Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/1064/20

13.05.26 22-ц/812/773/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2026 року м. Миколаїв справа №469/1064/20 провадження №22-ц/812/773/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Чистою В. В., за участі представника відповідача Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ткаченко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 15 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н. О. у приміщенні суду у селищі Березанка Миколаївської області за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженню відповідальністю «КОО», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк Петро Маркович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів, припинення права власності, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог В грудні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про: - визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 03 березня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №566, яким у рахунок погашення частини кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року звернуто стягнення заборгованості з ТОВ «КОО» на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2012 року складає 16 930 883,40 грн, шляхом звернення стягнення на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку, кадастровий номер 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 ; - визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки №32355655 від 30 травня 2018 року у виконавчому провадженні №32355655; - визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюком П. М., зареєстрованого в реєстрі за №191; - припинення права власності АТ «Сбербанк» на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36900507 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101168048209); - припинення права власності АТ «Сбербанк» на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, розташовану по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36902543 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101274848209). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 03 квітня 2008 року він та ЗАТ «Банк НРБ», який неодноразово змінював свою назву, у тому числі на ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», АТ «Сбербанк», уклали договір про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П, відповідно до якого банк відкрив йому відновлювальну кредитну лінію. На забезпечення виконання його зобов`язань за цим договором 23 січня 2009 року ТОВ «КОО» та ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» уклали договір іпотеки нежитлової будівлі, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . 03 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. в рахунок погашення частини кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2012 року становило 16 930 883,40 грн, звернуто стягнення на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного виконавчого напису 25 квітня 2012 року державним виконавцем Вовченком О. В. було відкрито виконавче провадження №32355655. 10 квітня 2014 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна за вказаною вище адресою, а саме нежитлової будівлі, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га. На підставі заявки відділу державної виконавчої служби Державне підприємство «Сетам» тричі виставляло описане майно на торги, однак вони не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. ПАТ «Сбербанк» відповідно до положень ст.49 Закону України «Про іпотеку» звернулося до відділу ДВС з заявою про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 2 067 296,00 грн шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна. 30 травня 2018 року державним виконавцем було видано акт про реалізацію предмета іпотеки та постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.15 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі цього акту 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюком П. М. видано свідоцтво про право власності ПАТ «Сбербанк» на заставне майно за №191. 04 грудня 2020 року ТОВ «КОО» направило позивачу претензію з вимогою перерахування протягом 30 календарних днів з моменту її отримання заборгованості у сумі 2 067 296,00 грн. Позивач зазначав, що не згоден із розміром заборгованості, яка вказана у виконавчому написі нотаріуса, бо вказаний у ньому період нарахування відсотків та пені знаходиться за межами строку дії договору. Це свідчить про відсутність безспірності вимог. Оскільки виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, то відповідно до ст.1212 ЦК України ТОВ «КОО» було неправомірно позбавлено права власності на нерухоме майно. Позиція відповідачів в суді першої інстанції Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заперечував проти задоволення позову, вказуючи на те, що позивач пропустив строки звернення з позовом до суду. Також він наголошував на тому, що дії державного виконавця щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненні у виконавчому провадженні №32355655, відповідали нормам Законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотеку». Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» у відзиві на позовну заяву просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог через пропуск ним строку позовної давності та недоведеності того, що заборгованість, яка стягнута за виконавчим написом, є спірною. Оскільки підстави для визнання виконавчого написа нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відсутні, то відповідно не підлягають задоволенню і інші позовні вимоги, які є похідними від вказаної вище вимоги. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 15 грудня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. За такого задоволенню не підлягає і позовна вимога про визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки від 30 травня 2018 року, оскільки вона є похідною від вказаної вище позовної вимоги. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що вони не підлягають задоволенню, бо пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки власником спірного майна з 2024 року є ФОП ОСОБА_3 . Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з рішенням суду, позивач через представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Обґрунтовуючи скаргу, позивач зазначав, що висновок суду про пропуск ним строку позовної давності є помилковим. В матеріалах справи відсутні докази отримання ТОВ «КОО» або ОСОБА_1 копій виконавчого провадження №32355655, так само відсутні докази отримання зазначеними особами від ДП «Сетам» або Департаменту ДВС Міністерства юстиції України постанов про призначення експерта та відомостей про реалізацію майна на торгах. Той факт, що ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору від 03.04.2008 та договору іпотеки від 23.01.2009 та до 04.12.2020 був директором ТОВ «КОО», є його засновником та кінцевим бенефіціаром не свідчить про обізнаність вчинення виконавчого напису за відсутності доказів отримання: повідомлення-вимоги про дострокове повернення ТОВ «КОО» повної суми заборгованості за кредитним договором; копії виконавчого напису; постанов та повідомлень у виконавчому провадженні №32355655. Висновок суду про пропуск позовної давності не підтверджений матеріалами справи, є підставою для скасування рішення, оскільки застосування строку позовної давності можливе лише при доведеності порушення права та спливу встановленого строку, що базується на належних доказах. У цій справі суд першої інстанції просто констатував пропуск строку позовної давності без посилання на конкретну дату або подію, з якої цей строк почався, отже такий висновок є недоведеним матеріалами справи та є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Що стосується позиції суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що пов`язані з правом власності на нерухоме майно, про визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів та припинення права як таких, що заявлені до неналежного відповідача, то позивач вважав її безпідставною. Він вказав, що підготовче провадження у справі було закрито 15 травня 2023 року. Зміна власника спірного майна відбулася 12 червня 2024 року. Суд своєю ухвалою від 29 травня 2025 року відмовив представнику АТ «Міжнародний резервний банк» у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ФОП ОСОБА_3 , який придбав спірне майно. За такого, позивач вважав, що оскільки докази зміни власника спірного майна були долучені до справи після закінчення підготовчого судового засідання, то суд не мав надавати їм належної правової оцінки. Станом на 29 травня 2025 року у позивача в силу вимог частин 1, 2 статті 51 ЦПК України були відсутні процесуальні підстави для реалізації права на клопотання про заміну відповідача на належного або залучення до справи іншого співвідповідача. Доводи інших учасників справи Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, у яких наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Фактичні обставини справи, встановлені судом 03 квітня 2008 року ОСОБА_1 та ЗАТ «Банк НРБ», який неодноразово змінював свою назву, у тому числі на ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», АТ «Сбербанк», уклали договір про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П. На забезпечення виконання його зобов`язань за цим договором 23 січня 2009 року ТОВ «КОО», від імені якого діяв директор Недбай В. В., та ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» уклали договір іпотеки, предметом якого виступали нежитлова будівля, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . З повідомлення-вимоги Банку до ТОВ «КОО» від 03 березня 2009 року, яке було отримано його директором ОСОБА_1 05 березня 2009 року, про що свідчить його підпис, випливає, що ВАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» повідомив ТОВ «КОО», що позичальник ОСОБА_1 прострочив сплату процентів за користування кредитом за вересень-грудень 2008 року та січень 2009 року, внаслідок чого станом на 03 березня 2009 року заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становила 2 541 570,00 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 2 400 000 доларів США, процентів за користування кредитом у сумі 137 700,00 доларів США та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у сумі 3870,00 доларів США. ТОВ «КОО» було запропоновано в строк не пізніше 30 календарних днів з дня отримання такого повідомлення-вимоги сплатити Банку заборгованість за кредитом та достроково повернути кредит. Банком було попереджено ТОВ «КОО», що у випадку невиконання ним цієї вимоги, Банк зверне стягнення на вищевказане іпотечне майно та звернеться до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. З протоколу результатів переговорів від 17.06.2010 вбачається, що ОСОБА_1 надав згоду на реалізацію предмета іпотеки нежитлової будівлі, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . 03 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №566, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, вказане у договорі іпотеки від 23 січня 2009 року, а саме на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , що належали на праві власності ТОВ «КОО», на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», яке є правонаступником ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», для погашення частини заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03.04.2008 р. в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що станом на 15.02.2012 р. еквівалентно 16 930 883,40 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23.06.2009 року по 15.02.2012 року у сумі 870 300 доларів США, що еквівалентно 6 952 043,43 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у розмірі 873 600,00 доларів США, що еквівалентно 6 978 404,16 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у сумі 375 613,20 доларів США, що еквівалентно 3 000 435,80 грн. Строк, за який провадилося стягнення, з 23.06.2009 по 15.02.2012. Документи справи про вчинення виконавчого напису знищені шляхом спалення 11 липня 2020 року, про що свідчить повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочкарьової А. В. від 23.02.2022 та акт про знищення документів. 25 квітня 2012 року державним виконавцем Вовченком О. В. було відкрито виконавче провадження №32355655. 10 квітня 2014 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, а саме нежитлової будівлі, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 . 04 липня 2014 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт вказаного вище майна та оголошена заборона на його відчуження, про що 21 липня 2014 року було здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі заявки відділу державної виконавчої служби Державне підприємство «Сетам» тричі виставляло описане майно на торги: 15.05.2017 за стартовою ціною 2 953 280,00 грн, 03.07.2017 за стартовою ціною 2 362 624,00 грн, 14.08.2017 за стартовою ціною 2 067 296,00 грн. Однак торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. ПАТ «Сбербанк» відповідно до положень ст.49 Закону України «Про іпотеку» звернулося до відділу ДВС з заявою про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 2 067 296,00 грн шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна. 30 травня 2018 року державним виконавцем було видано акт про реалізацію предмета іпотеки та постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.15 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюком П. М. видано АТ «Сбербанк» свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №191. У цей же день здійснено державну реєстрацію права власності АТ «Сбербанк» на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 . 