Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/3654/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4879/26 Справа № 206/3654/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Плінська А. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Пищиди М.М. суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю. за участю секретаря судового засідання Літвінова І.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» на ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2026 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна звернулася до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року. В обґрунтування вимог подання посилалася на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни знаходиться виконавче провадження №73128329 з виконання виконавчого листа №2/206/1050/15 виданого 13.01.2016 року Самарським районним судом м.Дніпропетровськапро стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приват Банк заборгованість за кредитним договором. Станом на момент подачі даного подання рішення суду боржником не виконано та відсутні докази того, що боржник вчиняє будь-які дії щодо виконання судового рішення. Разом з тим, відсутні докази наявності об`єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду, хоч у будь-якій їх частині. Так, на підставі вищевикладеного вбачається свідоме ухилення боржника від виконання рішення суду. Враховуючи зазначене, заявник просила суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2026 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів . Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом встановлено, що приватним виконавцем 23.10.2023 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73128329, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. 30.10.2023 приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника. 30.10.2023 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. 30.10.2023 року зроблено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно якого за борницею зареєстровано право власності на земельну ділянку. 17.11.2023 року приватним виконавцем Русецькою Оксаною Олександрівною винесено постанову про опис та арешт майна боржника. 11.12.2023 року надіслано боржниці повідомлення про визначення вартості описаного майна. 22.11.2023 року надано відповідь на запит щодо наявності/відсутності транспортних засобів, в якій зазначено: ... згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 21.11.2023 року. за гр. ОСОБА_1 , транспортні засоби не зареєстровані. 31.05.2024 року земельну ділянку, яка належить боржниці реалізовано та частково погашено заборгованість. Згідно відповідей банківських установ у боржника відсутні відкриті банківські рахунки. Згідно відповіді Державної прикордонної служби України боржниця у період з 23.10.2023 року по 10.11.2025 року перетинала державний кордон України. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні заяви суд виходив з тих обставин, що державним виконавцем не доведено вчинення боржником дій або бездіяльності з метою ухилення від виконання рішень суду, тому обмеження її права залишати країну, не можна вважати виправданим і пропорційним. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Конституція гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Однією із таких підстав є ухилення особи від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням. Саме по собі рішення суду про стягнення грошових коштів ще не є підставою для обмеження права на виїзд з України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання боржником. Але якщо воно не виконується добровільно, стягувач може звернутися з заявою про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання рішення. Виконавче провадження відносно боржника полягає у здійсненні виконавцями (державними або приватними) дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» це є дії примусового характеру. Згідно з п. 19 ч. 3 ст. 18 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Це питання вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця (ч.1 ст. 377-1 ЦПК України). Подання має обов`язково містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Детальний порядок подання виконавцем заяви про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України регулюється Розділом XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року. Для встановлення обмеження у праві виїзду за межі України потрібні обґрунтовані підстави: рішення суду про стягнення боргу, яке набрало законної сили; постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду; відомості про ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань за рішенням суду. Таким чином, обмежити громадянина-боржника у праві виїзду за межі України у разі наявності непогашеного грошового зобов`язання можна лише при його ухиленні від виконанні рішення суду. Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню, в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом, для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Апеляційний суд звертає увагу, що втручання у право фізичної особи боржника на свободу пересування, яке ґрунтується на ст.441 ЦПК України та ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» може мати легітимну мету тільки у тому випадку, якщо судом буде встановлено факт ухилення такої особи від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Доводи апеляційної скарги про те, що боржниця ухиляється від виконання своїх зобов`язань виконання своїх зобов`язань, що полягає у неподанні декларації про доходи та майно боржника, залишенні поза увагою наявності відкритого виконавчого провадження, невиконанні обов`язку щодо виконання рішення суду, апеляційний суд не може прийняти до уваги, оскільки саме по собі невиконання рішення суду не є належною підставою для застосування до боржника фізичної особи обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки має бути доведено саме ухилення такої особи від його виконання, тобто вчинення умисних дій. Підставою для тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є встановлення факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням. Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржниці від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовляючи в задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника. Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржниця вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це рішення. Також, матеріали справи не містять відомостей про отримання боржником копій постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, Для задоволення подання про здійснення тимчасового обмеження права громадянина України, яке гарантується Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, повинні бути достатньо вагомі підстави, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу, насамперед в інтересах забезпечення виконання судового рішення. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів ( рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» , скарга N66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу ( рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії», скарга N32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» , скарга N41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17-ц. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що наведені вище обставини не свідчать про свідоме й умисне ухилення боржниці ОСОБА_1 від виконання зобов`язань за рішенням суду, а відтак і про обґрунтованість подання державного виконавця про тимчасове обмеження останнього у праві виїзду за межі України. Приватним виконавцем Русецькою О.О., звертаючись до суду, не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність застосування до ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Таким чином, встановивши наведені обставини та врахувавши зазначені норми матеріального закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, суд вважає, що судове рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 13 травня 2026 року. Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року. Судді