залежать від виконаної роботи та її результатів, не передбачені чиним законодавством, а визначені тільки колективним договором підприємства. Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не погоджується із розміром стягнутого судом середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача у сумі 61 830,4 грн, вважає таку суму надмірною, не пропорційною з розміром простроченої заборгованості та середньозваженими ставками кредитів у національній валюті за даними НБУ у період 2024-2025 років 35 %, із застосуванням якої пропорційною сумою в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде 7296 грн (128 роб. днів х 464,89 грн (середньоденна заробітна плата) х 35 % / 365 днів у році х 128 роб. днів). Крім того, позивач не звертався із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом трудових прав, однак суд зробив висновок про його дотримання. ОСОБА_1 у позовній заяві наголошує, що його права були порушені саме при звільненні, тобто 05 серпня 2024 року, і з цього дня він чітко розумів, що його права порушено саме з дня звільнення і підтверджує це заявляючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з моменту звільнення. Проте, ОСОБА_1 було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для нього закінчився 30 жовтня 2024 року. Зазначене є самостійною підставою для відмови у позові, не зважаючи на його обґрунтованість. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Наказом від 30 липня 2024 року № 60/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 серпня 2024 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП. Цим наказом постановлено компенсувати невикористані 19 днів відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року за 2022 та 2023 роки, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці» та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с.12). У день звільнення ОСОБА_1 перераховано на зарплатну картку 5321,63 грн та 3632,76 грн лікарняний за рахунок ПФУ (а.с. 15). Відповідно до довідки виробничого підрозділу локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2025 року №346 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за квітень-травень 2024 року становить 464,89 грн (а.с. 13). Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого виробничим підрозділом локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за №343 від 14 жовтня 2025 року, середня зарплата ОСОБА_1 за період серпень 2023 року липень 2024 року становить 11 981,87 грн (а.с. 14). У 2001 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 16-18). Пунктом 3.9 розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви. Згідно з пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків. Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 43). 05 січня 2022 року та 29 грудня 2023 року ОСОБА_1 подавав заяви про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором (а.с. 25, 26). Згідно з витягом із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 45). Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 49). Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 50). Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с. 52-53). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України). Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак товариство вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства. Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця». Судом першої інстанції правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами. Також при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог. В апеляційній скарзі відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулося виключно на підставі рішення правління від 14 березня 2022 року, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки. До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», яким передбачено: - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1); - підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01 липня 2024 року (пункт 9). Зі змісту рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т. убачається, що ним з 01 липня 2024 року зупинено дію положень колективних договорів лише в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Водночас це рішення не містить положень про зупинення виплати одноразової матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором у зв`язку з виходом на пенсію залежно від стажу роботи у галузі. Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення дії пункту 8.23 Колективного договору відповідач суду не надав. Колегія суддів також не бере до уваги лист члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 щодо призупинення з 01 квітня 2025 року виплати відповідних матеріальних допомог, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Указаний лист, на відміну від рішень правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, не є рішенням правління товариства та лише містить посилання на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25. Водночас відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» рішення роботодавця має ухвалюватися виконавчим органом АТ «Укрзалізниця». Згідно з пунктом 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) таким органом є правління товариства, а не штаб з ефективності. Крім того, зазначений лист сформовано після звільнення позивача. Із урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що після скасування рішенням суду у справі № 211/7338/23, яке набрало законної сили, підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині зупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої колективними договорами, а також з огляду на відсутність у рішенні правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т положень про зупинення виплати допомоги, передбаченої пунктом 8.7 Колективного договору, відповідач безпідставно відтермінував виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку з виходом на пенсію. Водночас матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 3.9 Колективного договору, була зупинена лише з 01 липня 2024 року на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, тому його дія не поширюється на заяви позивача від 05 січня 2022 року та 29 грудня 2023 року. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення за 20222023 роки. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність спірних сум матеріальної допомоги до обов`язкових виплат, що підлягають виплаті працівникові в день звільнення У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)». Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20. Із викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та при виході на пенсію не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат. Щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Відповідач, заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, посилається на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року. Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 зводиться до того, що належним доказом форс-мажору є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», причому такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання. Наданий відповідачем лист торгово-промислової палати не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини. Отже вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача. Щодо доводів відповідача про надмірність суми стягнутого середнього заробітку Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Розмір середнього заробітку визначено судом першої інстанції з урахуванням кількості робочих днів за період затримки розрахунку з 06 серпня 2024 року по 06 лютого 2025 року (133 робочі дні) станом на день ухвалення рішення та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 464,89 грн, що становить 61 830,40 грн (133 ? 464,89 грн). Оцінюючи співмірність стягнутої на користь позивача суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує розмір заборгованості, не виплаченої ОСОБА_1 у день звільнення, який становив 90 899,35 грн (59 909,35 грн + 30 990 грн) та перевищує суму стягнутого середнього заробітку 61 830,40 грн. З урахуванням щоденних майнових втрат позивача внаслідок інфляційних процесів визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України. Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду. Однак матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач взагалі отримував письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення. Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 05 серпня 2024 року, не містить інформації про дату його отримання ОСОБА_1 , зокрема, у визначеній графі відсутні дата вручення такого повідомлення та підпис про це позивача (а.с. 15). За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із вказаним позовом не пропущено, і колегія суддів погоджується із таким висновком. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України). За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, а висновки суду узгоджуються із критеріями законності та обґрунтованості, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду без змін. Висновки суду щодо судових витрат Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому в силу положень частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена «14» травня 2026 року. Головуючий - Д.В. Сізов Судді: О.І. Собина М.В. Щербаченко