04 грудня 2020 року ТОВ «КОО» склало на ім`я позивача претензію з вимогою перерахування протягом 30 календарних днів з моменту її отримання заборгованості у сумі 2 067 296,00 грн. ОСОБА_1 її отримав 11 грудня 2020 року, про що свідчить його особистий підпис на претензії. Згідно з договором №G22N025779 купівлі-продажу від 12.06.2024 року АТ «Міжнародний резервний банк» та ФОП ОСОБА_3 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №GFE001-UA-20240319-76249 від 26.03.2024, уклали договір про те, що продавець (Банк) передає майно, а саме нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , у власність покупцю (ФОП ОСОБА_3 ), а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму у розмірі та в порядку, передбаченому цим договором (1 000 000,00 грн). Також у липні 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (поручитель) про стягнення заборгованості у солідарному порядку за кредитними договорами: №04-В/08/19/ФО/П від 03.04.2008 р. та №16-Н/08/19/ФО/П від 24.06.2008 р. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20 жовтня 2010 року (справа №2-8499/10) з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була стягнута заборгованість у солідарному порядку за кредитними договорами: №04-В/08/19/ФО/П від 03.04.2008 р. у сумі 2 729 284,80 доларів США та №16-Н/08/19/ФО/П від 24.06.2008 р. у сумі 15 008 533,52 грн. Позивач ОСОБА_1 був обізнаний про вказане рішення, оскільки 17 листопада 2010 року звертався до суду з заявою про його перегляд. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 29 грудня 2010 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. 21 жовтня 2011 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бєлозьоровим О. О. було відкрито виконавче провадження №29756488 щодо виконання вказаного заочного рішення (боржник ОСОБА_1 ). 27 листопада 2019 року Київським апеляційним судом заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20 жовтня 2010 року було скасовано та ухвалено нову постанову. Позов ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості було задоволено частково. Стягнуто з них солідарно на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США та загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 88 200 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 35 854,42 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість по процентах за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 844 528,11 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 69 494,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині задоволених позовних вимог Банку до ОСОБА_1 про стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США та стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 гривень залишено без змін. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині задоволених позовних вимог Банку до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та у частині позовних вимог Банку до ОСОБА_4 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20 жовтня 2010 року скасовано в частині вирішення позовних вимог АТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та у частині позовних вимог Банку до ОСОБА_4 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь АТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»: заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900,00 доларів США; заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 34 139,17 грн; заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн; заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 33 738,88 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у частині стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь АТ «Сбербанк» заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900,00 доларів США; заборгованості за пенею в сумі 34 139,17 грн; заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн; заборгованості за пенею в сумі 33 738,88 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 07 січня 2009 року у розмірі 2 400 000,00 доларів США. Стягнуто із ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 07 січня 2009 року у розмірі 12 610 000,00 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 07 січня 2009 року у розмірі 88 200,00 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 41 344,61 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 07 січня 2009 року у розмірі 844 582,14 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 39 054,87 грн. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишено без змін. У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що АТ «Сбербанк» змінило строк дії кредитних догорів на 07 січня 2009 року, а тому саме з вказаної дати банк втратив право на нарахування процентів та пені. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги АТ «Сбербанк» про те, що сторони у пунктах 6.4 кредитних договорів передбачили, що нарахування процентів повністю та остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту у повному обсязі, оскільки право банку нараховувати передбачені договором проценти припинилося після пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове стягнення заборгованості у порядку частини другої статті 1050 ЦК України, тоді як тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення вказаної нотаріальної дії визначається Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 (діяла на час виникнення спірних правовідносин) та Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172. Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц (провадження №14-557цс19). Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання йому кредитором письмової вимоги про усунення порушень. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі №357/12818/17 та від 27 серпня 2020 року у справі №554/6777/17. У нотаріальному процесі при стягненні боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису. Процедура стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: - перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса; - другий етап учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Стаття 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри». Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. За такого він вважав, що задоволенню не підлягає і позовна вимога про визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки від 30 травня 2018 року, оскільки вона є похідною від вказаної вище позовної вимоги. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що вони не підлягають задоволенню, бо пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки власником спірного майна з 2024 року є ФОП ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, через пропуск ним строку позовної давності з огляду на таке. Матеріали справи свідчать, що позивач, який також був директором ТОВ «КОО», його засновником та кінцевим бенефіціаром, отримував повідомлення-вимогу Банку про усунення порушень за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку відмови усунути порушення кредитного договору, у тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Це доведено особистими підписами 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 , як позичальника за кредитним договором, а також його ж підписом 05 березня 2009 року як директора ТОВ «КОО». Між тим, безспірності вимог Банком доведено не було, оскільки він не врахував, що направивши ОСОБА_1 повідомлення-вимогу від 08.12.2008 про дострокове повернення повної суми заборгованості у строк не пізніше 30 календарних днів, він змінив строк дії кредитного договору на 07 січня 2009 року, а тому з вказаної дати втратив право на нарахування процентів та пені. Зміст виконавчого напису свідчить, що строк стягнення становив з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року, що доводить відсутність безспірності вимог Банку. Отже, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною, що свідчить про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Таким чином висновок суду про те, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не було дотримано вимог закону, є обґрунтованим. Разом з тим позов ОСОБА_1 , як правильно вказав суд першої інстанції, не може бути задоволений у зв`язку з пропуском ним позовної давності, про застосування якої відповідачами подані заяви. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки. У статті 261 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленої до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі, заперечуючи проти позову, просили застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. За правилами частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже можливо втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Саме така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , який також був директором ТОВ «КОО», його засновником та кінцевим бенефіціаром, був обізнаний про наявність у нього заборгованості за кредитним договором від 03 квітня 2008 року, а також про те, що у випадку непогашення заборгованості банк зверне стягнення на іпотечне майно шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Він надав згоду на реалізацію іпотечного майна. Крім того, він був обізнаний про наявність виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса (відкрито 25 квітня 2012 року), оскільки державний виконавець направляв йому документи виконавчого провадження, у тому числі він був ознайомлений з результатами визначення вартості спірного майна. До того ж інформація про виконавче провадження наявна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач мав можливість у будь-який час ознайомитися з нею. Проте до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся тільки у грудні 2020 року, тобто з пропуском визначеного статтею 257 ЦК України строку позовної давності, не надавши доказів поважності причин його пропуску. Посилання позивача на те, що про порушення його прав він дізнався тільки у 2020 році після отримання претензії ТОВ «КОО», спростовується дослідженими судом доказами. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є законним та обґрунтованим. Що стосується висновку суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки від 30.05.2018, бо вона є похідною від вказаної вище вимоги, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 через те, що вони пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки власником спірного майна з 2024 року є ФОП ОСОБА_3 , то колегія суддів вважає їх помилковими. Стаття 55 Конституції України кожному гарантує захист прав і свобод у судовому порядку. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21). У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги ст.1212 ЦК України, звернувся до суду з позовом до АТ «Міжнародний резервний банк» та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки №32355655 від 30 травня 2018 року у виконавчому провадженні №32355655; визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюком П. М., зареєстрованого в реєстрі за №191; припинення права власності АТ «Сбербанк» на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, розташовані по АДРЕСА_1 . При цьому, досліджені докази свідчать, що позивач у справі не є і не був власником вказаного вище майна. В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначав про те, що у разі визнання судом спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відпадуть підстави отримання АТ «Сбербанк» у власність спірного заставного майна. За такого, на думку позивача, майно повинно бути повернуто ТОВ «КОО» на підставі ст.1212 ЦК України. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що вказане свідчить про відсутність порушених прав позивача при реалізації спірного нерухомого майна, оскільки він не є і не був його власником. На момент реалізації вказаного майна його власником було ТОВ «КОО». Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі №587/2230/21 сформулював такі правові висновки: «Наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За своєю суттю публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів. Оцінці підлягають інші обставини справи, які можуть свідчити про порушення правил проведення торгів». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованими. Рішення суду в частині вирішення інших позовних вимог підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. Керуючись ст.374-376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 15 грудня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонарного товариства «Міжнародний резервний банк» та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки №32355655 від 30 травня 2018 року у виконавчому провадженні №32355655; визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 16 червня 2020 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюком П. М., зареєстрованого в реєстрі за №191; припинення права власності АТ «Сбербанк» на нежитлову будівлю, котедж №6, дільниця №22, загальною площею 192,75 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0524, площею 0,15 га, розташовані по АДРЕСА_1 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.